вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1240/24
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)
до Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “КИЇВОБЛГАЗ» (08150, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Шевченка Т., буд. 178)
про стягнення 57521898,93 грн. заборгованості за договором № 101/ПГ-3270-ОГРМ від 21.06.2022 р., у тому числі - 19631101,03 грн. пені, 35791074,19 грн. штрафу, 1178440,66 грн. 3% річних, 921283,05 грн. інфляційних втрат,
секретар судового засідання (пом. судді): Божко А.І.
Представники сторін:
від позивача: Єгоров В.С. (довіреність № 29/12-2023/3 від 29.12.2023 р.; посвідчення адвоката № 1292 від 04.11.2017 р.);
від відповідача: Приходько С.В. (довіреність № Др-29-0124 від 17.01.2024 р.; посвідчення адвоката № 7800/10 від 05.06.2019 р.) - в режимі відеоконференції.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “КИЇВОБЛГАЗ» про стягнення 57521898,93 грн. заборгованості за договором № 101/ПГ-3270-ОГРМ від 21.06.2022 р., у тому числі - 19631101,03 грн. пені, 35791074,19 грн. штрафу, 1178440,66 грн. 3% річних, 921283,05 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 101/ПГ-3270-ОГРМ від 21.06.2022 р. в частині своєчасного здійснення розрахунків за отриманий природний газ, у зв'язку з чим позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 19631101,03 грн. пені, 35791074,19 грн. штрафу, 1178440,66 грн. 3% річних, 921283,05 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.05.2024 р. було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 17.06.2024 р.
06.06.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 05.06.2024 р. (вх. № 6080/24 від 06.06.2024 р.), відповідно до якого останній вважає позовну заяву необґрунтованою, оскільки, на переконання АТ “КИЇВОБЛГАЗ», нараховані позивачем штрафні санкції є надмірно великими, жодних доказів понесення збитків позивачем не надано, зважаючи на те, що на момент звернення ТОВ «ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» з даним позовом до суду суму основної заборгованості було погашено відповідачем у повному обсязі. Поряд з цим, відповідач зазначає, що згідно з приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також з урахуванням усталеної практики Верховного Суду, на думку відповідача, у даному випадку є наявними підстави для зменшення заявленої до стягнення неустойки (19631101,03 грн. пені та 35791074,19 грн. штрафу) на 90%.
10.06.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 10.06.2024 р. (вх. № 6248/24 від 10.06.2024 р.), за змістом якої останній відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві. Так, позивач зазначає, що відповідач, заперечуючи проти позову, не спростовує обставин справи та правової позиції позивача, викладених за змістом позовної заяви, належними та допустимими доказами. Щодо зменшення розміру пені та штрафу позивач зазначає, що з урахуванням принципів добросовісності та справедливості, беручи до уваги ступінь виконання зобов'язання, останній не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення пені та штрафу, що підлягають стягненню з відповідача.
У судовому засіданні 17.06.2024 р. представник позивача підтримував позовні вимоги; представник відповідача у судове засідання не з'явився. Водночас, усі учасники процесу про дату час та місце судового засідання були повідомлені належно в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.06.2024 р. було відкладено підготовче засідання на 22.07.2024 р.
02.07.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н від 02.07.2024 р. (вх. № 7066/24 від 02.07.2024 р.) про зменшення штрафних санкцій, за змістом прохальної частини якого відповідач просив суд зменшити нараховані штрафні санкції на 90%. Так, відповідач зазначає, що скрутний фінансовий стан боржника сам по собі не є надзвичайною та невідворотною обставиною, що звільняє боржника від відповідальності, однак, беручи до уваги цей факт у сукупності із: зупиненням дії ліцензії відповідача з розподілу природного газу з 30.09.2023 р.; введенням воєнного стану; належністю підприємства до критичної інфраструктури і надання ним життєвоважливих послуг енергозабезпечення (послуг розподілу природного газу), а відтак виконання ним особливих завдань перед державою в умовах воєнного стану; необхідністю безперебійного функціонування газорозподільної системи, що включає постійну готовність боржника до відновлення пошкоджених виробничих потужностей та інфраструктури у разі руйнувань під час обстрілів регіону, що вказує на потребу у забезпеченні життєдіяльності підприємства з метою запобігання настанню гуманітарних кризових ситуацій під час дії воєнного стану; враховуючи законодавчі обмеження на стягнення заборгованості із споживачів за спожиті послуги під час дії воєнного стану, що негативно впливає на фінансовий стан боржника; враховуючи залучення потужностей підприємства на потреби ЗСУ; враховуючи підтримку економіки боржником, на переконання відповідача, наявними є підстави вважати, що штрафні санкції можуть бути зменшені судом на 90%.
