ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
05.09.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/513/24
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна", вул.Борщагівська, буд. 152-Б, м. Київ, 03056
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Слободяна Василя Михайловича, АДРЕСА_1
про стягнення заборгованості за субліцензійним договором №УНІ-095126/2019 від 03.12.2019 в сумі 22608,56 грн, з яких: 9480 грн - сума основного простроченого зобов'язання, 5631,40 грн - пеня, 1823, 26 грн - 3 % річних, 5673,90 грн - інфляційне збільшення суми боргу
встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Слободяна Василя Михайловича про стягнення заборгованості за субліцензійним договором №УНІ-095126/2019 від 03.12.2019 в сумі 22 608,56 грн, з яких: 9480 грн - сума основного простроченого зобов'язання, 5631,40 грн - пеня, 1823, 26 грн - 3 % річних, 5673,90 грн - інфляційне збільшення суми боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов субліцензійного договору №УНІ-095126/2019 від 03.12.2019 в частині сплати щомісячної винагороди (роялті) за використання програм шляхом їх розповсюдження, у зв'язку з чим у відповідача утворилася у розмірі 9480,00 грн. За порушення строків оплати позивачем нараховано відповідачу 5631,40 грн пені, 1823, 26 грн 3 % річних, 5673,90 грн - інфляційного збільшення суми боргу.
Відповідач у заяві від 01.08.2024 (вх.№6943/24 від 01.08.2024) просити суд зменшити суму неустойки та застосувати позовну давність до вимог позивача.
Обставини справи, дослідження доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.
03.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" (як ліцензіатом) та фізичною особою-підприємцем Слободяном Василем Михайловичем (як субліцензіатом) укладено субліцензійний договір №УНІ-095126/2019.
За умовами вищевказаного договору позивач на умовах, визначених у Договорі, надає відповідачу невиключне суміжне право на використання Програм шляхом їх Розповсюдження у складі Соціального Пакету (обов'язково) та Базового Пакета (обов'язково), та в решті пакетів (на вибір Субліцензіата) за допомогою Аналогової мережі, (далі - "право на Розповсюдження"), а відповідач зобов'язався оплатити та використовувати надане йому право на Розповсюдження відповідно до умов цього Договору. (п. 2.1. Договору).
У відповідності до п. 2.2. Договору, передача права на Розповсюдження у Звітному місяці підтверджується двосторонніми Актами прийому-передачі прав (далі - "Акт"), датованими останнім днем Звітного місяця, що будуть підписуватися Ліцензіатом, а також Субліцензіатом за кожен Звітний місяць. Ліцензіат направляє Субліцензіату два підписаних зі сторони Ліцензіата примірники Акта рекомендованим листом або кур'єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання Акта підписати та повернути Ліцензіату один примірник Акта. У випадку, якщо у вказаний строк Ліцензіат не отримав від Субліцензіата підписаний примірник Акта, Акт вважається підписаним Субліцензіатом та право на Розповсюдження Програм переданим Субліцензіату.
Підпунктом 2.2.1. Договору встановлено, що Ліцензіат підписує та надсилає Субліцензіату кореспонденцію (у т.ч. рахунки, Акти, додаткові угоди, цей Договір, інші документи) на поштову адресу, про яку Субліцензіат письмово повідомив Ліцензіата, в інших випадках - на адресу місцезнаходження Субліцензіата (юридичну адресу), зазначену у Договорі. Ризики, пов'язані з отриманням кореспонденції за повідомленою Субліцензіатом поштовою адресою та за його місцезнаходженням (юридичною адресою) приймає на себе Субліцензіат.
У разі неможливості Субліцензіата отримати за поштовою адресою та/або за своїм місцезнаходженням (юридичною адресою) кореспонденції незалежно від причин (зміни фактичного місця перебування, блокування офісу, проведення антитерористичної операції, фактичної відсутності адресата за вказаною адресою, недоставляння/повернення кореспонденції відділенням пошти/кур'єрською службою, з будь-яких інших причин) у Субліцензіата на підставі цього пункту Договору виникає зобов'язання завчасно письмово повідомити про такі обставини Ліцензіата, а також зазначити нову адресу чи з'явитися в офіс Ліцензіата для одержання уповноваженою особою Субліцензіата відповідних документів. Субліцензіат за цим пунктом Договору зобов'язується самостійно звертатися до Ліцензіата (у т.ч. зв'язуватися засобами телефонного зв'язку, електронної пошти тощо), а також за необхідності з'являтися до офісу Ліцензіата у разі неодержання та/або неможливості одержання кореспонденції від Ліцензіата з причин, за які Ліцензіат не відповідає. При цьому презюмується, що Субліцензіат, який не повідомляє Ліцензіата про неодержання кореспонденції та/або який не з'являється до офісу Ліцензіата для отримання кореспонденції, є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від Ліцензіата (у т.ч. рахунки, Акти, додаткові угоди, цей Договір, Інші документи), а також позбавляється права посилатися в подальшому на обставини неодержання від Ліцензіата кореспонденції (п.п. 2.2.2. договору).
Відповідно до підпункту 2.2.3. Договору, Субліцензіат зобов'язується докласти необхідних зусиль з тим, щоб належно і своєчасно отримувати від Ліцензіата кореспонденцію, а також у разі неможливості одержувати кореспонденцію у погоджений спосіб - зобов'язується з'являтися за кореспонденцією до офісу Ліцензіата.
Відповідно до п. 4.2. Договору, Сторони погодили, що щомісячна сума Винагороди становить 2720,00 грн. без ПДВ у період з 01.01.2020 по 31.03.2020 включно; 4080,00 грн. без ПДВ у період з 01.04.2020 по 31.12.2020 включно.
Пунктом 4.5. Договору передбачено, що Субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за Звітним, зобов'язується перераховувати на відповідний поточний рахунок Ліцензіата Винагороду за Звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 Договору, на підставі рахунку-фактури Ліцензіата за Звітний місяць.
Згідно п. 5.3 Договору у випадку несвоєчасної виплати Субліцензіатом на рахунок Ліцензіата Винагороди, або її частини, відповідно до умов Розділу 4 цього Договору, Ліцензіат має право нарахувати, а Субліцензіат зобов'язується сплатити на відповідний рахунок Ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяли у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої Винагороди за кожен день прострочення.
На виконання умов договору позивачем надані відповідачу невиключні суміжні права на використання Програм шляхом їх Розповсюдження Соціального Пакету (обов'язково) та Базового Пакета (обов'язково), та в решті пакетів (на вибір Субліцензіата) за допомогою Аналогової мережі, в період з 01.01.2020 до 31.12.2020 включно. Загальна сума роялті за вказаний період склала 44880 грн.
На виконання умов договору позивачем надсилались відповідачу акти прийому-передачі прав, однак відповідач повернув їх підписаними частково.
В порушення умов договору, відповідач в повному обсязі не оплатив надане йому невиключне суміжне право на використання програм, внаслідок чого, станом на 28.01.2022 у відповідача утворився борг в сумі 9480 грн.
Позивачем на підставі п. 5.3 договору нараховано відповідачу 5631,40 грн пені, а також 1823, 26 грн 3 % річних, 5673,90 грн інфляційних втрат.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.
Згідно зі ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Згідно із частиною першою статті 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (частина друга статті 1109 Цивільного кодексу України).
Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується наявність боргу відповідача перед позивачем за субліцензійним договором №УНІ-095126/2019 від 03.12.20219 в розмірі 9480 грн. Доказів сплати вказаного боргу матеріали справи не містять, а тому позовні вимоги про стягнення 9480 грн боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Умовами договору п. 5.3 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов'язується сплатити на відповідний рахунок Ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяли у період, за який нараховується пеня, від розмір несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
Отже, дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27 червня 2023 р. № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, з огляду на що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 5631,40 грн є обґрунтованими.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 1823, 26 грн 3 % річних та 5673,90 грн інфляційних втрат.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що заявлені до стягнення суми вказаних нарахувань є вірними, а отже підлягають стягненню з відповідача.
Щодо зменшення розміру неустойки.
Суд встановив, що обґрунтованими та такою, що належать до стягнення за неналежне виконання умов спірного договору є пеня у розмірі 5631,40 грн.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Необхідно відзначити, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи можливість зменшення суми пені, суд врахував, що позивач доказів, які б свідчили про погіршення його фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача, не подав.
При цьому, судом враховано, що пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено продовження строку нарахування пені більше, ніж за шість місяців. Хоча таке збільшення строку нарахування штрафних санкцій не зовсім узгоджується з метою Закону України від 30.03.2020 N 540-IX, який спрямований на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Позивач скористався наданим йому правом здійснювати нарахування штрафних санкцій (пені) у строк понад 6 місяців.
Таким чином, тривалість періоду нарахування пені позивачем є значною - починаючи з лютого 2020 року до січня 2022 року.
При цьому, розмір самого боргу, що становить 9480,00 грн не є пропорційним до розміру пені в сумі 5631,40 грн.
Враховуючи наведене, а також беручи до уваги необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, протидії необґрунтованого збагачення однієї з сторін за рахунок іншої, суд вважає, що справедливим та доцільним є зменшення розміру пені на 50 відсотків, а саме до 2815,70 грн.
Щодо застосування строку позовної давності у даній справі, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.1 ст.258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 726, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, а постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" скасовано карантин з 30.06.2023.
Водночас за приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Через військову агресію російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб (Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022). Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який неодноразово продовжувався та триває на даний час.
Отже, на час дії на території України карантину, а також воєнного стану (який діє дотепер) строки, визначені статтями 257 Цивільного кодексу України, були продовжені та не спливли.
З огляду на вказане, позивач не пропустив строк позовної давності за вказаними позовними вимогами.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, однак підлягають частковому задоволенню у зв'язку зі зменшенням судом розміру пені.
Судові витрати.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, судовий збір слід покласти на відповідача.
Водночас, суд зазначає, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, тобто, судовий збір належить покласти на відповідача без урахування суми зменшеної пені.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 232, 233, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" до фізичної особи-підприємця Слободяна Василя Михайловича про стягнення 22608,56 грн - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Слободяна Василя Михайловича, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна", вул. Борщагівська, буд. 152-Б, м. Київ, 03056 (ідентифікаційний код 37226740) (IBAN: НОМЕР_2 в АТ "ПУМБ") 9480 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят) грн основного боргу, 2815 (дві тисячі вісімсот п'ятнадцять) грн 70 коп. пені, 1823 (одну тисячу вісімсот двадцять три) грн 26 коп. 3 % річних, 5673 (п'ять тисяч шістсот сімдесят три) грн 90 коп. інфляційних втрат, 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В частині позовних вимог про стягнення 2815, 70 грн пені - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 05.09.2024
Суддя Неверовська Л.М.