ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.08.2024Справа № 910/5798/24
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Селянського (фермерського) господарства «Крок»
до 1. Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області
2. Державної казначейської служби України
про стягнення 7.099.944,98 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: Гайворонська М.С.
10.05.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Селянського (фермерського) господарства «Крок» з вимогами до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та Державної казначейської служби України про стягнення 7.099.944,98 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що у зв'язку із протиправними діями Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, які полягали у припиненні права постійного користування земельною ділянкою, позивач був позбавлений можливості користуватися цією ділянкою, а тому не отримав доходів , який міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2024 позовну заяву Селянського (фермерського) господарства «Крок» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 14.05.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 відкрито провадження у справі №910/5798/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.06.2024, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
04.06.2024 від відповідача 1 та 06.06.2024 від відповідача 2 до Господарського суду міста Києва надійшли відзиви на позовну заяву, які суд долучив до матеріалі справи.
У підготовчому засіданні 19.06.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 10.07.2024.
У підготовчому засіданні 10.07.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.08.2024.
У судове засідання 28.08.2024 з'явився представник відповідача 1, надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
Представник позивача у судове засідання 28.08.2024 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали суду від 10.07.2024 до електронного кабінету позивача; 28.08.2024 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача 2 у судове засідання 28.08.2024 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали суду від 10.07.2024 до електронного кабінету відповідача 2.
У судовому засіданні 28.08.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Як вказує позивач у позовній заяві, 02.09.1992 Головою виконавчого комітету Бобринецької Ради народних депутатів видано державний акт на право користування землею, серія Б №010385, на ім'я ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 було створене Селянське (фермерське) господарство «Крок».
Як зазначає позивач, 22 листопада 2020 року помер засновник Селянського (фермерського) господарства «Крок» ОСОБА_1 , актовий запис про смерть №278 від 26.11.2020 року.
03 грудня 2020 року наказом Головного управління Держгеоекадастру у Кіровоградській області №11-16932/14-20-СГ припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, кадастровий номер 3520888000:02:000:9506, розташованої на території Кривоносівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, надане ОСОБА_1 , посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серія Б№010385, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею за №8 від 1992 року.
Вказані обставини також встановлені судами у справі №912/2097/21 та у справі №383/752/21.
Так, рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 09.11.2021 у справі №912/2097/21, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2022, визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 03.12.2020 року №11-16932/14-20-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою».
Визнано за Селянським (фермерським) господарством «Крок» право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50,00 га, кадастровий номер 3520888000:02:000:9506, Державний акт на право користування землею, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №010385 серія Б, виданого Головою Виконавчого комітету Бобринецької ради народних депутатів від 02 вересня 1992 року для ведення фермерського господарства, що розташована на території Кривоносівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.
При цьому, як вбачається з обставин, встановлених судами у справі №383/752/21, в результаті здійснення незаконного поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3520888000:02:000:9506, що перебуває в користуванні Селянського (фермерського) господарства «Крок», було утворено нові 22 земельні ділянки.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01.03.2023, яке залишене без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 15.08.2023 у справі №383/752/21, майнові права Селянського (фермерського) господарства «Крок» щодо користування земельною ділянкою кадастровий номер 3520888000:02:000:9506 були захищені, в тому числі усунуто перешкоди в користуванні позивачем земельною ділянкою площею 50,00 га, що розташована на території Кривоносівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, що перебуває в постійному користуванні згідно державного акту №010385 серія Б, виданого Головою Виконавчого комітету Бобринецької ради народних депутатів від 02 вересня 1992 року для ведення фермерського господарства, шляхом витребування з чужого незаконного володіння, зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області поновити запис шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку площею 50,0000 га з кадастровим номером 3520888000:02:000:9506 згідно з планом меж землекористування, розташованої за межами населеного пункту Кривоносівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, призначеної для ведення фермерського господарства.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що через протиправні дії ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, які полягали у припиненні права постійного користування, позивач був позбавлений можливості користуватися цією ділянкою , а тому не отримав доходів , який міг би реально одержати за звичайних обставин , якби його право не було порушено.
Відповідно до Експертного висновку В-297 від 08.09.2023, підготовленого експертом Кіровоградської регіональної торгово-промислової палати, збитки (упущена вигода) за 2021 рік становлять 3627554,66 грн., за 2022 рік - 1352559,66 грн., за 2023 рік - 2119830,66 грн., що разом становить 7099944,98 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, серед іншого, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
З'ясовуючи критерії, яким слід керуватися при визначенні (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суди зважають на сутність правової природи категорії «упущена вигода», принципи, на яких ґрунтується виконання зобов'язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов'язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/ господарського обороту.
