Номер провадження 2/754/792/24
Справа №754/14235/23
Іменем України
20 серпня 2024 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді Зотько Т.А.
за участю секретаря судового засідання Нагорної М.В.,
представника позивачки ОСОБА_1 ,
представника відповідача Зелінської Н.М. ,
представника 3-особи: Прохоренко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Київської міської ради, Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 , третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про визнання права користування житловим приміщенням та про визнання новим наймачем квартири,
Позивачка звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою до Київської міської ради, Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 , третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», про визнання права користування житловим приміщенням та про визнання новим наймачем квартири. Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що на підставі рішення Подільської районної ради ОСОБА_5 та членам його сім'ї: дружина ОСОБА_6 , син ОСОБА_7 був виданий ордер на право на заняття квартири АДРЕСА_1 . Особовий рахунок на зазначену квартиру був оформлений на ОСОБА_5 і дотепер. На час смерті квартиронаймача ОСОБА_5 у спірній квартирі проживав та був зареєстрований його син ОСОБА_7 із дружиною ОСОБА_8 , а також їх донька ОСОБА_4 .. ОСОБА_7 , як дійсний наймач спірного житла, постійно проживав у квартирі, виконував обов'язки по утриманні квартири у належному стані та оплаті за комунальні послуги. Спірна квартира на праві власності не зареєстрована. ОСОБА_7 розлучився зі своєю дружиною, яка разом із їх спільною донькою стали проживати за іншою адресою. 09.05.2022 ОСОБА_7 під час виконання бойового завдання при захисті Батьківщини помер від отриманих поранень. Позивачка зазначає, що вона є двоюрідною племінницею ОСОБА_7 , однак, у них різниця у віці 0,5 роки, то вони були фактично як двоюрідні брат і сестра, постійно підтримували родинні відносини, проводили сімейні заходи, допомагали один одному. У березні 2017 року ОСОБА_7 проходив лікування у госпіталі, позивачка разом зі своїм чоловіком прийняли рішення проживати окремо. У червні 2017 року ОСОБА_7 надав позивачці дозвіл на її вселення у спірну квартиру, де вони разом вели спільне господарство та побут, набули разом речі для загального користування. При цьому, позивачка разом зі своїм чоловіком стояли на квартирному обліку для поліпшення житлових умов. ОСОБА_7 навесні 2018 року звертався до Відділу з питань реєстрації проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо реєстрації позивачки у спірній квартирі, однак отримав відмову у зв'язку із ненаданням згоди усіх зареєстрованих осіб у спірній квартирі. У липні 2020 колишня дружина ОСОБА_7 разом із їх спільною донькою знялись із реєстрації. Восени 2020 року ОСОБА_7 повторно звернувся із заявою з приводу її реєстрації у спірній квартирі, однак отримав відмову, оскільки вони не перебували у близьких родинних відносинах, крім того, особовий рахунок був оформлений на ОСОБА_5 .. Після того, як ОСОБА_7 продовжував проходити службу у лавах ЗСУ, позивачка проживаючи у спірній квартирі, допомагала дядьку у всьому (передавала одяг, предмети гігієни, харчування), сплачувала квартплату та плату за комунальні послуги. Після смерті ОСОБА_7 , позивачка займалась його похованням, як єдиний член сім'ї отримала свідоцтво про смерть. ОСОБА_3 , як така, що проживала разом із ОСОБА_7 однією сім'єю, подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 .. Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.06.2023 року позивачка отримала спадкове майно померлого (грошові вклади). Як член сім'ї померлого, ОСОБА_3 отримала орден (посмертно) «За мужність ІІІ ступеня». Той факт, що позивачка постійно та безспірно, починаючи з червня 2017 року до теперішнього часу проживає у спірній квартирі, за адресою: АДРЕСА_2 , продовжує утримувати зазначене майно у належному стані, оплачує комунальні послуги, що відповідає вимогам договору найму. Після смерті загиблого дядька, позивачка неодноразово зверталась до відповідача із заявою про реєстрацію у спірній квартирі, однак отримала відмову. На підставі викладеного позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою судді від 11.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та призначено підготовче засідання.
Ухвалою судді від 01.11.2023 було забезпечено позов шляхом заборони Київській міській раді ухвалювати рішення про надання квартири АДРЕСА_1 та видавати ордер на вселення третіх осіб в зазначене житлове приміщення до набрання законної сили рішення Деснянського районного суду м. Києва.
25.10.2023 на адресу суду від представника Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечують проти позовних вимог, посилались на те, що проживання позивачки у спірному майні є безпідставним, оскільки будь-якого правовстановлюючого документу на право зайняття спірного житлового приміщення ОСОБА_3 не має, права на зайняття спірного житлового приміщення у встановленому законом порядку не набувала, у спірній квартирі не зареєстрована, на підставі чого просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
02.11.2023 від представника позивачки - адвоката Желіховської Р.М. надійшла відповідь на відзив, у якій заперечує проти доводів представника відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог.
13.11.2023 на адресу суду від Київської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого заперечують проти позовних вимог, посилаючись на те, що ордер на зайняття спірної квартири ОСОБА_3 не видавався, крім того остання у зазначеній квартирі не зареєстрована. Лише виключне коло осіб кровного споріднення є членами сім'ї наймача, а доказів того, що позивачка постійно проживала разом із ОСОБА_7 та вела з ним спільне господарство не надано. Разом з тим, ОСОБА_7 був лише членом сім'ї наймача, а не наймачем. Крім того, зазначають, що вони не є належним відповідачем, а тому просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
16.11.2023 від сторони позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, поданого Київською міською радою, у якій представник зазначає, що твердження відповідача є надуманими та необ'єктивними, а докази на підтвердження зазначених у позовній заяві обставин, стороною позивача додані до позовної заяви.
Відповідно до ухвали постановленої шляхом внесення до протоколу судового засідання від 15.12.2023 року було вирішено закрити підготовчий розгляд справи призначивши справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.
Позивачка та її представник - адвокат Желіховська Р.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини справи, викладені у позовній заяві, поданих відповідях на відзив на позовну заяву, письмових поясненнях, просили суд про їх задоволення.
Представник відповідача Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації -Зелінська Н.М. у суді заперечувала проти задоволення позовних вимог, надаючи пояснення, посилалась на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи: Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» - Прохоренко Л.В. заперечувала проти позовних вимог.
Представник відповідача Київської міської ради у судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлені судом належним чином, на адресу суду направили пояснення, у яких просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_4 у судове засідання не прибула, про розгляд справи повідомлена судом належним чином, у ході розгляду справи, на адресу суду направила заяву - пояснення, у якій зазначила, що після смерті батька відмовились від отримання спадщини, має добрі стосунки із позивачкою, позовні вимоги визнає та не заперечує щодо її подальшого проживання та користування спірною квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .
Вислухавши вступне слово позивачки, представників сторін, заслухавши показання допитаних в судовому засіданні свідків, суд дійшов наступного висновку.
Нормами ч. 6 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів м. Києва та ордеру № Г158880 від 14.07.1971 року у постійне користування ОСОБА_5 було надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 на сім'ю у складі трьох осіб - він, дружина - ОСОБА_6 та син - ОСОБА_7 ..
Зазначена квартира складається з двох кімнат, житловою площею 27, 5 кв. м., загальною площею 47,8 кв. м.. Договір найму з часу вселення і дотепер є укладеним саме з ОСОБА_5 ..
Відповідно до копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 64 роки (а/з№ 4233).
Згідно із копією свідоцтва про смерть, ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 81 рік (а/з№ 982).
24.03.1990 року ОСОБА_7 уклав шлюб із ОСОБА_9 , яка змінила своє дівоче прізвище « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 » (а/з № НОМЕР_1 ), що підтверджується відповідною копією свідоцтва про шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_7 та ОСОБА_12 народилась донька ОСОБА_4 (відповідачка), що підтверджується копією свідоцтва про її народження.
Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу, 11.10.2016 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 було розірвано (а/з № 357).
07.08.2003 року та 21.08.2005 року, між ВАТ «Укртелеком» та ОСОБА_7 було укладено Договір надання послуг (користування) електрозв'язку.
Відповідно до копії інформаційної довідки від 05.06.2023 року виданої КП Київське міське бюро технічної інвентаризації, вбачається, що згідно даних реєстрових книг Бюро, кв. АДРЕСА_1 на праві власності не перебуває.
Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №347842788 від 25.09.2023 року, про права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на майно за адресою: АДРЕСА_2 - відомості відсутні.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 59 років (а/з№ НОМЕР_2 ), після смерті якого відкрилась спадщина на все належне йому майно.
19.03.2022 ОСОБА_4 звернулась до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про відмову прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 ..
Як вбачається з Довідки про коло спадкоємців від 09.06.2023 №2434/02-14/5, виданої державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Прядко Т.А., спадкоємицею, яка прийняла спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є його двоюрідна племінниця - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Спадкова справа, щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 , заведена П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою 17 жовтня 2022 року за №1116/2022 (а.с.72, т.1).
Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.06.2023 року, зареєстровано в реєстрі за №5-310, ОСОБА_3 отримала спадкове майно померлого ОСОБА_7 (грошові вклади) (а.с.73, т.1).
Після смерті ОСОБА_7 , позивачка 20.09.2023 року звернулась до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про реєстрацію місця проживання.
Згідно з вимогами ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
За змістом статей 1, 2 Статуту територіальної громади м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 р. № 371/1805 та зареєстрованого наказом Міністерства юстиції України 02.02.2005 № 14/5 - територіальна громада м. Києва є первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій та повноважень. Територіальна громада м. Києва реалізує свої владні повноваження безпосередньо або через органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Преамбулою Статуту визначено, що саме Київська міська рада є повноважним представником територіальної громади м. Києва.
Ст. 28 Статуту встановлено, що відповідно до Конституції України та чинного законодавства України територіальній громаді м. Києва належить право власності на рухоме і нерухоме майно, що знаходиться в комунальній власності, доходи міського та районних у м. Києві бюджетів, а також майнові права, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності.
Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а стаття 319 Цивільного кодексу України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Враховуючи, що спірна квартира, як на момент виникнення спірних правовідносин, так і до теперішнього часу перебуває у власності територіальної громади м. Києва і відтак суд приходить до висновку, що Київська міська рада є належним відповідачем у справі.
Позивачка звернулась до суду із даним позовом в тому числі до ОСОБА_4 , як до відповідачки про визнання права користування житловим приміщенням та про визнання новим наймачем квартири.
Разом з тим, як встановлено судом та підтверджено письмовими матеріалами справи ОСОБА_4 у спірній квартирі не зареєстрована та не проживає. Крім того, 19.03.2022 ОСОБА_4 звернулась до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про відмову прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 ..
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 14-233цс18, зробила наступний висновок щодо суб'єктного складу учасників справи, підстав для відступу від цього висновку не вбачається.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову позивачці у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 , як до неналежного відповідача у справі.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 до Київської міської ради, Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, суд дійшов наступних висновків.
Так статтею47 Конституції України, визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
У відповідності до ч. ч. 1, 4, 5 ст. 9 ЖК України, громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово- будівельних кооперативів. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Житлового кодексу України, предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Стаття 64 ЖК УРСР, передбачає, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належить чоловік (дружина) наймача, їх діти і батьки.
Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з викладеними у позовній заяві вимогами, ОСОБА_3 просить суд визнати за нею право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 та визнати її новим наймачем житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 з тих підстав, що вона з 2017 року постійно проживала у спірній кімнаті разом з двоюрідним дядьком ОСОБА_7 .. Вони вели разом спільне господарство, мали спільний бюджет, робили ремонт у квартирі, придбавали продукти харчування та предмети домашнього вжитку, вона допомагала дядьку коли той служив у лавах ЗСУ, коли він був хворим, сплачувала квартплату та комунальні послуги.
Відповідно до Договору - Замовлення №9.6020К на організацію та проведення поховання від 23.05.2022 року та Договору - Замовлення №98.24576П на організацію та проведення поховання від 08.06.2022 року вбачається, що позивачка ОСОБА_3 займалась організацією та витратами на поховання ОСОБА_7 (а.с.67-68, т.1).
ОСОБА_7 похований на Лісовому кладовищі на ділянці НОМЕР_3 що підтверджується довідкою Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Спецкомбінат ПКПО» від 09.06.2022 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , з 12.12.1986 року.
Відповідно до Довідки Дніпровської РДА від 23.08.2023 року, позивачка разом із чоловіком ОСОБА_13 перебувають на квартирному обліку з 12 жовтня 1987.
Судом було допитано в якості свідків осіб, які надали наступні показання:
Свідок ОСОБА_13 показав суду про те, що позивачка ОСОБА_3 є його дружиною. Померлий ОСОБА_7 був його кумом, хрещеним їх з позивачкою молодшої доньки. Мали добрі відносини. Він був одружений має доньку. Десь з 2010 року дружина пішла від нього і він залишився один. У 2017 році ОСОБА_3 забрала свої особисті речі та переїхала до ОСОБА_7 , для надання йому допомоги. Зі слів позивачки свідку відомо, що вона робила у спірній квартирі ремонт, бо усе було запущено. ОСОБА_14 займалась похованням ОСОБА_15 , свідок особисто у квартирі не був, не їздив туди. З позивачкою наразі одружені.
Свідок ОСОБА_16 показав суду, що з 1970 року проживає у будинку за адресою спірної країни, сім'ю ОСОБА_11 знає з дитинства, ходили разом до школи, разом пішли до армії. Знав його батьків, дружину і доньку. У дитинстві часто приїжджала племінниця ОСОБА_14 , інших родичів не знав. Коли ОСОБА_15 побили, у нього з дружиною розладились відносини і вони розлучились. Першою, хто допомагав ОСОБА_17 , це була ОСОБА_14 . Десь через півроку, ОСОБА_14 переїхала до нього. Вони разом робили ремонт у спірній квартирі, купували побутову техніку. У травні 2022 року ОСОБА_14 повідомила, що ОСОБА_18 загинув. Усім займалась ОСОБА_14 . ОСОБА_14 з ОСОБА_15 проживали як сім'я, у них був спільний бюджет. Віра і дотепер там проживає. Стан квартири задовільний, оскільки ОСОБА_14 допомагала ОСОБА_17 привести її у такий стан.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
За положеннями ч.ч.1, 2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
За змістом ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 816 ЦК України у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом.
Згідно з вимогами ст.65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
За змістом статті 103 ЖК УРСР договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки зі згоди наймача, членів його сім'ї та наймодавця. Але досягнута домовленість між наймачем, членами його сім'ї та наймодавцем з приводу зміни договору найму житлового приміщення сама по собі правових наслідків не має, доки вона не знайде свого офіційного закріплення у рішенні відповідного органу, до компетенції якого належить вирішення таких питань. Та тільки після рішення відповідного органу зміни до договору найму житлового приміщення набирають юридичної сили.
Відповідно до вимог ч.1 ст.106 ЖК УРСР повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
Згідно із п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 2 від 10.03.1989 року, № 13 від 25.12.1992 року, № 15 від 25.05.1998 року, "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України", вирішуючи спори про право користування житловою площею осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування житловим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування житловим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини 1,2 статті 64 ЖК України).
При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, у розумінні частини 2 статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.
Частиною 2 статті 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).
При цьому, під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК Української РСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
За змістом статті 65 ЖК Української РСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статтею 8 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод закріплено право людини на повагу до свого житла.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З позовної заяви, наданих суду пояснень позивачки та її представника, а також з показань допитаних в судовому засіданні свідків, вбачається, що позивачка ОСОБА_3 була вселена у 2017 році до спірної квартири з дозволу та за згодою померлого ОСОБА_7 , вони разом проживали, позивачка здійснювала необхідний догляд та надавала допомогу покійному дядьку, проживає у спірній квартирі по теперішній час.
Разом з тим, як встановлено судом в ході розгляду справи, ОСОБА_7 будучи на відповідній правовій підставі зареєстрованим у спірній квартирі, як член сім'ї наймача і маючи право користування нею, у визначеному законом порядку не набув статусу наймача спірного житлового приміщення.
Суду не надано належних та достовірних доказів того, що після смерті наймача спірної квартири - ОСОБА_5 , його син - ОСОБА_7 звертався з приводу укладення договору найму саме з ним у зв'язку зі смертю наймача житлового приміщення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачка вселяючись у спірну квартиру у 2017 році з дозволу померлого ОСОБА_7 при цьому не була членом сім'ї безпосередньо наймача спірного житлового приміщення - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, з наданої суду інформації Комунального концерну "Центр комунального сервісу" вбачається, що ОСОБА_7 не повідомляв про фактичне проживання позивачки у спірній квартирі та користування нею комунальними послугами. Відповідні нарахування здійснювались в період з 2017 по 28.07.2020, з 27.08.2020 по 23.05.2022 виходячи з кількості зареєстрованих у спірному житловому приміщенні осіб.
Належних доказів того, що позивачка нарівні з ОСОБА_7 , до моменту його смерті, несла витрати по сплаті наданих комунальних послуг, суду не надано.
Як вбачається з наданих суду чисельних копій квитанцій про сплату комунальних послуг та з виписок банку, здійснювались оплати за адресою спірної квартири АДРЕСА_1 , разом з тим, інформація про особу платника в даних квитанціях відсутня.
Таким чином, враховуючи вище викладені обставини, той факт, що у матеріалах справи відсутня інформація щодо звернення померлого ОСОБА_7 із заявою про реєстрацію позивачки у спірному житловому приміщенні, враховуючи ту обставину, що позивачка зберігає за собою право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_4 , та відповідно до Довідки Дніпровської РДА від 23.08.2023 року, разом із чоловіком ОСОБА_13 перебувають на квартирному обліку з 12 жовтня 1987, а відтак суд приходить до висновку, що позивачка право користування спірним житловим приміщенням у встановленому законом порядку не набула.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як роз'яснено у п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Київської міської ради, Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання за нею права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та про визнання її новим наймачем вищезазначеної квартири.
На підставі викладеного, керуючись ст.47 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 5, 12-13, 15-16, 76-81, 89, 258-260, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.9, 61, 63-65, 103, 106, 107 ЖК України, ст.3 СК України, ст.ст.810, 816 ЦК України, ч. 6 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", суд
Позов ОСОБА_3 до Київської міської ради, Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 , третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», про визнання права користування житловим приміщенням та про визнання новим наймачем квартири - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 05.09.2024.
Суддя: Т.А.Зотько