04 вересня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/6055/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 10.05.2024 №155750004877 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди ведення підприємницької діяльності з 01.01.2007 по 30.06.2009 та зарахувати до страхового стажу в трикратному обчисленні час проходження військової служби в особливий період з 06.11.1985 по 11.05.1986
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 10 травня 2024 року №155750004877 до загального страхового стажу позивача не було зараховано підприємницьку діяльність за період з 01 січня 2007 року по 30 червня 2009 року, а також не зараховано періоди участі в бойових діях з 06.11.1985 по 11.05.1986 у пільговому обчислення один місяць за три.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області позов не визнає та зазначає, що управління діяло в межах правового обов'язку, який визначений для органів Пенсійного фонду України.
У відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області позов не визнає та зазначає, що.оскільки на пільгових умовах один місяць служби за три місяці служби зараховується лише до стажу військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, виключно при призначенні пенсії за вислугу років військовослужбовцям -на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
ОСОБА_1 03.05.2024 року звернувся із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
За результатами розгляду заяви позивача рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 18 жовтня 2021 року №163850004278 позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У рішенні зазначено, що пенсійний вік, визначений пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 55 років. Вік заявника - 57 років 1 місяць 22 дні. Страховий стаж позивача на дату звернення до управління - 15 років 9 місяців 18 днів.
Зі змісту спірного рішення вбачається, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 17.01.2000, оскільки наявне виправлення в даті народження заявника, яке не завірене належним чином. Крім того, для зарахування періоду отримання допомоги по безробіттю з 26.07.2000 по 11.10.2000 зазначено, що необхідно надати уточнюючу довідку.
Позивач не погодився з такими діями відповідача та звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону № 1058 -IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Системний аналіз наведеної вище норми надає суду підстави для висновку, що право на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV мають, зокрема, військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків.
Відповідно до статті 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону України 25 березня 1992 року № 2232-XII Про військовий обов'язок і військову службу (далі - Закону № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 4 вказаної статті Закону передбачено види військової служби, до яких, зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
При цьому основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII, який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, Наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 Про положення про організацію роботи з обчислення вислуги років, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 за № 1294/2607, відповідно до Законів України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві та з метою приведення нормативно-правових актів Міністерства оборони України відповідно до чинного законодавства, затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей (далі - Положення № 530).
За правилами приписів підпункту 1 пункту 1 додатку 2 Положення № 530 при обчисленні вислуги років для призначення пенсій, крім періодів військової служби, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2.3 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей (далі - Положення), на пільгових умовах зараховуються такі періоди дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР (з урахуванням вимог додатка 1 до постанови Ради Міністрів СРСР від 15 грудня 1990 року № 1290 “Про вислугу років для призначення пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і допомоги цим військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу та їх сім'ям» та пунктів 2.4 - 2.6 Положення): один місяць служби за три місяці: у військових частинах, штабах та установах, які входили до складу діючої армії, у партизанських загонах і з'єднаннях у період бойових дій.
Судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 виданим 23.06.1997.
З наявної в матеріалах справи довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.10.2023 №4423 вбачається, що позивач перебував на військовій службі в складі діючої армії в період бойових дій в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку (перебуваючи в партизанських загонах і з'єднаннях) на території ДРА, в період здійснення зазначених заходів з 06.11.1985 по 11.05.1986.
За таких обставин, наявні правові підстави для зарахування до загального та пільгового стажу для призначення пенсії за віком з урахуванням положень статті 115 Закону № 1058-IV (із розрахунку один місяць служби за три місяці) періоду проходження військової служби.
Судом з матеріалів справи встановлено, що при прийнятті спірного рішення від 10.05.2024 №155750004877 відповідачем час проходження служби в особливий період з 06.11.1985 по 11.05.1986 був зарахований до страхового стажу позивача в трикратному обчисленні.
Таким чином, з огляду на відсутність порушеного права позивача щодо зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу в трикратному обчисленні час проходження військової служби в особливий період з 06.11.1985 по 11.05.1986, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо незарахування періодів згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
До набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення та статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктами 2.2 -2. 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка (дублікат трудової книжки), в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки (дубліката трудової книжки) підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.
Крім того, суд зазначає, що обов'язок щодо заповнення трудової книжки (дубліката трудової книжки) покладався на керівника підприємства, установи організації, а не на працівника.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Таким чином, суд вважає, що така обставина як наявність виправлення в даті народження власника є формальною та не може бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Щодо позовних вимог з приводу зобов'язання зарахувати позивачу до страхового стажу період ведення підприємницької діяльності з 01.01.2007 по 30.06.2009, суд зазначає наступне.
Відповідно до Постанови КМУ від 03.10.2018 року №793 "Про внесення змін до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 року по 31.12.2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сум сплачених коштів.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що до страхового стажу зараховується період здійснення підприємницької діяльності, протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку, а до 01 липня 2000 року - довідкою Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року підтверджується довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Таким чином, для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Відомості такої довідки містять інформацію про сплату страхових внесків, єдиного внеску з 01.07.2000, з часу запровадження персоніфікованого обліку. Такі відомості будуть повними за умови, що підприємець був своєчасно зареєстрований у відповідному територіальному управлінні Пенсійного фонду і своєчасно сплачував страхові внески (в подальшому єдиний внесок).
Такі висновки суду відповідають правовій позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а, відповідно до якої належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Судом досліджено перелік документів, наданих разом із заявою про призначення пенсії за віком та встановлено, що документально підтверджених доказів сплати позивачем страхових внесків не надано.
При цьому, у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 10.05.2024 №155750004877 Головним управлінням Пенсійного фонду в Рівненській області не надавалася оцінка щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2007 по 30.06.2009.
Однак, згідно ч.3 ст.44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною 1 ст.101 Закону України “Про пенсійне забезпечення» також передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також, відповідно до абз. 2 підпункту 3 пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, суд зазначає, що при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі № 439/1148/17, від 03.10.2018 у справі №235/2873/17, від 27.02.2018 у справі №681/813/17, від 22.05.2018 у справі №683/977/17, від 10.07.2018 у справі №709/1360/17.
В матеріалах справи відсутні докази того, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області при розгляді заяви позивача досліджувалось питання щодо з'ясування сплати позивачем страхових внесків.
Згідно з пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Частинами 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи контролюючим органом зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було
Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачі як суб'єкт владних повноважень не надали суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення №155750004877 від 10 травня 2024 року прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі № 812/1312/18.
Чинним законодавством України повноваження щодо призначення пенсій за віком покладено на територіальні органи ПФУ, а тому здійснення перевірки умов, визначених Законом №1058, необхідних для призначення пенсії покладається саме на останніх.
Враховуючи те, що пенсійним органом не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов, необхідних для призначення пенсії за віком, належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 03 травня 2024 року з урахуванням висновків суду.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №155750004877 від 10 травня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 03 травня 2024 року з урахуванням висновків суду.
При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул.Гоголя,34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. О. Борисенка, буд.7, м.Рівне, Рівненська область, 33004, ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській від 10 травня 2024 року №155750004877 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 03 травня 2024 року із врахуваннням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.І.Клочко