номер провадження справи 24/104/24
05.08.2024 Справа № 908/1358/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, за участю секретаря судового засідання Зеленцової К.Ю., розглянувши матеріали справи № 908/1358/24
за позовом: Комунального підприємства “Теплоенерго» Дніпровської міської ради (49081, м. Дніпро, проспект Слобожанський, 29, оф. 504, код ЄДРПОУ 32688148)
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Ніщенко Нонни Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
про стягнення 73962,65 грн
за участю представників:
від позивача: не прибув
від відповідача: не прибув
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Комунального підприємства “Теплоенерго» Дніпровської міської ради про стягнення з Фізичної особи - підприємця Ніщенко Нонни Іванівни 73962,65 грн заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 314 від 21.02.2008, яка складається з 52984,57 грн суми основного боргу, 2553,28 грн суми 3% річних, 5444,70 грн індексу інфляції та 12980,10 грн пені.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2024, наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання теплової енергії № 314 від 24.02.2008 в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги, у зв'язку із чим виникла заборгованість за період з грудня 2018 року по квітень 2019 року та з листопада 2021 року по березень 2023 року в загальному розмірі 52984,57 грн. Позивачем вживались додаткові заходи із повідомлення відповідача про наявну в нього заборгованість та пропонувалось таку заборгованість сплатити. Отже, має місце порушення строків виконання зобов'язання, визначеного договором, що є підставою для нарахування відповідачеві пені у розмірі 12980,10 грн, 3% річних - 2553,28 грн та 5444,70 грн. інфляційних збитків.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1358/24 в порядку спрощеного позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 24/104/24, ухвалено здійснювати розгляд справи з повідомлення (виклику) учасників справи, судове засідання призначено на 05.06.2024. Судове засідання переносилось на 06.06.2024.
Ухвалою суду від 06.06.2024 відкладено розгляд справи на 03.07.2024.
В судовому засіданні 03.07.2024 оголошено перерву до 10.07.2024.
Ухвалою суду від 10.07.2024 відкладено розгляд справи на 05.08.2024.
Представники сторін в судове засідання 05.08.2024 не прибули.
У судові засідання відповідач не забезпечив явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити наступне.
Господарським судом направлялися ухвали суду на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, б. 8-А, кв. 100.
Однак, поштовий конверт з ухвалою суду від 07.05.2024 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, як і всі подальші ухвали суду були повернуті працівниками поштового зв'язку з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання».
Частиною одинадцятою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є:
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3);
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4);
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 180 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, але не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судовий процес 05.08.2024 ведеться без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.
У судовому засіданні 05.08.2024 справу розглянуто, ухвалено рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд
21.08.2008 Комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради (Постачальник) та ОСОБА_1 - підприємець (Споживач) уклали договір про № 314 на відпуск теплової енергії для потреб опалення, за умовами якого (розд. 1) Постачальник здійснює відпуск теплової енергії для потреб центрального опалення Споживачу по його об'єкту, розміщеного за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Плеханова, 4 (перейменовано - вул.. Князя Володимира Великого). Вказаний об'єкт нерухомості у власності Споживача, що підтверджується технічним паспортом на громадський будинок з додатками від 31.03.2006.
Відповідно до п. 2.1. договору Постачальник надає Споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору з дотриманням споживчих властивостей, якісних показників і режимів.
Згідно п. 2.2. договору кількість теплової енергії, яка передається Споживачу у відповідний період по даному договору визначається розрахунковим методом згідно нормативних документів галузі з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря, фактичних днів надання послуг в поточному місяці.
Відповідно до п. 3.2.1 Договору Споживач зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені умовами цього договору.
Умови п. 6.1 Договору передбачають, що Споживач щомісячно здійснює оплату за теплову енергію у розмірі 80% від планового місячного платежу.
Відповідно до п. 6.2 Договору, Споживач зобов'язаний щомісячно до 15-го числа місяця наступного за розрахунковим, отримати рахунок за фактично надані послуги. Кінцевий розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться Споживачем до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим шляхом безготівкового перерахування.
Пунктом 7.3 Договору про постачання теплової енергії, передбачено нарахування пені в розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу за весь період неналежного виконання зобов'язання Споживачем, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Згідно з пунктом 10.1 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2010.
Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії (пункт 10.4 договору).
Пунктом 10.6 договору встановлено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
На виконання умов договору Комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради протягом опалювального сезону 2018/2019, 2019/2020, 2020/2021, 2021/2022, 2022/2023 впродовж періоду з грудня 2018 року по березень 2023 року включно, надавало послуги з постачання теплової енергії Фізичній особі-підприємцю Ніщенко Нонні Іванівні за адресою: АДРЕСА_2 ).
Факт отримання відповідачем теплової енергії підтверджений актами прийому-передачі теплової енергії, копії яких містяться в матеріалах справи.
Позивач виставив відповідачу рахунки за надані послуги.
Проте, відповідач, у повному обсязі не виконував покладені на нього договором обов'язки, рахунки та акти здачі - приймання теплової енергії своєчасно не отримував та оплату за надані йому послуги не проводив, у зв'язку із чим виникла заборгованість за період з грудня 2018 року по квітень 2019 року та з листопада 2021 року по березень 2023 року.
Слід зазначити, що згідно з випискою про рух коштів від Споживача надходила сплата за спожиту теплову енергію: рахунок № 090314 на суму 500,00 грн. - підтверджується платіжним дорученням ТСБУ-049887 від 04.08.2021; рахунок № 090314 на суму 731,50 грн. - підтверджується платіжним дорученням ТСБУ-059536 від 13.12.2021; рахунок № 090314 за грудень 2021 року на суму 423,19 грн. - підтверджується платіжним дорученням ТСБУ-004635 від 18.01.2022; рахунок № 090314 за лютий 2022 року на суму 1 000,00 грн. - підтверджується платіжним дорученням ТСБУ-019368 від 21.02.2022.
Позивач направляв на адресу відповідача, зазначену у договорі, цінні листи з описом-вкладення із долученням досудової вимоги, актів прийому-передачі та рахунків.
Відповідно до пункту 7.4 договору, з урахуванням положень статті 254 Цивільного кодексу України строк оплати за поставлену теплову енергію є таким, що настав.
Проте, станом на день звернення з позовом до суду відповідач оплату за надані послуги не здійснив, внаслідок чого сума основного боргу складала 52984,57 грн.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором в частині оплати наданих послуг стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 52984,57 грн, 2553,28 грн 3% річних, 5444,70 грн індексу інфляції та 12980,10 грн пені.
Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази) суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем у спірний період виникли правовідносини з купівлі-продажу теплової енергії.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, взяті на себе зобов'язання у повному обсязі, не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в сумі 52984,57 грн.
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи визначений сторонами у договорі порядок розрахунків за поставлену теплову енергію, приймаючи до уваги отримання відповідачем актів та рахунків і не надання на них зауважень, господарський суд встановив, що строк оплати вказаних послуг є таким, що настав.
Протягом судового розгляду справи відповідачем не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх договірних зобов'язань на суму 52984,57 грн.
Частиною шостою статті 25 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Слід також зазначити, що відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, третьої статті 74, частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження повної оплати спожитої теплової енергії на суму 52984,57 грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 52984,57 грн.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 314 від 21.08.2008 підтверджено матеріалами справи.
Згідно з частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до статей 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, пунктом 7.3 Договору сторонами передбачено нарахування пені в розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу за весь період неналежного виконання зобов'язання Споживачем, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі підпункту 7.3 договору позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 25.03.2019 по 26.03.2024 в сумі 12980,10 грн. При цьому розрахунки здійснював по кожному акту окремо.
Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені, суд дійшов до висновку, що даний розрахунок не порушує норми законодавства і виконаний правильно.
Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 12980,10 грн. пені заявлена обґрунтовано, заснована на законі та підлягає задоволенню судом
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем за порушення строків розрахунків за надані послуги заявлені вимоги про стягнення інфляційних витрат у сумі 5444,70 грн. та 3% річних у загальній сумі 2553,28 грн за загальний період з 25.03.2019 по 26.03.2024.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних та інфляції судом порушень не встановлено.
Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача 2553,28 грн. 3 % річних та 5444,70 грн інфляції заявлено до стягнення правомірно та підлягають задоволенню судом.
Згідно зі статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За статтею 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції.
Відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Такі висновки суду засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку відповідача цих обставин.
За таких обставин законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 73 962,65 грн, в тому числі: основний борг - 52 984,57 грн, 3% річних - 2 553,28 грн, інфляційні збитки - 5 444,70 грн, пеня - 12 980,10 грн..
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем за подання позову судовий збір у сумі 3028,00 грн повністю покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 231, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ніщенко Нонни Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства “Теплоенерго» Дніпровської міської ради (49081, м. Дніпро, проспект Слобожанський, 29, оф. 504, код ЄДРПОУ 32688148) - 73 962 (сімдесят три тисячі дев'ятсот шістдесят дві) грн. 65 коп., в тому числі: основний борг: 52 984 (п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот вісімдесят чотири) грн 57 коп., 3% річних: 2 553 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят три) грн 28 коп., інфляційні збитки: 5 444 (п'ять тисяч чотириста сорок чотири) грн. 70 коп., пеня: 12 980 (дванадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят) грн 10 коп. та 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 03.09.2024.
Суддя Т.А. Азізбекян