ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у забезпеченні позову
"04" вересня 2024 р. справа № 300/6676/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову від 30.08.2024, що надійшла від заявника, ОСОБА_1 , одночасно з поданням позовної заяви до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про заборону відповідачу вчиняти певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - заявник, ОСОБА_1 ) 30.08.2024 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, зареєстрованою в канцелярії суду 02.09.2024, одночасно із поданням адміністративного позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту також - відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач 2, військова частина), в якій просить суд: заборонити командуванню Військової частини НОМЕР_1 в особі командира чи інших компетентних осіб вчиняти будь-які дії щодо переміщення (в тому числі і відрядження) заявника для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, на час розгляду адміністративної справи (надалі по тексту також - заходи щодо забезпечення позову).
Підставою звернення із заявою про забезпечення позову, на переконання позивача, є об'єктивна необхідність збереження існуючого становища заявника до розгляду справи по суті позовних вимог, оскільки відносно останнього "можуть бути прийняті рішення щодо переміщення на нове місце військової служби до іншої частини, в тому числі, в зону бойових дій", що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав ОСОБА_1 .
Окрім цього, за доводами заявника, з моменту зарахування останнього до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , "усі [його] пояснення, клопотання, намагання захистити свої права не приносять жодного результату", а також вказує про можливість застосування до нього заходів у виді "відправлення у найнебезпечніші зони, де ведуться бойові дії" у якості покарання.
Повторно звертаючи увагу на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективних захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, в обґрунтування стверджує про незаконність призову ОСОБА_1 на військову службу.
Суд зауважує, що будь-яких інших мотивованих і належних обґрунтувань, зазначення конкретних обставин, які зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заява не містить.
Розглянувши подану заяву про забезпечення адміністративного позову від 30.08.2024, зареєстрованою в канцелярії суду 02.09.2024, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, дослідивши і оцінивши подані докази, в їх сукупності, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Тобто, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Згідно із частиною 4 статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведеної норми закону, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних критеріїв: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності хоча б однієї з підстав: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В контексті вказаного слід також зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову дає можливість суду до прийняття рішення у справі вжити заходів щодо забезпечення позовних вимог, якщо існує небезпека неспівмірного заподіяння шкоди інтересам позивача, або якщо внаслідок невжиття цих заходів захист прав особи стане утрудненим або неможливим, в тому числі унеможливить у зв'язку з цим виконання рішення суду. Існування такої небезпеки повинно бути реальним і доведене належними доказами. Рішення суду про забезпечення позову не може ґрунтуватись на припущеннях чи змодельованих позивачем ймовірних ситуаціях.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник посилається на можливість ухвалення щодо нього рішень про переміщення на нове місце військової служби до іншої частини, в тому числі, в зону бойових дій у якості покарання, що на час розгляду адміністративної справи №300/6676/24 може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав ОСОБА_1 .
Таким чином, заявник ставить питання про заборону командуванню Військової частини НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії (видавати розпорядження, накази тощо) щодо переміщення (в тому числі і відрядження) заявника для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, на час розгляду адміністративної справи №300/6676/24.
На виконання вимог частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частин 1,2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Суд критично оцінює доводи заявника стосовно вищеописаних у тексті ухвали суду "можливостей" та "ймовірностей" застосування до нього дій щодо переміщення та/або відрядження до інших військових частин, в тому числі, у зону бойових дій, з огляду на те, що ОСОБА_1 не надано суду жодного письмового чи іншого доказу, котрий би свідчив про зазначені у заяві про забезпечення позову порушення посадових осіб військової частини, що об'єктивно свідчили б про реальність порушення прав заявника, а також ідентифікуючі ознаки таких посадових осіб, як і не подано доказів на засвідчення повідомлення позивачем про реалізовані ним "пояснення, клопотання, намагання захистити свої права", більше того, не роз'яснено, у чому полягає порушення таких прав з посиланням на приписи чинного законодавства.
Так, статтею 151 КАС України, яка встановлює види забезпечення позову, передбачено такий вид забезпечення позову як заборона відповідачу вчиняти певні дії.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Як визначено статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 за №1932-ХІІ (надалі по тексту також - Закону №1932-ХІІ), військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Так, за змістом статті 12 Закону №1932-ХІІ, до завдань інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів, належить, в тому числі, участь у виконанні завдань територіальної оборони та руху опору, сприяння забезпеченню правового режиму воєнного стану; розробка та застосування військових стандартів в межах своїх повноважень; залучення відповідно до закону до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, збройних конфліктів чи терористичних актів, проведення відновлювальних робіт, надання гуманітарної допомоги цивільному населенню; сприяння Збройним Силам України у виконанні ними завдань, здійснення їх пріоритетного забезпечення та інших повноважень у сфері оборони України згідно із законодавством.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 , станом на дату подання коментованої заяви про забезпечення позову, є діючим військовослужбовцем, котрий проходить військову службу за призовом під час мобілізації, то в силу приписів Закону №2232-ХІІ, останній реалізовує діяльність, пов'язану із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Водночас, заявником не обґрунтовано, як і не подано до суду жодного письмового доказу, які б однозначно свідчили б про неможливість виконання ним військового обов'язку, які і про те, яким чином виконання такого здатне істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав, котрі, на думку останнього, порушені відповідачем 2.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, постанові Верховного суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18.
Запропоновані заявником доводи не свідчать про очевидну протиправність дій відповідача 2, так і того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Відтак, твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтуються тільки на припущеннях.
Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин визначених частиною 2 статті 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу (частина 5 статті 154 КАС України).
В зв'язку із вищенаведеним, суд не вбачає наявності обставин для застосування обраного ОСОБА_1 заходу забезпечення позову, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Враховуючи наведене, керуючись частиною 2 статті 150, частиною 5 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову заявника ОСОБА_1 від 30.08.2024, зареєстрованої в канцелярії суду 02.09.2024, про заборону командуванню Військової частини НОМЕР_1 в особі командира чи інших компетентних осіб вчиняти будь-які дії щодо переміщення (в тому числі і відрядження) заявника для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, на час розгляду адміністративної справи №300/6676/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвалу, окремо від рішення суду, включаються до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Ухвала набрала законної сили "04" вересня 2024 року
Суддя ______________ Чуприна О.В.
/підпис/
"____" ______________ 2024 року
м.п.