Відтак при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/ господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов'язків.
Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов'язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.
Аналіз таких принципів цивільного права як справедливість, добросовісність та розумність дає підстави для висновку, що розумними витратами є витрати кредитора на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права.
Визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов'язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися з розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.
Відтак при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення), як:
1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту);
2) розумні витрати;
3) компенсаційність відшкодування збитків.
Суд звертає увагу, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, як форма цивільно-правової відповідальності, застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб'єктивне право не було порушеним (невизнаним).
Водночас норми статті 1173 Цивільного кодексу України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності та полягають у тому, що наявність вини таких органів не є обов'язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є необхідними для доказування у спорах про стягнення шкоди.
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірна поведінка цього органу, наявність матеріальної шкоди (упущеної вигоди) та причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою.
При цьому тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, у той час як відсутність хоча б однієї з них виключає настання відповідальності.
Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов'язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії/бездіяльність відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).
Як вбачається з матеріалів даної справи, як єдиний доказ на підтвердження розміру збитків (упущеної вигоди) позивач надає Експертний висновок В-297 від 08.09.2023, складений Кіровоградською регіональною торгово-промисловою палатою, де зазначено, що за 2021 рік упущена вигода з площі 50 га землі становить 3627554,66 грн, за 2022 рік - 1352559,66 грн, за 2023 рік - 2119830,66 грн.
При проведенні експертного дослідження експерту були надані калькуляції витрат по вирощуванню с/г культур в 2021, 2022, 2023 роках з відповідними сільськогосподарськими роботами, які проводяться за розрахунками Селянського (фермерського) господарства «Крок».
Задачею експертизи було підтвердити вартість неотриманого прибутку згідно з калькуляцій по вирощуванню с/г культур.
Однак, суд зазначає, що надані позивачем докази не підтверджують факту понесення позивачем збитків у формі упущеної вигоди у загальному розмірі 7.099.944,98 грн, оскільки отримання позивачем земельної ділянки ще не гарантує отримання ним прибутку внаслідок її використання і саме у такому розмірі, як визначив позивач.
Тому, на переконання суду, сама наявність Експертного висновку В-297 від 08.09.2023 не доводить наявність підстав для стягнення з держави матеріальної шкоди у виді упущеної вигоди у розмірі 7.099.944,98 грн (за 2021 рік - 3627554,66 грн., за 2022 рік - 1352559,66 грн., за 2023 рік - 2119830,66 грн.).
При цьому, визначений позивачем розмір доходів у формі упущеної вигоди не носить реальний, передбачуваний та очікуваний характер.
Отже, оскільки позивачем не доведено наявності збитків (упущеної вигоди) та, як наслідок, складу цивільного правопорушення (трьох його складових у спорі про застосування деліктної відповідальності органу місцевого самоврядування), суд дійшов висновку в необґрунтованості позовних вимог Селянського (фермерського) господарства «Крок».
Крім того, відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, який затверджено постановою КМУ від 19.04.1993 №284, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними (військовими) адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.
До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних (військових) адміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники фінансових органів, уповноважених органів містобудування та архітектури, а також за згодою представники територіальних органів Держекоінспекції, Держгеокадастру.
Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені або необхідні витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обгрунтовані *).
*) Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
Вказаних доказів (актів комісій), в яких визначено розмір завданих позивачу збитків (упущеної вигоди) позивачем суду не надано.
Принагідно суд враховує, що у рішенні ЄСПЛ «Рисовський проти України» від 20.01.2012 предметом розгляду були також вимоги про відшкодування прибутку, який він втратив з 11.05.1992 через неможливість обробітку земельної ділянки, формально виділеної йому для ведення фермерського господарства. За результатом розгляду справи ЄСПЛ у вказаному рішенні визнав зазначені вимоги (що за своєю суттю є вимогами про відшкодування упущеної вигоди) надмірними та необґрунтованими, а їх розрахунки - доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, відтак через відсутність належних документів Суд вважав визначення розміру матеріальної шкоди неможливим і не присудив жодного відшкодування у цій частині.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. У позові відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 05.09.2024.
Суддя О.М. Спичак