Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
04 вересня 2024 р. № 520/16721/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, з розрахунку 497 грн 26 коп у день з 26.08.2021 по 26.02.2022, терміном 184 календарних днів, що складає 91 495 грн 84 коп, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при його звільненні відповідач не провів остаточний розрахунок з позивачем та не виплатив позивачу належні грошові кошти. У зв'язку з проведенням не в повному обсязі нарахування та виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги, позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі № 520/18289/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч. 2 статті 15 закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2022 у справі №520/231/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат, здійснених з 29.01.2020 по 25.08.2021, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання за період з 29.01.2020 по 25.08.2021, визначеного шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020-2021 роки», на 01 січня 2020-2021 роки, відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, з урахуванням виплачених сум. Відповідачем 28.05.2024 на виконання рішень суду були перераховані кошти в сумі 36 739,91 грн та 65 359,02 грн. Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити йому середній заробіток у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні за період з 26.08.2021 по 26.02.2022 терміном 184 календарні дні, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 01.07.2024 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 дані щодо середнього розміру грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед його звільненням.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення проти позовних вимог. Відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Витребуваних судом документів відповідач до суду не подав.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 25.08.2016 по 25.08.2021.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.08.2021 № 167 позивач з 25.08.2021 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. (а.с. 17)
У зв'язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення під час проходження позивачем військової служби та одноразової грошової допомоги, позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі №520/18289/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) щодо не проведення виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч.2 статті 15 закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч.2 статті 15 закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Рішення набрало законної сили 17.01.2022.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2022 у справі №520/231/22 адмінрістративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат, здійснених з 29.01.2020 по 25.08.2021 та виплат при звільненні з військової служби, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання за період з 29.01.2020 по 25.08.2021, визначеного шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020-2021 роки. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат, здійснених з 29.01.2020 по 25.08.2021 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання за період з 29.01.2020 по 25.08.2021 року, визначеного шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020-2021 роки», на 01 січня 2020-2021 роки, відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, з урахуванням виплачених сум.
Рішення набрало законної сили 09.07.2022.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі № 520/18289/21 відповідачем 28.05.2024 виплачено позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 36 739,91 грн, що вбачається з платіжної інструкції № 3790 від 28.05.2024. (а.с. 43)
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2022 у справі № 520/231/22 відповідачем 28.05.2024 виплачено позивачу недоотримане грошове забезпечення в розмірі 65 359,02 грн, що вбачається з платіжної інструкції № 3793 від 28.05.2024. (а.с. 42)
Позивач не погоджується з тим, що відповідачем не виплачено йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 184 календарні дні (з 26.08.2021 по 26.02.2022), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження служби в органах поліції, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
З огляду на матеріали справи позивача звільнено зі служби в Військовій частині НОМЕР_1 з 25.08.2021, тоді як фактичний розрахунок щодо грошового забезпечення в належному розмірі та одноразової грошової допомоги проведено з позивачем лише 28.05.2024, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
У контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не здійснено нарахування одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч. 2 статті 15 закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», протиправність чого встановлена Харківським окружним адміністративним судом у рішенні від 17.12.2021 у справі № 520/18289/21, що набрало законної сили, та не здійснено нарахування щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат, здійснених з 29.01.2020 по 25.08.2021 та виплат при звільненні з військової служби, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання за період з 29.01.2020 по 25.08.2021, визначеного шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020-2021 роки, протиправність чого встановлена Харківським окружним адміністративним судом у рішенні від 08.06.2022 у справі № 520/231/22, що набрало законної сили, позивач має право на отримання грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд, зокрема, зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на його користь середній заробіток у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, з розрахунку 497 грн 26 коп у день з 26.08.2021 по 26.02.2022, терміном 184 календарних днів, що складає 91 495 грн 84 коп.
Розглядаючи справу в межах позовних вимог, суд зазначає наступне.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Так, відповідно до наданої позивачем до матеріалів справи картки особового рахунку позивача, сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила: за червень 2021 року - 15 105,13 грн, за липень 2021 року - 15 227,88 грн. (а.с. 25)
Загальна кількість днів у червні-липні 2021 року становила - 61 день.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача склало 497,26 грн = (15 105,13 грн + 15 227,88 грн) / 61 день.
Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, суд бере до уваги межі заявлених позовних вимог - стягнення середнього заробітку за шість місяців після звільнення - 184 календарні дні.
Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (184 календарні дні) становить 91 495,84 грн (497,26 грн х 184 дні).
Водночас, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи висновки Велика Палата Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Вказані висновки сформовані судом касаційної інстанції до набрання чинності Закону України № 2352-ІХ, яким, зокрема, змінено статтю 117 КЗпП України.
Разом з тим суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Закону України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Такі висновки сформовано Верховним Судом у постанові від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, суд ураховує, що позивач є менш захищеною у відношенні до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.
Беручи до уваги наведе, слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов'язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.
Суд зазначає, що важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Так, суд враховує, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі №520/18289/21, яким зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч.2 статті 15 закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», набрало законної сили 17.01.2022.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2022 у справі №520/231/22, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат, здійснених з 29.01.2020 по 25.08.2021 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання за період з 29.01.2020 по 25.08.2021, визначеного шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020-2021 роки», на 01 січня 2020-2021 роки, відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, з урахуванням виплачених сум, набрало законної сили 09.07.2022.
При цьому, як встановлено судом з програми "Діловодство спеціалізованого суду" позивач отримав виконавчі листі у справах № 520/18289/21 та № 520/231/22 лише 27.11.2023, що свідчить про пасивну поведінку позивача.
Також, суд звертає увагу, що причиною затримки виплат позивачу фактично стало, зокрема, неправильне тлумачення відповідачем норм щодо обрахунку грошового забезпечення. У зв'язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи № 520/231/22. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм законодавства.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача (25.08.2021) розмір облікової ставки НБУ становив 8,00 % річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів після звільнення - 102 098,93 грн, 8,00% річних від цієї суми становитиме 8 167,91 грн, тобто 22,38 грн за день затримки розрахунку (8167,91:365). Враховуючи період затримки розрахунку, що розглядається в даній справі, середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме 4 117,92 грн (22,38 грн х 184 дні)).
Отже, з огляду на розмір цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд вважає, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата в розмірі 4 117,92 грн.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, суд, розглядаючи дану справу, з метою належного та ефективного захисту прав позивача в спірних правовідносинах, вважає за необхідне стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців після звільнення зі служби в розмірі 4 117,92 грн.
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стосовно позовних вимог позивача щодо застосування при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.
Згідно пунктів 2 - 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, Порядком виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.
Оскільки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, а є фактично мірою відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, то позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 4 117,92 грн (чотири тисячі сто сімнадцять гривень 92 копійки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН