04 вересня 2024 рокусправа № 380/1628/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги -
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач), у якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3012-57 від 18.08.2021 зі сплати єдиного внеску в сумі 29340,74 грн, складену Головним управлінням ДПС у Львівській області.
Також просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що оскаржена вимога про сплату боргу винесена про стягнення з СПД (суб'єкта підприємницької діяльності) ОСОБА_1 заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29340,74 грн. При цьому, позивачка повідомила, що була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності та стала на податкових облік 16 серпня 2000 року, а знята з цього обліку 17 жовтня 2003 року, тобто до 01 липня 2004 року. Не маючи при цьому наміру продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату до 01 липня 2004 року, позивачка відмовилася від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки у відповідності до нововведеного законодавства. Таким чином, позивачка вважає, що втратила статус фізичної особи-підприємця. На думку позивачки, відсутність статусу ФОП виключає можливість виникнення у позивачки будь-якого обов'язку щодо сплати єдиного внеску, а, отже і унеможливлює виникнення будь-якої заборгованості по такому внеску.
Крім того, зазначила, що в період з 30.05.2005 по 03.11.2021 позивачка була зайнята доглядом за своїм сином, який є особою з інвалідністю, та отримувала відповідну соціальну допомогу. Вказала, що з 01.11.2021 по 30.11.2023 позивачка отримувала відповідну компенсацію по такому догляду. Також стверджує, що позивачка у вказаний період була застрахованою особою, а платником єдиного внеску за неї був відповідний структурний підрозділ з питань соціального захисту населення. Тому позивач звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою від 29.01.2024 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.
Ухвалою від 12.02.2024 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 15544 від 28.02.2024), у якому проти позову заперечив. Зазначив, що оскільки до Головного управління ДПС у Львівській області не надходило жодних відомостей з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 , по платнику податків проводилось нарахування ЄСВ. Вказав, що позивачка є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Повідомив, що згідно з даними інформаційних баз даних ДПС України по коду платежу 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» по ОСОБА_1 на центральному рівні проведено щоквартальні нарахування: за 2018 рік - 9828,72 грн, за 2019 рік - 11016,72 грн, за 2020 рік - 8495,30 грн. У зв'язку з тим, що за даними інформаційної системи ДПС України, у ОСОБА_1 обліковувалась сума недоїмки з єдиного внеску, відповідно до вимог Закону № 2464-VI та Інструкції № 499, згідно з вимогами чинного законодавства сформовано вимогу про сплату боргу від 18.08.2021 № Ф-3012-57 на суму 29340,74 грн, яка була направлена на адресу позивачки.
Також вважає не співмірною у цій справі № 380/1628/24 заявлену компенсацію вартості виконаної роботи та стягування з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5500 грн.
Від представника позивачки на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 16977 від 05.03.2024) у якій навів доводи, аналогічні тим, які викладені в позовній заяві.
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
Згідно з витягом з Державного онлайн-порталу «ДІЯ», ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 09.08.2000 по 17.10.2003.
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області № 64 від 02.06.2005 ОСОБА_1 , проживаюча за адресою АДРЕСА_1 не зареєстрована в Трускавецькій міській раді як суб'єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи (фізичної особи) станом на 02 червня 2005 року.
Як слідує, що Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА № 391305 станом на 17.10.2007 відповідно до критеріїв пошуку: « ОСОБА_1 » в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців записів про проведення реєстраційних дій не знайдено.
Згідно з довідкою Державною податковою інспекції у м. Трускавець Львівської області від 19.10.2009 № 10777/10/29-018 ОСОБА_1 станом на 19.10.2009 як СПД-фізична особо не значиться.
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Трускавецької міської ради Львівської області від 19.12.2023 № 1134, ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Трускавецької міської ради та їй відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» призначено державну соціальну допомогу дітям з інвалідністю та надбавку на догляд з 30.05.2005 по 03.11.2021 за дитиною з інвалідністю, а також відповідно до Постанови КМУ № 859 від 23.09.2020 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі» з 01.11.2021 по 30.11.2023 призначено компенсацію фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі за сином ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 інв. І гр. підгр. А.