02.07.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява б/н від 02.07.2024 р. (вх. № 5109 від 02.07.2024 р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, відповідно до якої останнім заявлено клопотання про участь представника відповідача в усіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду Київської області (суддя Саванчук С.О.) від 05.07.2024 р. вказану заяву було задоволено частково, постановлено провести судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у даній справі, яке призначене на 22.07.2024 р.
03.07.2024 р. через систему «Електронний суд» Господарського суду Київської області від позивача надійшли заперечення на клопотання про зменшення пені б/н від 03.07.2024 р. (вх. № 7148/24 від 03.07.2024 р.), відповідно до якого останній, зокрема, вказує, що позивач не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення пені. Так, позивач зазначає, що в силу п. 6.3 договору відповідач був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність. При цьому, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин, оскільки виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов'язань з боку третіх осіб, зокрема, кінцевих споживачів, відсутності коштів на рахунках, або тієї обставини, що йому затверджено необґрунтовані тарифи тощо. Також позивач наголошує, що відповідачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження свого майнового стану (наявності/відсутності коштів на рахунках, майна тощо). Поряд з цим, позивач просить суд врахувати ту обставину, що за результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 р. № 917-р ТОВ «ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу. Інститут постачальника «останньої надії» впроваджений з метою підтримки споживачів, що залишились без постачальника, у зв'язку з чим несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує його фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
У судовому засіданні 22.07.2024 р. присутній в режимі відеоконференції представник відповідача підтримував заяву б/н від 02.07.2024 р. про проведення всіх судових засідань в режимі відеоконференції; представники позивача та відповідача (в режимі відеоконференції) заявили про подання всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору, та про наявність підстав для закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.07.2024 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.08.2024 р.; задоволено заяву представника Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “КИЇВОБЛГАЗ» про участь у всіх судових засіданнях, зокрема, призначеному на 19.08.2024 р., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.
У судовому засіданні 19.08.2024 р. представник позивача позовні вимоги підтримував у повному обсязі та просив суд задовольнити їх; представник відповідача заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні, а також просив суд зменшити розмір пені.
У судовому засіданні 19.08.2024 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
21.09.2022 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» (ТОВ “ГК “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», продавець, позивач) та Акціонерним товариством “Оператор газорозподільної системи “КИЇВОБЛГАЗ» (АТ “КИЇВОБЛГАЗ», покупець, відповідач) було укладено договір № 101/ПГ-3270-ОГРМ купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.3 якого продавець, за умови дотримання положень цього договору та вимог Положення про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 р. № 222 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2022 р. № 699), покупцем, зобов'язується передати у власність покупцю природний газ в обсягах, у строки та на умовах, що погоджені сторонами у цього договорі, а покупець зобов'язується прийняти і своєчасно сплатити вартість такого обсягу природного газу у розмірі, строки та у порядку, що визначені цим договором.
Згідно з п. 3.1 договору продавець передає покупцеві природний газ у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.
Право власності на природний газ переходить від продавця до покупця у ВТТ (віртуальна торгова точка) (п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 3.9 договору фактичний обсяг переданого продавцем та прийнятого покупцем природного газу на ВТТ за період передачі згідно з договором дорівнює сумі усіх обсягів, зазначених у торгових сповіщеннях сторін, на підставі яких оператором ГТС погоджено передачу природного газу протягом такого періоду передачі.
Пунктом 3.10 договору встановлено, що після закінчення періоду передачі, в якому була здійснена передача газу, але не пізніше 14 числа місяця, наступного за періодом передачі, якщо інше не передбачено договором, продавець складає, підписує, скріплює своєю печаткою (за наявності) комерційні акти щодо обсягу I, обсягу II, обсягу III та направляє на підпис покупцю: на поштову адресу покупця, вказану в договорі, рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення або поштовим відправленням з оголошеною вартістю (цінним листом); або надаються нарочно під підпис в отриманні; або шляхом направлення комерційних актів, скріплених кваліфікованим електронним підписом продавця, шляхом електронного документообігу із направленням копії такого акта на електронну адресу покупця, вказану в договорі. При цьому, для підписання та обміну електронними документами сторони цього договору використовують, зокрема, систему обміну електронним документами «M.E.Doc».
У п. 3.11 договору сторони, на підставі ч. 3 ст. 207 та ст. 627 Цивільного кодексу України, домовилися про можливість підписання в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису комерційних актів, первинної бухгалтерської документації, актів звірки взаєморозрахунків та інших документів, пов'язаних із виконанням договору.
Згідно з п. 4.3 договору покупець здійснює розрахунок за реалізовані обсяги природного газу в розрахунковому періоді не пізніше ніж 30 днів після закінчення розрахункового періоду.
Моментом оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця (п. 4.4 договору).
В силу пп. 5.2.2 п. 5.2 договору покупець зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату природного газу, а в силу пп. 5.3.1 п. 5.3 договору продавець має право отримувати від покупця своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору.
На виконання умов договору, позивачем у період з червня 2022 р. по квітень 2023 р. було передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 930059954,11 грн., зокрема: у червні 2022 р. передано 140193521 тис.м.куб. на суму 10402359,25 грн. (акт № 9591 від 30.06.2022 р.); у липні 2022 р. передано 0,97454 тис.м.куб. на суму 67922,90 грн. (акт № 10471 від 31.07.2022 р.) та 1805,30164 тис.м.куб. на суму 13395338,16 грн. (акт № 10472 від 31.07.2022 р.); у серпні 2022 р. передано 0,03100 тис.м.куб. на суму 3480,25 грн. (акт № 11414 від 31.08.2022 р.) та 589,65528 тис.м.куб. на суму 4375242,18 грн. (акт № 11415 від 31.08.2022 р.); у вересні 2022 р. передано 0,03000 тис.м.куб. на суму 2707,46 грн. (акт № 12679 від 30.09.2022 р.) та 889,51060 тис.м.куб. на суму 6600168,65 грн. (акт № 12680 від 30.09.2022 р.); у жовтні 2022 р. передано 61123,46476 тис.м.куб. на суму 45436108,50 грн. (акт № 14131 від 31.10.2022 р.) та 03100 тис.м.куб. на суму 1253,18 грн. (акт № 14132 від 31.10.2022 р.); у листопаді 2022 р. передано 18121,81694 тис.м.куб. на суму 134463881,63 грн. (акт № 15715 від 30.11.2022 р.) та 0,03000 тис.м.куб. на суму 1351,00 грн. (акт №15716 від 30.11.2022 р.); у грудні 2022 р. передано 0,03100 тис.м.куб. на суму 1814,08 грн. (акт № 17446 від 31.12.2022 р.) та 26287,28831 тис.м.куб. на суму 195051679,15 грн. (акт № 17447 від 31.12.2022 р.); у січні 2023 р. передано 0,03100 тис.м.куб. на суму 1096,10 грн. (акт № 1839 від 31.01.2023 р.) та 25560,300089 тис.м.куб. на суму 174817432,51 грн. (акт № 1838 від 31.01.2023 р.); у лютому 2023 р. передано 20092,82577 тис.м.куб. на суму 149088767,14 грн. (акт № 3612 від 28.02.2023 р.); у березні 2023 р. передано 15517,14063 тис.м.куб. на суму 115137183,41 грн. (акт № 5346 від 31.03. 2023 р.); у квітні 2023 р. передано 10945,03620 тис.м.куб. на суму 81212168,56 грн. (акт № 8148 від 30.04. 2023 р.).
Як вбачається з долучених до матеріалів справи копій довідок АТ «Ощадбанк» № 16/2-09/17033/2024 від 14.02.2024 р. за період з 01.01.2021 р. по 13.02.2024 р., № 16/2-09/23464/2024 від 01.03.2024 р. за період з 01.11.2021 р. по 29.02.2024 р., № 16/2-09/37986/2024 від 25.03.2024 р. за період з 01.06.2022 р. по 24.03.2024 р., відповідачем на рахунок позивача було перераховано у повному обсязі 930059954,11 грн. за отриманий природний газ, однак, з порушенням строку, встановленого п. 4.3 договору.
За умовами п. 6.1 договору, за невиконання або неналежне виконання своїх договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та договором.
Пунктом 6.3 договору визначено, що за порушення покупцем строків проведення розрахунків за природний газ, визначених договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, покупець, на письмову вимогу продавця не пізніше 15 днів з моменту її отримання, зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення покупцем строків оплати за природний газ більше ніж на 5 робочих днів, покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця додатково штраф, розмір якого становить 10% від суми простроченого платежу.
На виконання п. 6.3 договору позивач направив відповідачу вимогу № 119/4.1.2-16109-2024 від 26.03.2024 р. про сплату 57521898,93 грн. заборгованості за договором № 101/ПГ-3270-ОГРМ від 21.06.2022 р., яка складається з 19631101,03 грн. пені, 35791074,19 грн. штрафу, 1178440,66 грн. 3% річних, 921283,05 грн. інфляційних втрат, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями списку згрупованих відправлень від 26.03.2024 р., фіскального чеку від 26.03.2024 р. та опису вкладення у цінний лист № 0503830788044 від 26.03.2024 р.
Відповідь на вимогу отримано не було, заборгованість за неналежне виконання договірних зобов'язань не сплачено.
Враховуючи, що відповідач своїх зобов'язань за договором № 101/ПГ-3270-ОГРМ від 21.06.2022 р. в частині сплати пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат у загальній сумі 57521898,93 грн. не виконав, позивач і звернувся з даним позовом до суду.
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з приписами ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Поряд з цим, що згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, зокрема, що нараховані позивачем штрафні санкції є надмірно великими, доказів понесення збитків позивачем не надано, а на момент звернення ТОВ «ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» з даним позовом до суду суму основної заборгованості було погашено відповідачем у повному обсязі. Також, на переконання відповідача, згідно з приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у даному випадку є наявними підстави для зменшення заявленої до стягнення неустойки на 90%. При цьому, розмір нарахованих сум за несвоєчасну оплату основної суми боргу, за твердженням відповідача, здійснено з порушеннями, у зв'язку з чим АТ “КИЇВОБЛГАЗ» не визнає наведеного розміру (19631101,03 грн. пені та 35791074,19 грн. штрафу).
У свою чергу, позивач не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення нарахованих пені та штрафу, що підлягають стягненню з відповідача, з урахуванням, зокрема, принципів добросовісності, справедливості, а також ненадання відповідачем доказів щодо майнового стану останнього.
Слід зазначити, що приписами ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Як було зазначено вище, пунктом 6.3 договору визначено, що за порушення покупцем строків проведення розрахунків за природний газ, визначених договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, покупець, на письмову вимогу продавця не пізніше 15 днів з моменту її отримання, зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення покупцем строків оплати за природний газ більше ніж на 5 робочих днів, покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця додатково штраф, розмір якого становить 10% від суми простроченого платежу.
Відповідно до п. 6.11 договору сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язань.
З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що її розмір було визначено позивачем в сумі 19631101,03 грн., нарахованій на заборгованість відповідача за актами приймання-передачі природного газу за період з червня 2022 р. по квітень 2023 р.
Відповідач заперечував розміри нарахованих позивачем штрафних санкцій, водночас контррозрахунку заявлених до стягнення сум відповідачем до матеріалів справи не надано.
За приписами ст.ст. 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим вимога про стягнення пені в розмірі 19631101,03 грн. є доведеною та такою, що підлягає задоволенню.
З долученого до матеріалів справи розрахунку штрафу вбачається, що його розмір було визначено позивачем у сумі 35791074,19 грн., яка, за перевіркою суду, є обґрунтованою та арифметично вірною, у зв'язку з чим вимога про стягнення штрафу в розмірі 35791074,19 грн. також є доведеною та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення неустойки (штрафу та пені) на 90%, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі - вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України і ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 р. у справі № 916/2779/23, від 11.07.2023 р. у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 р. у справі № 910/8725/22).
