03 вересня 2024 року № 320/25094/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась громадянка ОСОБА_1 з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25.12.2023 у виконавчому провадженні №71376517 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1700,00грн.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваної постанови, оскільки позивачем в межах повноважень вжито всіх необхідних та вичерпних заходів щодо виконання рішення суду, а невиконання судового рішення зумовлене поважними і об'єктивними причинами.
Відповідачем до суду не надано будь-яких пояснень щодо заявлених позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
У Святошинському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на виконанні перебуває виконавче провадження №71376517 з виконання виконавчого листа Солом'янського районного суду міста Києва від 27.02.2023 у справі №760/15147/20 про визначення способу участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної другої та четвертої суботи місяця з 11.00 години до 20.00 години, весняні канікули у парні роки, осінні канікули у непарні роки, два тижні влітку для сумісного відпочинку та оздоровлення за попередньою домовленістю з матір'ю дитини, половина зимових канікул за попередньою домовленістю з матір'ю дитини.
Боржником у ВП №71376517 є позивач ОСОБА_1 .
За невиконання без поважних причин боржником судового рішення державним виконавцем неодноразово виносились постанови про накладення штрафу, а саме: від 09.08.2023 на суму 1700грн., дві постанови від 25.08.2023, кожна з яких на суму 3400грн., від 15.11.2023 на суму 3400грн. та оскаржувана постанова від 25.12.2023 на суму 1700грн.
Головним державним виконавцем 23.12.2023 складено черговий акт, в якому встановлено, що сумісного відпочинку стягувача з дитиною, а саме: половина зимових канікул за встановленим часом та місцем побачення (з 23.12.2023 по 30.12.2023), не відбулося.
На підставі вказаного акту державного виконавця останнім 25.12.2023 винесено чергову постанову про накладання штрафу на позивача у розмірі 1700грн.
Позивач, вважаючи протиправною постанову відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону N 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону N 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Частинами першою та другою статті 63 Закону України Про виконавче провадження, передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до статті 64-1 Закону України Про виконавче провадження, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
Згідно зі статтею 75 Закону України Про виконавче провадження, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Повторним невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону №1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.
Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач керувався окрім Закону України Про виконавче провадження, положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.
Так, відповідно до пункту 9 розділу 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) зазначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.
При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, до прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 25.12.2023 вже було прийнято чотири інших постанови про накладення штрафів від 09.08.2023, дві постанови від 25.08.2023 та від 15.11.2023.
Варто зауважити, що саме нормами статті 64-1 Закону України Про виконавче провадження визначено, які дії має вчинити державний виконавець при невиконанні рішення та при повторному невиконанні рішення суду.
Суд наголошує на тому, що нормами статті 64-1 Закону України Про виконавче провадження чітко визначено які дії, повноваження на вчинення яких державний виконавець має при невиконанні рішення та при повторному невиконанні рішення суду. Приписи ж статті 9 розділу ІХ Інструкції № 512/5 фактично змінюють положення статті 64-1 Закону України Про виконавче провадження, дозволяючи при цьому державному виконавцю виносити необмежену кількість постанов про накладення на боржника штрафу при кожному наступному невиконанні боржником відповідного судового рішення.
У відповідності до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відтак, у спірних правовідносинах слід застосовувати положення статті 64-1 Закону України Про виконавче провадження, який має вищу юридичну силу по відношенню до Інструкції № 512/5.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.08.2020 у справі № 520/6943/19 та від 08.07.2021 у справі №640/11833/19, від 18.07.2023 у справі № 380/16763/22.
Враховуючи приписи частини першої статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів, частини п'ятої статті 242 КАС, частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів, суд констатує, що прийняття відповідачем у відношенні позивача оскаржуваної постанови про накладення штрафу є необґрунтованим та таким, що суперечить нормам статті 64-1 Закону України Про виконавче провадження.
Враховуючи встановлену відсутність законодавчих підстав для прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення вп'яте, суд не вбачає за необхідне надання оцінки обставинам, з підстав наявності яких оскаржувана постанова була прийнята (а саме щодо невиконання рішення про усунення перешкод у спілкуванні із дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини).
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що постанова державного виконавця від 25.12.2023 у ВП №71376517 про накладення на позивача штрафу у розмірі 1700грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20грн., що підтверджується квитанцією від 04.01.2024 №1842-2388-8211-1539, зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1211,20грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25.12.2023 у виконавчому провадженні №71376517 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1700,00грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Лапій С.М.