Справа № 148/1327/24
Провадження №1-кп/148/142/24
05 вересня 2024 року Тульчинський районний суд Вінницької області
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
секретаря ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження-
з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
за участі потерпілого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина кримінальне провадження №12024020180000091, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.03.2024, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, українця, одруженого, з середньо - спеціальною освітою, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого ТОВ "Українські вагові компанії", маючого на утриманні неповнолітню дитину, раніше несудимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-
встановив:
15.03.2024, близько 19 години 10 хвилин, ОСОБА_4 рухався на ділянці автодороги в межах населеного пункту м. Тульчин Вінницької області по вул. Незалежності на технічно - справному автомобілі "VOLKSWAGEN GOLF" державний номерний знак НОМЕР_1 та скоїв дорожньо-транспортну пригоду за наступних обставин.
Нехтуючи вимогами ПДР України, а саме п.12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно - спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди», ОСОБА_4 проявив злочинну самовпевненість до дорожньої обстановки і її можливих змін, свідомо поставивши під загрозу життя та здоров'я інших учасників руху, не врахував дорожню обстановку та не вжив заходів до зменшення швидкості, аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , який переходив проїзну частину з права на ліво по нерегульованому пішохідному переході, хоча мав технічну можливість його попередити.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 пішохід ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді множинних саден в області обличчя, грудної клітки, тулуба та лівого зап'ястя, забійної рани в області крила носа, струсу головного мозку, закритої травми грудної клітки з закритим переломом 5-10 ребер зліва, закритого перелому тіла лівої лопатки, закритої травми живота з внутрішньочеревною кровотечею, розривом селезінки з подальшим її хірургічним видаленням, розривом печінки, заочеревної гематоми, закритого багато уламкового перелому обох кісток лівої гомілки.
Відповідно до висновку експертизи закрита травма живота з внутрішньочеревною кровотечею, розривом селезінки з подальшим її хірургічним видаленням, розривом печінки, заочеревної гематоми, наявні у ОСОБА_6 , відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя згідно «Правил судово - медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» п. 2.1.3.
Відповідно до висновку інженерно-транспортної експертизи в заданій дорожній ситуації водій автомобіля "VOLKSWAGEN GOLF", державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_4 мав технічну можливість попередити ДТП шляхом виконання норм п. 12.3 ПДР України.
В заданій дорожній ситуації з технічної точки зору причиною виникнення події ДТП стала невідповідність дій водія автомобіля марки "VOLKSWAGEN?GOLF", державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_4 технічним нормам вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України.
Відповідно до висновку судової експертизи технічного стану транспортних засобів рульове керування, гальмівна система, ходова частина VOLKSWAGEN GOLF", державний номерний знак НОМЕР_2 , знаходиться у працездатному стані. У деталях та вузлах рульового керування, гальмівної системи, ходової частини автомобіля марки "VOLKSWAGEN GOLF", державний номерний знак НОМЕР_2 , на момент експертного огляду експлуатаційних несправностей, які б виникнули до ДТП та могли впливати на можливий некерований рух чи керованість даного автомобіля до початку розвитку події ДТП, не виявлено.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою провину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за обставин, викладених в обвинувальному акті. Пояснив, що 15.03.2024 о 19.10 год. повертався з с. Брацлава, де працює, додому у м. Тульчин. Так як на дворі було вже темно, він не помітив на пішоходному переході перед вїздом у м. Тульчин по вул. Незалежності потерпілого. Коли помітив його, то вже було запізно. Він хотів обминути його та почав виїжджати на зустрічну смугу, але потерпілий теж почав бігти в цю ж сторону, тому відбулось зіткнення на зустрічній смузі руху. Зазначив, що шкодує про вчинене, від самого початку допомагав потерпілому із оплатою лікування, надавав та надає іншу матеріальну допомогу. Останній не має до нього жодних претензій. Просив суворо не карати та не позбавляти права керування транспортним засобом, оскільки йому потрібно добиратися до роботи.
