03 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/29313/23
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Державної казначейської служби України, Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у не вчиненні нею дій у передбачений законом спосіб, аби рішення Коростенського міськрайсуду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011 було виконане без невиправданих, без неналежних затримок, повно та своєчасно.
Стягнути з Державної казначейської служби України на мою користь за рахунок державного бюджету України 48000,00 грн. шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю щодо тривалого не виконання рішення Коростенського міськрайсуду по справі №2- а-8506/11 від 31.10.2011, яка полягає у не вчиненні нею дій у передбачений законом спосіб для виконання рішення Коростенського міськрайсуду по справі №2- а-8506/11 від 31.10.2011.
Визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), яка полягає у не вчиненні ним дій у передбачений законом спосіб, аби рішення Коростенського міськрайсуду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011 було виконане без невиправданих, без неналежних затримок, повно та своєчасно.
Стягнути з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на мою користь за рахунок державного бюджету України 48000,00грн. шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю щодо тривалого невиконання рішення Коростенського міськрайсуду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011р., яка полягає у невчиненні ним дій у передбачений законом спосіб для виконання рішення Коростенського міськрайсуду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011.
Визнати протиправною бездіяльність Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат департаменту соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, яка полягає у не вчиненні ним дій у передбачений законом спосіб для виконання судового рішення, в результаті чого я поніс інфляційні втрати за прострочення виконання судового рішення Коростенського міськрайсуду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011.
Стягнути з Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат департаменту соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації три проценти річних від простроченої суми 3360грн. за весь час тривалого виконання рішення Коростенського міськрайсуду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011 у розмірі 94629024 грн.
В обгрунтування позову зазначає, що рішення Коростенського міськрайсуду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011 про виплату 5 мінімальних пенсій за віком виконано лише 17.07.2019. Вказує, що бездіяльністю відповідачів з виконання виконавчого документа завдано моральної шкоди, оскільки останні не забезпечили своєчасне, належне та повне виконання рішення суду.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Житомирський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат надіслав відзив на позов, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що постанову Коростенського міськрайонного суду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011 ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2012 року залишено без змін. Ухвалою Коростенського міськрайонного суду від 19.07.2013 враховуючи те, що боржником виконана зобов'язальна частина рішення по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011 про нарахування соціальної виплати, судом змінено спосіб виконання цього рішення із зобов'язання виплати кошти позивачу на стягнути із Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь позивача нараховані кошти в сумі 3360,0 грн. Враховуючи зазначене, оскільки нарахування коштів здійснюється Центром, то це є свідченням того, що Центр в межах своїх повноважень вживав належні заходи для виконання рішення суду.
Рішення суду про стягнення коштів з боржника виконуються в Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного і місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 виключно органами Казначейства. Відповідно до п.6 Порядку№845 у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органу Казначейства заяву про виконання такого рішення із оригіналом виконавчого листа і реквізитами банківського рахунку.
ДКС України просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що рішення суду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011 виконано в межах бюджетних фінансувань та в порядку черговості.
УДВС відзиву на позов не подало.
Відповідно до норм ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Встановлено, що постановою Коростенського міськрайонного суду по справі №2а-8506/11 від 31.10.2011 зобов'язано Головне управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат провести ОСОБА_1 виплату разової грошової допомоги, передбаченої ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії передбаченого ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням отриманих коштів.
Постанову Коростенського міськрайонного суду по справі №2а-8506/11 від 31.10.2011 ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2012 року залишено без змін.
ОСОБА_1 , 03.10.2012 Коростенським міськрайонним судом Житомирської області був виданий виконавчий лист по справі №2-а-8506/11, боржником по якому є управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області.
Управління ДВС ГТУЮ у Житомирській області надіслало позивачу повідомлення від 26.11.2015 про прийняття до обліку рішення, виконання якого гарантується державою відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440.
Тобто позивач ініціював процедуру примусового виконання судового рішення принаймні у 2015 році, вчинивши усі залежні від нього та передбачені чинним на той час законодавством дії.