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач зазначає, що у нього наявна дебіторська заборгованість через дефіцит коштів, пов'язаний із систематичними неплатежами за спожиті послуги з боку населення та юридичних осіб, які знаходяться під захистом критичної інфраструктури під час воєнного стану. При цьому, єдиним джерелом надходження коштів на рахунки відповідача є оплата споживачами заборгованості за послугу розподілу природного газу, яка на сьогодні є надзвичайно низькою та стягується товариством в судовому порядку. З побутових споживачів заборгованість у примусовому порядку протягом 2022 та 2023 р.р. не стягувалась, оскільки на період дії воєнного стану на території України забороняється примусове виконання рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги. Окрім того, у відповідача утворилась кредиторська заборгованість через затвердження Регулятором тарифів на розподіл природного газу на економічно необґрунтованому рівні, який не дозволяв підприємству покривати обґрунтовані витрати протягом 2014-2023 р.р., що призвело до збитковості відповідної діяльності та накопичення боргів перед кредиторами. Станом на сьогодні всі фінансові надходження направляються відповідачем на погашення кредиторської заборгованості та виплату заробітної плати, сплату податків та зборів. Разом з тим, платоспроможність відповідача зменшується, надходження коштів на рахунки підприємства знаходяться на низькому рівні, що призводить до великих труднощів розраховуватися з працівниками підприємства (фонд оплати праці), а також здійснювати закупівлі енергоносіїв, паливно-мастильних матеріалів, придбавати необхідні матеріали та обладнання, тощо, без чого неможливо забезпечити проведення аварійно-відновлювальних робіт, а також належне та безперервне надання послуг з розподілу природного газу, на які розраховує Уряд в умовах воєнного стану. Окрім того, відповідач просить суд врахувати лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 р. №2024/02.0-7.1, яким було засвідчено дію форс-мажорних обставин у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації. Також відповідач був підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечувало енергетичну незалежність Київської області, особливо в період початку опалювального сезону 2022-2023 р.р. Крім того, відповідно до Постанови НКРЕКП № 1594 від 31.08.2023 р., відповідач втратив право здійснювати ліцензовану діяльність з розподілу природного газу, що призвело до фактичної втрати товариством єдиного джерела прибутку.
Підсумовуючи, відповідач зазначав, що скрутний фінансовий стан боржника сам по собі не є надзвичайною та невідворотною обставиною, що звільняє боржника від відповідальності, однак, беручи до уваги цей факт у сукупності із: зупиненням дії ліцензії з розподілу природного газу з 30.09.2023 р.; введенням воєнного стану; належністю підприємства до критичної інфраструктури і надання ним життєвоважливих послуг енергозабезпечення (послуг розподілу природного газу), а відтак виконання ним особливих завдань перед державою в умовах воєнного стану; необхідністю безперебійного функціонування газорозподільної системи, що включає постійну готовність боржника до відновлення пошкоджених виробничих потужностей та інфраструктури у разі руйнувань під час обстрілів регіону, що вказує на потребу у забезпеченні життєдіяльності підприємства з метою запобігання настанню гуманітарних кризових ситуацій під час дії воєнного стану; враховуючи законодавчі обмеження на стягнення заборгованості із споживачів за спожиті послуги під час дії воєнного стану, що негативно впливає на фінансовий стан боржника; враховуючи залучення потужностей підприємства на потреби ЗСУ; враховуючи підтримку економіки боржником, на переконання відповідача, наявними є підстави вважати, що штрафні санкції можуть бути зменшені судом на 90%.
Заперечуючи проти клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 90%, позивач зазначає, що боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин, оскільки виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов'язань з боку третіх осіб, зокрема, кінцевих споживачів, відсутності коштів на рахунках, або тієї обставини, що йому затверджено необґрунтовані тарифи тощо. Поряд з цим, позивач просить суд врахувати на ту обставину, що за результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 р. № 917-р ТОВ «ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу. Інститут постачальника «останньої надії» впроваджений з метою підтримки споживачів, що залишились без постачальника. Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. № 1236 було зобов'язано забезпечити безумовне відновлення газопостачання бюджетних установ. Більш того, 06.03.2022 р. у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 222 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу», відповідно до п.п. 1 та 4 якого це Положення визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов'язків, що покладаються на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, зокрема, для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації. Окрім того, згідно з п. 7 Положення до 30.04.2023 р. постачальник “останньої надії» зобов'язаний постачати природний газ споживачам, які не належать до категорії побутових споживачів і виконують життєво важливі функції для забезпечення обороноздатності держави, згідно з переліком, який затверджується центральними органами виконавчої влади відповідно до їх повноважень. При цьому, така поставка здійснюється за фіксованою обмеженою ціною. Позивач забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, ТОВ «ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність вчасних розрахунків за природний газ і, як наслідок, відсутність у позивача можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України. В умовах воєнного стану у позивача значно зросла кількість споживачів, як у постачальника «останньої надії». Так, через неможливість отримання природного газу від колишніх інших приватних постачальників, з 01.05.2022 р. до реєстру клієнтів ТОВ «ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» було додатково включено 8,8 млн українських домогосподарств, які раніше отримували природний газ від 17 постачальників. Водночас, розмір дебіторської заборгованості постійно зростає через відсутність платіжної дисципліни з боку таких споживачів та обмеження заходів впливу на них (позивач наразі не має права обмежувати споживання природного газу через заборгованість перед ним). Отже, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. Щодо економічно необґрунтованих тарифів, про які зазначає відповідач, то позивач звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення», Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Таким чином, на думку позивача, відповідач вправі звертатись до органів державної влади, в тому числі - в судовому порядку, для відшкодування різниці в тарифах, якщо такі тарифи є необґрунтованими.