Головним управлінням ДПС у Львівській області 18.08.2021 складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3012-57У, якими зобов'язано позивачку сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 29340,74 грн.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.08.2021 № Ф-3012-57У протиправною позивачка звернулася із цим позовом до суду.
При вирішення спору по суті суд керується таким.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон № 2464-VI). В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, - з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 5 Закону взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», - здійснюється на підставі відомостей про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації їх припинення, наданих згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», у день отримання зазначених відомостей (абзац 4 частини 1 статті 5 Закону № 2464-VI).
Згідно з абзацом 11 частини 1 статі 5 Закону № 2464-VI зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковими органами на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (абзац 2 частини 4 статті 5 Закону № 2464-VI).
Пунктом 2 частини 1 статті 7 названого Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується на для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI).
Частиною 1 статті 17 вказаного Закону Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та Пенсійного фонду, серед іншого, від: Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; платників єдиного внеску; податкових органів; інших джерел, передбачених законодавством (частина 1 статі 18 Закону № 2464-VI).
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону № 2464-VI реєстр страхувальників це автоматизований банк відомостей, створений для ведення обліку платників єдиного внеску - страхувальників.
Реєстр страхувальників формує та веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, користувачами цього реєстру є Пенсійний фонд, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пунктів 63.1, 63.2 статті 63 Податкового кодексу України (далі ПК України). Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, у тому числі нерезидентів, зазначених у пункті 64.5 статті 64 цього Кодексу, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
Пунктом 65.1 статті 65 ПК України встановлено, що взяття на облік фізичних осіб-підприємців (крім тих, що набули статусу електронного резидента (е-резидента) у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців (крім тих, що набули статусу електронного резидента (е-резидента) та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Дані про взяття на облік фізичної особи-підприємця передаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у день взяття на облік у порядку, встановленому Міністерством юстиції України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (абзац 2 пункту 65.5 статті 65).
Згідно з підпунктом 65.10.1 пункту 65.10 статті 65 ПК України внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця здійснюється у разі внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Порядок обліку платників податків і зборів, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, зі змінами (далі Порядок № 1588) розроблений відповідно до Податкового кодексу України з метою використання єдиної раціональної методики обліку платників податків і зборів у контролюючих органах.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 1588 ведення обліку платників податків є одним із способів податкового контролю. Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають усі платники податків (пункт 1.3.).
Взяття на облік платників податків контролюючими органами здійснюється за принципом організаційної єдності реєстраційних процедур, що проводяться державними реєстраторами, та процедур узяття на облік платників податків, що забезпечуються контролюючими органами. Обмін відомостями (запитами) про здійснення дій з державної реєстрації та взяття на облік (зняття з обліку) юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців здійснюється у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами Центрального контролюючого органу (абзац п'ятий пункту 3.1 розділу III).
Розділом VI Порядку № 1588 встановлено порядок взяття на облік за основним місцем обліку самозайнятих осіб.
Так, відповідно до пункту 6.1 взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи - підприємця здійснюється після її державної реєстрації згідно із Законом контролюючим органом за місцем її державної реєстрації на підставі: відомостей про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця; відомостей про скасування державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Згідно з пунктом 6.2 контролюючі органи здійснюють контроль відомостей, які надійшли стосовно фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру, у порядку, визначеному пунктом 3.3 розділу III цього Порядку.
Про отримання відомостей від державного реєстратора у контролюючому органі стосовно кожної фізичної особи-підприємця робиться запис у журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (унесення змін) платників податків (для самозайнятих осіб) за формою № 7-ОПП (додаток 7). Отримані від державного реєстратора відомості обробляються засобами відповідного програмного забезпечення згідно з регламентом такої обробки та вносяться до Реєстру самозайнятих осіб (пункт 6.3.).
Взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи - підприємця контролюючим органом проводиться у день отримання відомостей про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця та здійснюється датою внесення даних до Реєстру самозайнятих осіб за номером, який відповідає порядковому номеру реєстрації відповідного повідомлення державного реєстратора в журналі за формою № 7-ОПП (пункт 6.4).
Пунктом 6.5 передбачено, що дані про взяття на облік фізичної особи - підприємця передаються до Єдиного державного реєстру у день взяття на облік за основним місцем обліку із зазначенням: дати та номера запису про взяття на облік, найменування та ідентифікаційного коду контролюючого органу, в якому фізичну особу - підприємця взято на облік.
Взяття на облік фізичної особи-підприємця підтверджується відомостями, оприлюдненими на порталі електронних сервісів, відповідно до Закону.
Відповідно до підпункту 1 пункту 11.18 Порядку №1588 зняття з обліку самозайнятих фізичних осіб як платників податків у контролюючих органах здійснюється у такому порядку: підставою для зняття фізичної особи-підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою.
Дата зняття з обліку фізичної особи-підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Дані про зняття з обліку платника податків фіксуються в журналі за формою №6-ОПП. Номер зняття з обліку відповідає номеру відповідного запису в журналі за формою №6-ОПП.
Дані про зняття з обліку фізичної особи-підприємця передаються контролюючим органом за основним місцем обліку такого платника податків до Єдиного державного реєстру із зазначенням: дати та номера запису про зняття з обліку, назви та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платника податків знято з обліку.
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (далі Закон № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону № 755-IV Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі Єдиний державний реєстр) це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Частиною 1 статті 7 Закону № 755-IV встановлено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною 1 статі 10 названого Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з відповідним статусом.
В силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, такі висновки Великої Палати Верховного Суду враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не є фізичною особою-підприємцем та суб'єктом сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 17.10.2003.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимога Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3012-57 від 18.08.2021 на суму 29340,74 грн винесена безпідставно, тому її слід визнати протиправною та скасувати, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Згідно з вимогами ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивачки за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Ураховуючи наведене вище, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи суд дійшов висновку, що вимоги позивачки є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Щодо стягнення витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5500,00 грн, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч. ч. 3-4 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.12.2012 (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України № 5076-VI).
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Судом встановлено, що професійна правнича допомога ОСОБА_1 надавалась адвокатом Сащуком М.М. на підставі договору № 70 про надання правничої допомоги від 05 грудня 2023 року.
Відповідно до п. 3.1 Договору про надання правничої допомоги № 70 від 05.12.2023 отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається завчасно у формі гонорару, згідно з розрахунком. Крім оплати гонорару, клієнт відшкодовує адвокату всі витрати, понесені ним у зв'язку з виконанням даної угоди (поштові витрати, фотокопіювання, транспортні та відрядні витрати тощо). У разі дострокового розірвання договору сума гонорару не повертається.
Згідно з розрахунком вартості надання правової допомоги (гонорару) обсяг послуг (робіт), що будуть надані (виконані) адвокатом клієнту та їх вартість встановлюються в таких розмірах:
- правова експертиза ситуації клієнта - 500,00 грн;
- підготовка та звернення до відповідних органів із запитами, зверненнями чи клопотаннями - 1200,00 грн;
- підготовка та подання позовної заяви та необхідних доказів до суду І інстанції - 3000,00 грн;
- супровід справи в суді І інстанції, в тому числі підготовка та подання всіх необхідних процесуальних документів в межах судового розгляду, потреба в яких може виникнути під час розгляду справи - 800,00 грн.
Суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи № 380/1628/24 не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі № 826/8890/18.
Ураховуючи, що вказану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справу незначної складності, з огляду на наявність усталеної судової практики у цій категорії спорів, суд вважає, що зазначений гонорар не є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважає за можливе стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки витрати на правову допомогу в сумі 2500,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки при зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, такий підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 295 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79026 м. Львів вул. Стрийська 35; код ЄДРПОУ ВП 43968090) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3012-57У від 18.08.2021 у розмірі 29340 (двадцять дев'ять тисяч триста сорок) гривень 74 копійок.
3. Cтягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп судових витрат по сплаті судового збору.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.П. Качур