Як зазначило Головне управління ДКС у Житомирській області у листі від 05.07.2022, згідно прикладного програмного забезпечення "Модуль АРМ Реєстр судових рішень (WЕВ) АС "Є-Казна", сформованого по виконавчих листах, що знаходяться на виконанні в Державній казначейській службі України, кошти по виконавчому листу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області по справі № 2-а-8506/11, виданому на користь ОСОБА_1 , боржником в якій є Головне управління праці та соціального захисту населення в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, перераховані йому 16.07.2019 меморіальним ордером від 16.07.2019 №198398378.
Відповідно до банківської виписки по картковому рахунку від 16.09.2020, кошти по рішенню суду по справі №2-а-8506/11 у розмірі 3360,00 грн. перераховані позивачу 17.07.2019.
Крім того, як зазначив відповідач ДКСУ постанова суду у справі №2-а-8506/11, боржником у якій є Головне управління праці та соціального захисту населення в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у відповідності до п.15 Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 була прийнята по акту приймання-передавання за 1 квартал 2018 року від Управління ДВС ГТУЮ у Житомирській області.
Отже, постанова Коростенського міськрайонного суду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011 виконана, тобто через сім років після набрання судовим рішенням законної сили.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначені Законом України "Про виконавче провадження", а особливості їх виконання встановлено Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) та статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону № 606-XIV та ч. 2 ст. 6 Закону № 1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон №4901-VI) набрав чинності з 01.01.2013.
Положеннями статті 3 Закону № 4901-VI (у редакції з 01.01.2013 до 16.10.2013) було визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Державної казначейської служби України у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Статтею 3 Закону № 4901-VI у редакції з 16.10.2013 передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача.
У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу.
Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Зміст наведеної правової норми вказує на те, що законодавець передбачав тримісячний строк на отримання коштів після виконання відповідної процедури.
Відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.
Заборгованість погашається в такій черговості:
у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;
у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами;
у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із п.п. 3, 7 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості. Відповідальна особа не пізніше семи робочих днів з дня надходження до неї рішення зобов'язана перевірити за даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень виконання такого рішення та у разі відсутності відомостей про виконання рішення в повному обсязі внести дані про це рішення до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою (далі - Реєстр).
Відповідно до п.п. 13, 14, 15 Порядку № 440 передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом. До органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, передаються рішення, які надійшли до 1 числа місяця, що настав за звітним періодом. Відповідальна особа додає до рішень, які передаються до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, реквізити для перерахування коштів заявнику. У разі часткового виконання рішення до нього додаються підтверджувальні документи. До рішень зобов'язального характеру додаються оригінали документів про здійснення нарахування виплат за цим рішенням, підписані уповноваженою особою і завірені гербовою печаткою. Передача рішень здійснюється відповідальною особою на підставі акта приймання-передавання (додаток). Акти приймання-передавання складаються окремо щодо кожної черги погашення заборгованості. До акта приймання-передавання додається витяг з Реєстру щодо рішень, які передаються.
Зміст викладеного правового регулювання вказує на те, що в питанні регламентації строків, пов'язаних з примусовим виконанням рішень та отриманням відповідних коштів, найбільший строк, яким оперує законодавець - це квартал.
Управління ДВС ГТУЮ у Житомирській області надіслало позивачу повідомлення від 26.11.2015 про прийняття до обліку рішення, виконання якого гарантується державою відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440.
При цьому, постанова суду у справі №2-а-8506/11, боржником у якій є Головне управління праці та соціального захисту населення в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у відповідності до п.15 Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 була прийнята ГУДКСУ по акту приймання-передавання за 1 квартал 2018 року від Управління ДВС ГТУЮ у Житомирській області.
Тобто позивач ініціював процедуру примусового виконання судового рішення принаймні у 2015 році, вчинивши усі залежні від нього та передбачені чинним на той час законодавством дії.
Таким чином строки, в межах яких виконавча служба отримувала від боржника підтверджувальні документи, є неприпустимими у контексті законодавчого регулювання цього питання і безперечно свідчать про протиправну бездіяльність виконавчої служби, допущену при виконанні судового рішення від 31.10.2011 у справі №2-а-8506/11, що полягає у не вчиненні ним дій у передбачений законом спосіб для своєчасного виконання судового рішення.
Що стосується позовних вимог до Державної казначейської служби про визнання протиправною бездіяльність , яка полягає у не вчиненні нею дій у передбачений законом спосіб, аби рішення Коростенського міськрайсуду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011 було виконане без невиправданих, без неналежних затримок, повно та своєчасно.
Згідно з п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845 (надалі - Порядок № 845), безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету або у заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
Пунктом 28 Порядку № 845 визначено, що орган Казначейства протягом трьох робочих днів після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (коди тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету і рахунки боржника, з яких проводиться безспірне списання коштів.
За змістом пункту 33 Порядку № 845 у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника.
Пункт 48 вказаного Порядку передбачає, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. У разі відсутності таких документів та відомостей, якщо боржником є державні підприємство, установа, організація або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, перерахування коштів здійснюється на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Згідно зі п. 49 Порядку № 845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.
Правовий аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що Державна казначейська служба України є суб'єктом владних повноважень, на якого покладений обов'язок щодо належного та своєчасного виконання рішень суду в частині безпосередньої виплати грошових коштів.
При цьому, у випадку необхідності додаткових коштів понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Як зазначив відповідач ДКСУ постанова суду у справі №2-а-8506/11, боржником у якій є Головне управління праці та соціального захисту населення в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у відповідності до п.15 Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 була прийнята по акту приймання-передавання за 1 квартал 2018 року від Управління ДВС ГТУЮ у Житомирській області.
При цьому, кошти на виконання судового рішення перераховані позивачу лише 17.07.2019.
Казначейство вказує на відсутність можливості погасити заборгованість за судовим рішенням. Це обумовлювало необхідність подання у десятиденний строк Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Доказів ініціювання такої процедури Державною казначейською службою до матеріалів справи не надано та доводів з приводу таких звернень, про які вказує у відзиві відповівач не підтверджено.
Доводи відповідача щодо вжиття ним всіх необхідних заходів для виконання рішення та відсутність необхідних бюджетних коштів, які б забезпечували виконання цього рішення - не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі Шмалько проти України (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, п. 44, від 20.07.2004). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, і у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009).
Посилання відповідача на те, що на адресу казначейської служби від Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Житомирській області надійшов акт приймання- передавання I кварталу 2018 року рішень щодо першої черги заборгованості лише 10.04.2018, не звільняють відповідача Державну казначейську службу України від відповідальності за порушення строку виконання рішення суду, оскільки навіть, починаючи з 10.04.2018 року відповідачем було порушено встановлений Законом №4901-VI тримісячний строк на виконання рішення суду.
З огляду на це, суд також робить висновок про допущену відповідачем ДКСУ протиправну бездіяльність.
В контексті наведеного суд зазначає, що матеріали справи не підтверджують належного здійснення Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та Державною казначейською службою України дій, передбачених положеннями Законів та Порядків, спрямованих на своєчасне виконання судового рішення та виконавчого листа у справі №2-а-2-а-8506/11, виданого Коростенським міськрайонним судом Житомирської області .
Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та Державною казначейською службою України , яка полягає у невчиненні дій у передбачений законом спосіб для виконання судового рішення, підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та Державної казначейської служби України, судом враховується таке.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Зі змісту цієї норми випливає, що основною умовою такого розгляду є те, що моральна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин.
Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою є саме держава в особі таких органів.
Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі Immobiliare Saffi проти Італії, заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.
У пункті 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі Ромашов проти України (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27.07.2004; у справі Дубенко проти України (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11.01.2005; та у справі Козачек проти України (Kozachek v. Ukraine), № 29508/04, від 07.12.2006).
Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі Шмалько проти України (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, п. 44, від 20.07.2004). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, і у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009).
В одній з перших справ проти України, в якій ЄСПЛ розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі Войтенко проти України від 29.06.2004 № 18966/02).
Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.
У справі Скордіно проти Італії ЄСПЛ визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень.
Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (рішення у справі Вассерман проти Росії, № 21071/05, від 10.04.2008, пп. 49 і 51), вимагають таке:
- позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (рішення у справі Скордіно проти Італії № 36813/97, п. 195);
- призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (рішення у справі Скордіно проти Італії № 36813/97, п. 198);
- процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (рішення у справі Скордіно проти Італії № 36813/97, п. 200);
- норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (рішення у справі Скордіно проти Італії №36813/97, п. 201);
- розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (рішення у справі Скордіно проти Італії № 36813/97, пп. 202 - 206 і 213).
У справі Харук та інші проти України (рішення від 26.07.2012 [комітет], заява №703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.
ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі Скордіно проти Італії № 36813/97, пп. 203 - 204, та рішення у справі Вассерман проти Росії, № 21071/05, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі Бурдов проти Росії від 07.05.2002, п. 100).
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презюмується.
Виходячи з наведеного, суд зазначає, що відповідач є суб'єктом, що належить до суб'єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача фізичної особи порушені протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Повертаючись до викладених обставин справи, суд вказує на те, що позивач, домігшись винесення остаточного судового рішення у його справі, був змушений ще майже сім років домагатись його виконання, що неминуче викликало у нього відчуття розпачу та зневіри в утвердженні та забезпеченні його прав, несправедливості з боку держави по відношенню до себе. Особливо, коли реакція на його звернення була занадто надмірною у часі, що призводило до почуття своєї неважливості у державі. Ці емоції вказують на те, що позивач зазнав приниження, будучи змушеним постійно нагадувати про себе як про стягувача коштів, на які він мав безперечне право, і не відчуваючи поваги до себе з боку державних органів. Органи публічної влади не можуть нести перед суспільством лише моральну та репутаційну відповідальність, а й мають відповідати у майновий спосіб. Тому пережиті позивачем емоції суд визнає адекватним змістом завданої йму моральної шкоди.
На переконання суду, така бездіяльність відповідачів щодо невжиття всіх належних заходів для своєчасного виконання судового рішення безумовно свідчить про заподіяння моральної шкоди позивачу. Суд категорично вважає неприйнятною у правовій державі ситуацію, коли після досягнення успіху в суді щодо захисту своїх соціальних прав (рішення від 31.10.2011), позивач більше 7 років був позбавлений можливості фактичної реалізації їх відновлення, отримання бажаного за рішенням суду, яке надмірно довго не виконувалося. Така невизначеність, стурбованість і тривога через те, що ця ситуація (невиконання рішення суду через бездіяльність відповідача) триває надто довго і невідомо коли припиниться, безперечно викликає психічне напруження, відчуття безнадійності, глибокої несправедливості, відчаю та розчарування у відсутності адекватного правового захисту, навіть за умов отримання рішення суду про визнання такої поведінки органів влади протиправною.
Враховуючи те, що протиправна бездіяльність відповідачів перешкоджає отримати позивачу виконання рішення суду, ухваленого на його користь, протягом тривалого часу (понад 4 роки з часу відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення від 11.11.2014), що становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог §1 ст.6 Конвенції та ст.1 Протоколу №1, суд приходить до висновку, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв'язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення суду з вини відповідача, за бездіяльність якого держава несе відповідальність, відповідно до статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, позивач має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди.
Висновки аналогічного за змістом характеру викладені Верховним Судом у постанові 14.07.2019 у справі №460/1061/19 (http://reestr.court.gov.ua/Review/90397169).
Таким чином, беручи до уваги вік позивача, стан його здоров'я (позивачу встановлено ІІ групу інвалідності) зважаючи на доведеність заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, виходячи з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення, суд дійшов висновку, що розмір моральної шкоди має повністю відповідати сумі несвоєчасної виплати у розмірі 3360,00 грн., яка є на 100% співмірною з його порушеним правом, зважаючи на що частково задовольняє позов у цій частині.
Зазначеної позиції підтримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанов від 12.12.2023 у справі №240/295/8799/20.
Щодо вимог визнати протиправною бездіяльність Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат департаменту соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, яка полягає у не вчиненні ним дій у передбачений законом спосіб для виконання судового рішення, в результаті чого я поніс інфляційні втрати за прострочення виконання судового рішення Коростенського міськрайсуду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011. Стягнути з Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат департаменту соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації три проценти річних від простроченої суми 3360грн. за весь час тривалого виконання рішення Коростенського міськрайсуду по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011 у розмірі 94629024 грн.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Таким чином, приведений аналіз статей ЦК України доводить, що приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження №14-91цс22).