Оцінивши надані до справи докази, доводи сторін справи, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення в цій справі для вирішення питання щодо зменшення розміру пені та штрафу, врахувавши майновий стан обох сторін та виходячи з необхідності дотримання балансу їх інтересів, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи не підтверджено наявності виняткових обставин для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, нарахованої на підставі договору № 101/ПГ-3270-ОГРМ від 21.06.2022 р. в розмірі 19631101,03 грн. пені та 35791074,19 грн. штрафу на 90%.
При цьому, судом враховано, що несвоєчасність здійснення оплати контрагентами перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище останнього, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Також суд констатує, що відповідачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження збитковості підприємства чи відсутності в нього коштів на рахунках, майна тощо , які можуть бути враховані судом для зменшення розміру пені.
Поряд з цим, оцінюючи лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 р. № 2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, в контексті правил засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), суд відзначає, що вказаний лист ТПП України від 28.02.2022 р. не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Використання листа ТПП України від 28.02.2022 р. № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання через військову агресію Російської Федерації проти України має супроводжуватися іншими доказами на підтвердження неможливості виконати конкретне зобов'язання в строк та належним чином.
Окрім того, 13.05.2022 р. ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 р., за кожним зобов'язанням окремо.
У постанові Верховного Суду від 14.06.2022 р. у справі № 922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Керуючись наведеними правовими висновками суду касаційної інстанції, при розгляді питань щодо форс-мажору наразі (як і раніше) суди виходять з того, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідач мав звернутися до Торгово-промислової палати для отримання сертифікату про форс-мажорні обставини та довести причинно-наслідковий зв'язок між зобов'язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов'язання.
Відтак, посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин, а саме - військову агресію Російської Федерації проти України та введення військового стану, не є у даному випадку належно обґрунтованим, оскільки відповідачем не доведено належними засобами доказування обставини звернення до органів ТПП про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за договором № 101/ПГ-3270-ОГРМ від 21.06.2022 р. та видачі органами ТПП відповідного сертифікату.
Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі, порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто зазначені в листі ТПП України від 28.02.2022 р. № 2024/02.0-7.1 форс-мажорні обставини, на які посилається відповідач, за висновком суду, стосуються обох сторін договору.
З огляду на зазначене, підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача у даній справі пені та штрафу суд вбачає відсутніми.
Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних суд зазначає таке.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 р. у справі № 520/17342/18, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 13.03.2020 р. у справі № 902/417/18).
Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18).
Таким чином, стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, зокрема, неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за простроченяня грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
З долученого до матеріалів справи розрахунку інфляційних втрат вбачається, що їх розмір визначено позивачем в сумі 921283,05 грн., нарахованій на заборгованість відповідача за актами приймання-передачі природного газу за лютий, березень, квітень 2023 р.
З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що їх розмір визначено позивачем в сумі 1178440,66 грн., нарахованій на заборгованість відповідача за актами приймання-передачі природного газу за період з червня 2022 р. по квітень 2023 р.
Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3% річних та встановлено, що вони є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 921283,05 грн. та 3% річних у розмірі 1178440,66 грн. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Слід зазначити, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі не спростовує.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “КИЇВОБЛГАЗ» (08150, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Шевченка Т., буд. 178, код 20578072) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код 40121452) 19631101 (дев'ятнадцять мільйонів шістсот тридцять одну тисячу сто одну) грн. 03 коп. пені, 35791074 (тридцять п'ять мільйонів сімсот дев'яносто одну тисячу сімдесят чотири) грн. 19 коп. штрафу, 1178440 (один мільйон сто сімдесят вісім тисяч чотириста сорок) грн. 66 коп. 3% річних, 921283 (дев'ятсот двадцять одну тисячу двісті вісімдесят три) грн. 05 коп. інфляційних втрат, 690262 (шістсот дев'яносто тисяч двісті шістдесят дві) грн. 79 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 05.09.2024р.
Суддя В.М. Бабкіна