Потерпілий ОСОБА_6 суду пояснив, що 15.03.2024 близько 19.00 год. він переходив дорогу по вул. Незалежності на пішоходному переході, за аркою при вїзді в м. Тульчин з боку м. Немирова. На вулиці було темно. Коли вже знаходився на переході, то побачив світло фар. Щоб уникнути зіткнення, почав перебігати дорогу, але водій автомобіля, намагаючись його обїхати, теж звернув у ту ж сторону, врезультаті чого відбулось зіткнення. Зазначив, що не моє жодних матеріальних претензій до обвинуваченого, оскільки він з першого дня допомагає йому матеріально: оплачував лікування, а також надає кошти для прожиття. Просить суворо його не карати та не позбавляти волі.
З'ясувавши думку учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів, враховуючи, що ОСОБА_4 повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ніхто з учасників не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вони вірно розуміють зміст цих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілого та матеріалами кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого й стосуються речових доказів та процесуальних витрат. При цьому судом роз'яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п. 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин, добровільності та істинності його позиції та в сукупності з показами потерпілого доводять його вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Надаючи юридичну оцінку діям обвинуваченого, суд вважає, що їх слід кваліфікувати за ч.2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
При призначенні ОСОБА_4 покарання суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно із якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Європейський Суд вказує, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
З огляду на викладене, призначаючи обвинуваченому покарання, суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, вік, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, і слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Так, обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, вперше вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно із класифікацією, визначеною у ст. 12 КК України, є тяжким, проте необережним злочином, має місце проживання як внутрішньо переміщена особа у м.Тульчині, а також місце роботи в с. Брацлав, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має на утриманні неповнолітню дитину, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, повністю відшкодував потерпілому спричинену шкоду. Окремо суд враховує поведінку обвинуваченого, який сповнений жалем з приводу вчиненого, щирим співчуттям до потерпілого.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування спричиненої шкоди.
Обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 , не встановлено.
Також суд враховує позицію потерпілого, який не має до обвинуваченого матеріальних та моральних претензій та просив призначити обвинуваченому покарання не пов'язане з позбавленням волі.
Крім того, суд приймає до уваги досудову доповідь щодо обвинуваченого, складену представником персоналу органу пробації Тульчинського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" у Вінницькій області, згідно якої ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_4 та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як низький. Також уповноважений орган з питань пробації вважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе без позбавлення або обмеження його волі та не становить високої небезпеки для суспільства.
Враховуючи всі обставини кримінального правопорушення в їх сукупності, зокрема характер допущених ОСОБА_4 порушень правил безпеки дорожнього руху, прямий причиновий зв'язок порушень обвинуваченим вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України з вказаною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками, дані про особу обвинуваченого, ставлення винного до вчиненого, необхідність використання обвинуваченим транспортного засобу у звязку з віддаленням місця роботи від місця проживання, наявність обставин, що пом'якшують покарання, та відсутність тих, що його обтяжують, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі без позбавленням права керування транспортними засобами. Таке покарання, на думку суду, в даному конкретному випадку буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має сталі соціальні зв'язки, має на утриманні неповнолітнього сина наявність пом'якшуючих покарання обставини у виді щирого каяття, повного відшкодування шкоди потерпілим, враховуючи досудову доповідь Тульчинського районного відділу філії ДУ "Центр пробації", позицію потерпілого щодо призначення покарання не пов'язаного з позбавленням волі та позицію сторони обвинувачення про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, суд доходить висновку про можливість звільнення ОСОБА_4 від призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч.3 ст. 76 КК України та вважає, що мета покарання, визначена в ч. 2 ст. 50 КК України, за таких обставин буде досягнута.
Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся.
Питання речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Відповідно до ч.4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
У відповідності з ч. 2 ст. 124 КПК України з обвинуваченого слід стягнути в дохід держави витрати на залучення експертів.
Керуючись ст.ст. 65-67, ч. 2 ст.286 КК України, ст.ст. 373, 374 КПК України, суд,-
ухвалив:
Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (пяти) років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.
Іспитовий строк обчислювати з дня проголошення вироку 05.09.2024.
Згідно п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Речові докази: автомобіль VOLKSWAGEN GOLF", державний номерний знак НОМЕР_2 , власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 є ОСОБА_4 , та який поміщено на спецмайданчик Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області, - повернути власнику, скасувавши арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Тульчинського районного суду Вінницької області від 18.03.2024.
Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 8708,72 грн (вісім тисяч сімсот вісім гривень сімдесят дві копійки) витрат на залучення експертів.
На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Вінницької області через Тульчинський районний суд Вінницької області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1