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.
Такий правовий висновок зроблений Великою палатою Верховного суду у постанові по справі № 420/2411/19 від 09 листопада 2023 року.
Таким чином, з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин належить застосуванню положення ст.625 ЦК України.
В той же час, рішення суду про стягнення коштів з боржника виконуються в Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного і місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 виключно органами Казначейства.
Відповідно до п.6 Порядку№845 у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органу Казначейства заяву про виконання такого рішення із оригіналом виконавчого листа і реквізитами банківського рахунку.
Суд зазначає, що частина друга статті 5 Закону №4901-VI визначає, що компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до пункту 1 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 (далі - Порядок №845) цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Пункт 50 Порядку №845 указує, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
Отже, таким органом є Державна казначейська служба України.
У постанові від 23 вересня 2020 року у справі №П/811/169/16 Верховний Суд зазначив, що механізм виплати коштів за судовими рішеннями, що передбачають стягнення з Державного бюджету України, розроблено з метою вчасного та безумовного виконання державою своїх зобов'язань щодо виконання рішень суду. Однією із таких гарантій є запровадження додаткової відповідальності за несвоєчасне виконання судових рішень у вигляді виплати компенсації, передбаченої статтею 5 Закону № 4901-VI. Це означає, що у разі порушення органом Казначейства строків виплат, що здійснюються за судовими рішеннями, що передбачають виплати за рахунок бюджетних асигнувань, стягувач має право на отримання компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виключенням є лише випадки, коли стягувачами за судовими рішеннями є організації, що фінансуються та утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Так, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №825/370/17 (за подібних підстав та предмету позову) дійшов висновків, що стаття 5 Закону №4901-VI передбачає обов'язок нарахування центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу.
03 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №686/7081/21, у якій відступила від висновку щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у правовідносинах, що виникли у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про стягнення моральної шкоди за Законом № 266/94-ВР, сформульованого у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №826/17656/16.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення .
Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17.
Водночас, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З урахуванням вищезазначених законодавчих норм та встановлених обставин справи, суд вважає, що в даному випадку відсутні цивільно-правові відносини між позивачем та відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, відсутні цивільно-правові порушення з боку відповідача, що полягають у протиправній поведінці (умисне протиправне користування відповідачами коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, відсутня вина заподіювача шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між ними.
Суд зазначає, що в даному випадку ЖОЦ не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, в розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Зазначений висновок щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16 та в ухвалі від 15.08.2022 у справі № 280/6316/21, у постанові від 27.06.2024 у справі № 520/17342/18.
При цьому, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень в подальшому ухвалою Коростенського міськрайонного суду від 19.07.2013 у справі №279/4282/13-а враховуючи те, що боржником виконана зобов'язальна частина рішення по справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011 про нарахування соціальної виплати, судом змінено спосіб виконання цього рішення із зобов'язання виплати кошти позивачу на стягнути із Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь позивача нараховані кошти в сумі 3360,0 грн.
Враховуючи зазначене, оскільки нарахування коштів здійснюється Центром, то це є свідченням того, що Центр в межах своїх повноважень вживав належні заходи для виконання рішення суду. Стягнення за виконавчим документом здійснюється органом ДКСУ.
Відтак, суд вважає, що позовні вимоги до Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат задоволенню не підлягають, як безпідставні.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Зважаючи на відсутність витрат зі сплати судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (майдан Соборний, 1,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 43316784), Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6,м. Київ,01601. РНОКПП/ЄДРПОУ: 37567646), Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, (вул. Чуднівська, 105,м. Житомир,Житомирська обл., Житомирський р-н,10005. РНОКПП/ЄДРПОУ: 20405992) , про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та Державної казначейської служби України яка полягає у невчиненні ними дій у передбачений законом спосіб для своєчасного виконання судового рішення у справі №2-а-8506/11 від 31.10.2011.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду у сумі 3360,00 грн., завдану йому протиправною бездіяльністю Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та Державної казначейської служби України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос