02 вересня 2024 року № 320/15824/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Колеснікова І.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід судді та заяву про самовідвід головуючої в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України про скасування Методики визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2023 № 294/5 в частині, зобов'язання вчинити дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України про скасування Методики визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2023 № 294/5 в частині, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2023, повернуто позовну заяву позивачу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України.
Постановою Верховного суду від 21.12.2023 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у справі № 320/15824/23 скасовано а справу направлено для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, в якому позивач просить:
- скасувати окремі положення документа під назвою "Методика визначення ступеня виправлення засудженого" авторства Директора Департаменту публічного права Л. Кравченка "Міністерства юстиції України", що затверджена Наказом № 294/5 від 19.01.2023;
- негайно реалізувати Генеральною прокуратурою України функцію накладених на нього статтями № 2, частина 1, пункт 4) "Функції прокуратури" № 26, частина 1, пункт - 2) "Нагляд за дотриманням законів під час виконання судових рішень щодо кримінальним справам а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян" Закону України "Про прокуратурі" №1697-7 від 14.10.2014.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року повернуто позовну заяву.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року - скасовано. Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України про скасування Методики визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2023 № 294/5 в частині, зобов'язання вчинити дії направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
15 грудня 2023 протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями ця справа передана на розгляд судді Колесніковій І.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
27 серпня 2024 року та 29 серпня 2024 року через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшли тотожні заяви про відвід судді Колеснікової І.С. в адміністративній справі №320/15824/23, які передані працівниками відділу документального забезпечення і контролю (канцелярія) - 30.08.2024 року.
Заяви мотивовано незгодою з прийнятими судовими рішеннями. На переконання заявника вказані дії свідчать про необ'єктивність, упередженість суду та є підставою для відводу судді.
Відповідно до частини 1 статті 36 КАС України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Згідно частини 3 статті 39 КАС України, відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу. Суд ухвалою, без виходу до нарадчої кімнати, залишає заяву про відвід, яка повторно подана з тих самих підстав, без розгляду.
При цьому, частиною 1 статті 40 КАС України визначено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Таким чином, КАС України чітко визначає, що питання відводу судді у справі може заявлятися учасниками такої справи лише протягом 10 днів після відкриття провадження у справі, а питання самовідводу судді у справі як до, так і після відкриття провадження у справі. Тобто до відкриття провадження у справі може бути заявлено лише самовідвід суддею.
Відповідно до частини 3 статті 40 КАС України, питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Як зазначалося судом раніше, заява про відвід головуючої судді Лунь З.І. подана представником позивача до відкриття провадження, що свідчить про порушення порядку звернення до суду із такою заявою.
Проте, статтями 36-41 КАС України не врегульовано процесуальні питання, пов'язані з розглядом заяв про відвід судді, поданих до відкриття провадження у справі.
Згідно частини 6 статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Проаналізувавши положення КАС України, суд дійшов висновку, що у такому разі слід застосувати за аналогією закону частини 2 статті 167 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 167 КАС України, якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
Процесуальні рішення судді, їх зміст та форма, не можуть бути підставою для відводу судді. Незгода з рішеннями судді має здійснюватись у порядку, передбаченому чинним процесуальним законодавством України, яким передбачено процедуру оскарження будь-яких процесуальних рішень судді окремо або разом з кінцевим процесуальним рішенням по адміністративному провадженню з наведенням мотивів такої незгоди, а заперечення на ухвалу суду, що не підлягає оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду за наслідками розгляду справи.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в ухвалах від 10 травня 2018 року (справа №800/592/17) та від 1 жовтня 2018 року (справа №9901/673/18).
В ухвалі від 18 грудня 2018 року у справі №910/2968/18 Верховний Суд визнав відвід завідомо безпідставним, а його заявлення зловживанням процесуальними правами, оскільки вказаний відвід по суті «є висловленням незгоди з процесуальним рішенням Верховного Суду після того, як суд мотивував таке рішення».
Згідно роз'яснент, які містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року, процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом, відповідно, незгода сторони з винесеним суддею судовим рішенням, а так само прийняття суддею процесуальних рішень, не може бути підставою для відводу судді, а має наслідком право сторони на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 (далі - Конвенція) передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст. 6).
У низці рішень Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Суд намагається більш широко підходити до вирішення питання щодо впливу «досудової» діяльності судді на рівень безсторонності суду.
Так, у справі «Нортіер проти Нідерландів» ЄСПЛ зауважив, що «один лише факт про те, що суддя приймав рішення на досудовому етапі не можна вважати підставою для сумнівів щодо його безсторонності; основне значення у справі мають обсяг і характер цих рішень».
Європейський суд з прав людини і у рішенні Суду від 10 грудня 2009 в справі «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Цим рішенням Європейським судом визнано порушення принципу безсторонності суду. Так, у п. 66, 69 і 70 цього рішення вказано, що згідно з усталеною практикою Суду наявність безсторонності має визначатися для цілей п. 1 ст. б Конвенції за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім.
ЄСПЛ у своїй практиці виділяє наступні критерії оцінки неупередженості: 1) суб'єктивний - беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі; 2) об'єктивний - визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Відтак, незгода з процесуальними рішеннями судді, не може бути підставою для відводу судді. Заява містить лише доводи, що стосуються незгоди з прийняттями суддею рішенням, що є виключно припущенням про існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді, не підтверджених жодними належними і допустимими доказами, а процедура висловлення такої незгоди та оскарження таких судових рішень чітко регламентована законодавством та не може бути підставою для відводу судді.
З огляду на викладене, заяву необхідно повернути заявнику без розгляду.
Водночас, 30 серпня 2024 року головуючим суддею Колеснікова І.С. подано до суду заяву про самовідвід з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади, уникнення звинувачень в неупередженості судового розгляду цієї справи та забезпечення достатніх гарантій для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у безсторонності головуючого судді в справі, суддя Колеснікова І.С. заявила самовідвід від розгляду даної справи.
Розглядаючи заяву Колеснікової І.С. про самовідвід, суд враховує таке.
Відповідно до пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 №2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Приписами частини першої, третьої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Частинами першою, другою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Питання про самовідвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб'єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об'єктивним тестом, тобто з'ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
Статтею 2 Закону України 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина перша статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду.
Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK).
Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі Comte, Va№ Leuve№ i De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.
У справі П'єрсак проти Бельгії (Piersac vs Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.
У такому контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі Хаушильд проти Данії зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі Фей проти Австрії ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstei№ v. Switzerla№ d) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spai№ ), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
Такі ж самі висновки містяться також в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02).
В той же час реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.
Отже, відводу підлягає суддя не лише у разі існування фактів, що свідчать про його упередженість, але й у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді. Аналогічне правило має розповсюджуватись і на розгляд питання щодо самовідводу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в ухвалах від 17 квітня 2018 року в справі № 800/63/16, від 27 червня 2018 року в справі № 800/427/17, від 14 червня 2021 року в справі № 9901/230/21.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Отже, право на подання заяви про відвід (самовідвід) судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатись особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Враховуючи наведені вимоги та доводи заяви про самовідвід судді, з метою уникнення сумнівів щодо об'єктивності та неупередженості судді, відновлення об'єктивного ставлення та довіри до суду у даній справі, суд вважає за необхідне задовольнити заяву про самовідвід.
Відповідно до вимог частини 2 статті 41 КАС України у разі задоволення відводу (самовідводу) одному із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.
Керуючись статтями 36, 37, 39, 40, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Заяви ОСОБА_1 , які є тотожними за змістом про відвід судді Колеснікової І.С. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України про скасування Методики визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2023 № 294/5 в частині, зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Заяву про самовідвід судді Колеснікової І.С. задовольнити.
Передати адміністративну справу №320/15824/23 позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України про скасування Методики визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2023 № 294/5 в частині, зобов'язання вчинити дії до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з дати її підписання суддею та не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Колеснікова І.С.