Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
02 вересня 2024 року № 520/16597/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), третя особа: Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, б. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 000340122), про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації протиправним;
визнати протиправним та скасувати видані 23 квітня 2024 року мобілізаційне розпорядження та інши рішення про включення до іменних списків про складання обліково-послужної картки ІНФОРМАЦІЯ_3 та його начальника про призов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період;
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 23.04.2024 про зарахування на військову службу за призовом під час мобілізації, до списку особового складу та на всі види забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23.04.2024 близько 09 годин 00 хвилин його зупинили на АДРЕСА_2 працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 , які стали вимагати надати документи для перевірки та після того, як він надав паспорт, його проти його волі було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_5 та примусили на проходження ВЛК, яку він проходив за спрощеною процедурою, без ретельного обстеження. У той же день був вивезений до військової частини НОМЕР_3 без вручення мобілізаційного розпорядження, медичних висновків та наказу про мобілізацію. Позивач зауважує, що він не підписував жодного документу. Позивач вважає, що він призваний на військову службу з порушенням порядку, встановленого законодавством, а саме Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Положенням про військово- лікарську експертизу в Збройних Силах України, без врахування його стану здоровя та йому не було вручено мобілізаційних розпоряджень з вимогами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана сторонам та отримана ними.
Відповідачем 2 військова частина НОМЕР_3 надано відзив на позов, у якому просить в задоволені позову відмовити, посилаючись на його безпідставність та зазначив, що обов'язки щодо мобілізації на військову службу за призовом покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Постановляючи Наказ про зарахування ОСОБА_1 до списків частини діяв виключно в межах своїх повноважень.
Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.
Суд дослідивши матеріали справи, виходить з наступного
Листом ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.05.2024 за № 2290/МВ на скаргу представника позивача, на дії ІНФОРМАЦІЯ_7 , відносно ОСОБА_1 від 06.05.2024, повідомлено, що ОСОБА_1 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_8 та за результатами медичного огляду визнаний придатним до військової служби, що підтверджується картою обстеження та медичного огляду та довідкою про ВЛК. Враховуючи придатність до військової служби, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 23.04.2024 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та направлений для проходження служби до команди військової частини НОМЕР_3 . На підставі викладеного порушень у діях посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_7 не вбачається.
З наявного в матеріалах справи військового квитка серія НОМЕР_5 наданий на імя ОСОБА_1 , встановлено, що ОСОБА_1 зарахований до військової частини НОМЕР_3 курсантом з 23.04.2024, військовий квіток не містить відомостей щодо прийняття присяги позивачем та проходження медогляду.
На підтвердження стану здоров'я позивачем надані наступні медичні документи:
Дослідження МРТ головного мозку, ангіографія артерій головного мозку від 17.05.2024, з якого вбачається, що ознак судинних деформацій не виявлено.
Виписку з медичної карти стаціонарного хворого № 1197 з якої вбачається, що ОСОБА_1 проходив лікування в терапевтичному відділенні з 24.05.2024 по 11.06.2024.
Виписку з медичної карти стаціонарного хворого з якої вбачається, що ОСОБА_1 проходив лікування з 29.02.2024 по 06.03.2024 з діагнозом остеохондроз, спондилоартроз поперекового відділу хребта, больовий сіндром, порушення функції ходи.
МСКТ попереково-крижового відділу хребта дата обстеження 19.02.2024, в якому встановлено явища остеохондрозу , зі склерозом замикаючих пластин тіл хребців, грижа м/х диску.
МСКТ шейного відділу хребта та МСКТ грудного відділу хребта дата обстеження 26.02.2024, у якому встановлено КТ-ознаки розповсюдженого остеохондрозу, грижа м/х дисків у вказаних сегментах з лівобічним форамінальним стенозом.
Протокол обстеження ОСОБА_1 проведений 11.03.2024 Центром первинної медичної допомоги № 2 Харківського району, у якому значиться неспецифічні зміни біоелектричної активності головного мозку(потребує консультації фахівця).
Позивач посилаючись на порушенням порядку його призвання на військову службу, що встановлений законодавством, а саме Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Положенням про військово- лікарську експертизу в Збройних Силах України, без врахування його стану здоровя та йому не було вручено мобілізаційних розпоряджень з вимогами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до частин першої, другої статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ (далі Закон № 1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Згідно із частинами першою третьою статті 17 Закону №1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
За змістом статті 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Президент України: приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України. Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за
За приписами частини дев'ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
За змістом частини першої статті 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
До видів військової служби, згідно із частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ, відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом (частина дванадцята статті 2 Закону №2232-ХІІ). Згідно із частиною п'ятою статті 5 Закону №2232-ХІІ присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військовому званні військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, переатестація осіб, які мають спеціальні звання або класні чини, для присвоєння військових звань здійснюються в порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, положеннями про проходження військової служби, положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Військові звання присвоюються довічно.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами частин першої п'ятої статті 27 Закону №2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань. Запас військовозобов'язаних поділяється на першу і другу категорії. До запасу першої категорії належать військовозобов'язані, які проходили військову службу та здобули під час її проходження військово-облікову спеціальність. До запасу другої категорії належать військовозобов'язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили військової служби. Військовозобов'язані, зараховані до запасу другої категорії, у разі здобуття під час перебування в запасі або служби у військовому резерві військово-облікової спеціальності переводяться до запасу першої категорії.
За змістом частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Згідно із пунктом 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10 грудня 2008 року №1153 (далі Положення № 1153) цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Пунктом 4 Положення № 1153 передбачено, що громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.
За приписами пункту 42 Положення № 1153 первинне військове звання рядового складу присвоюється громадянам, які вступили на військову службу за контрактом осіб рядового складу і не мають військових звань, до складання ними Військової присяги. Первинне військове звання рядового складу присвоюється військовослужбовцям наказом командира військової частини, який призначає таких військовослужбовців на відповідні посади. Після складання Військової присяги таким військовослужбовцям присвоюється військове звання солдата (матроса).
Згідно із підпунктом 1 пункту 252 Положення №1153 у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду: проводиться призов на військову службу військовозобов'язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також прийом громадян на військову службу за контрактом.
Відповідно до пункту 253 Положення №1153 призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України. Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Пунктами 1-4 Указу Президента України № 69/2022, у зв'язку з військовою агресією російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави дійти таких висновків.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. У разі збройної агресії проти України Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ. Призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Військова служба за призовом під час мобілізації є видом військової служби, початком проходження якої вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.. Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом.
Відповідно до п. 8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. № 154 виконання завдання з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Як убачається з листа ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.05.2024 за № 2290/МВ, рішення щодо призову позивача на військову службу за мобілізацією приймалося ІНФОРМАЦІЯ_8 , на який законом покладений обов'язок визначити придатність особи до військової служби та наявність або відсутність юридичних і фактичних перешкод для такого призову, визначених законом.
Позивач стверджує, що при мобілізації в порушення норм Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, з метою встановлення придатності до військової служби, ІНФОРМАЦІЯ_9 не забезпечено обов'язкового ретельного медичного огляду ВЛК, без врахування належних на той час медичних документів щодо стану його здоров'я.
А відтак, на думку позивача, відповідач військова частина НОМЕР_3 не мав права видавати спірний наказ про зарахування його до військової частини.
Однак, суд зазначає, що видаючи оспорюваний наказ про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , відповідач виходив з того, що направляючи особу до військової частини НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_9 здійснені всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав, звільняючих позивача від призову на військову службу.
Відповідач (військова частини НОМЕР_3 ) не мав права не зарахувати позивача до особового складу військової частини НОМЕР_3 , адже мав беззаперечні правові підстави для видання оспорюваного позивачем наказу.
Крім того, згідно абзацу 2 пункту 2.8 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в Збройних силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 26 травня 2014 року № 333, зареєстровано ним в Міністерстві юстиції України 12 червня 2022 року за № 611/25388 зарахування до списків військової частини прибулого особового складу є іменні списки команд, приписи та документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
У свою чергу пунктом 9 зазначеного Положення, на ІНФОРМАЦІЯ_9 покладено здійснення призову громадянами на військову службу. У розумінні п.п.97-98 Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2021 року за № 100 формування зазначених команд і їх списків покладено районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, командування Військової частини НОМЕР_3 не могло відмовити в зарахуванні позивача до особового складу даної військової частини.
Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття оскаржуваного наказу позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров'я. При цьому, якщо позивач на цей час не може проходити військову службу за станом здоров'я, то він має право у встановленому порядку ініціювати питання про звільнення з військової служби на підставі відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби. Крім того, позивач документів які б підтверджували наявність у нього хвороб під час призову не надавав, висновки ВЛК до вищої ВЛК або суду не оскаржував. Також, доказів звернення до Комісії зі скаргами на висновок або стан здоров'я не надав.
Крім того, 26.02.2022 набрало чинності Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, за приписами пункту 13 якого керівник районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки: визначає функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу; присвоює військове звання «солдат (матрос) запасу» одночасно з прийняттям на військовий облік особам, які не проходили військової служби або були позбавлені військових звань під час проходження військової служби та служби у військовому резерві чи за вироком суду.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що оскаржуваний Наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 23.04.2024 про зарахування на військову службу ОСОБА_1 за призовом під час мобілізації є правомірним та таким, що прийнятий відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, доводи представника позивача про незаконність наказу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Також не підлягає задоволенню і позовна вимога, у якій позивач просить суд визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації протиправним та визнати протиправним та скасувати виданий 23 квітня 2024року мобілізаційне розпорядження та інши рішення про включення до іменних списків про складання обліково-послужної картки ІНФОРМАЦІЯ_3 та його начальника про призов ОСОБА_1 ,27.07.1993 на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період з огляду на наступне.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, ч. 5 ст. 77 наведеного Кодексу, встановлено, що суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Проте, позивачем не було доведено жодними належними і допустимими доказами протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_3 та його начальника, з урахуванням аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства та обставин, встановлених судом.
При цьому, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, посилання позивача та його представника адвоката О.П.Чернецького на те, що ОСОБА_1 призваний на військову службу з порушенням порядку, встановленого законодавством, а саме Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, без врахування його стану здоровя та йому не було вручено мобілізаційних розпоряджень з вимогами ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» без вручення ОСОБА_1 мобілізаційного розпорядження, медичних висновків та наказу про мобілізацію.
Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 р., серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 1.07.2003 (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36).
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Крім того, суд звертає увагу, що у позовній заяві позивач визначив спосіб захисту свого права шляхом визнання протиправним та скасування Наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 23.04.2024 про зарахування його до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , тобто шляхом визнання протиправними та скасування індивідуального акту.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Суд звертає увагу на приписи пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі також Положення № 1153/2008), відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Частина третя статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008.
Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.Серед таких підстав відсутнє скасування наказу щодо проходження військової служби.
Суд вважає, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та зарахування його до військової частини НОМЕР_3 .
Після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008.
Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов та про призначення до військової частини, скасування розпоряджень та інших рішень про включення до іменних списків та про складання обліково-послужної картки ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ці накази вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.
Суд наголошує, що аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов'язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов'язків та інше.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).
Виходячи із зазначеної в даних судових рішеннях Верховного Суду правових висновків та екстраполюючи їх на правовідносини, які досліджуються у справі, що розглядається, суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії про зарахування до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.
За змістом зазначених юридичних принципів процесуальної економії та стадійності захисту права застосований спосіб захисту має привести до відновлення порушеного права, а оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_3 , як і мобілізаційне розпорядження та інші рішення про включення до іменних списків та про складання обліково-послужної картки ІНФОРМАЦІЯ_1 на ОСОБА_1 і так вичерпали свою дію та втратили юридичне значення, оскільки позивач мобілізований та продовжує перебувати на військовій службі і, як зазначалося вище, скасування зазначеного акту та мобілізаційного розпорядження разом з іншими рішеннями про включення до іменних списків та про складання обліково-послужної картки ІНФОРМАЦІЯ_10 на ОСОБА_1 не тягне за собою припинення відносин військової служби позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку , що оскарження наказу командира військової частини НОМЕР_3 , як і мобілізаційного розпорядження та інших рішеннь про включення до іменних списків та про складання обліково-послужної картки ІНФОРМАЦІЯ_10 на ОСОБА_1 не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування наказу не може привести до відновлення порушеного права.
Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що кожна зі сторін повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення. Згідно статей 73-75 КАС України докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності. Пункти 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України вимагають від позивача навести виклад обставин, на яких він ґрунтує свої вимоги до відповідача. Однак, позивач не обґрунтував із посиланням на належні, допустимі, достовірні та достатні докази у чому конкретно полягає порушення охоронюваних законом прав, свобод та інтересів з боку відповідача.
Враховуючи вище викладені обґрунтування, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), третя особа: Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, б. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 000340122) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Заічко О.В.