вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"03" вересня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/626/24
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали справи
за позовом: керівника Вараської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі: Вараської міської ради
до відповідача: фізичної особи - підприємця Сніжка Володимира Васильовича
про: стягнення 90 290,56 грн
секретар судового засідання: С.Коваль
представники сторін
від прокуратури: Л.Мельничук
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Керівник Вараської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Вараської міської ради до Господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи - підприємця Сніжка Володимира Васильовича про стягнення 90 290,56 грн.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, 27.09.2018 зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт серії РВ 061182701687 на об'єкт: "Нове будівництво будівлі торгівлі", поштова/будівельна адреса Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Сопачів, вул. Великорігська, 55/Г.
Замовником будівництва об'єкту є Сніжко Володимир Васильович. Будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 5620889100:05:009:0607, площею 0,6 га, з цільовим призначенням 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Згідно з даними Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 19.09.2022 року зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта: "Нове будівництво будівлі торгівлі", адреса: Рівненська обл., Вараський р-н, Вараська територіальна громада, с. Сопачів, вул. Великорігська, 55/Г.
У декларації зазначено, що будівельні роботи виконувались у строк з 27.09.2018 року по 08.06.2022 року.
У розділі "Пайова участь" вказано, що кошти пайової участі не сплачувались на підставі п.13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 року.
Проте, на переконана прокурора, зважаючи на норми абз. 2 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, розмір пайової участі, який підлягає стягненню з ФОП Сніжка В.В. до місцевого бюджету Варської міської територіальної громади на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) складає 90 290,56 гривень (2 257 264 * 4%).
У своєму відзиві на позов відповідач вказав, що не мав обов'язку сплати пайову участь, тому що вказаний обов'язок існував лише до кінця 2020 року.
Протягом 2020 року діяли перехідні положення, а з 01.01.2021 року повністю скасовано обов'язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Відповідач вказує, що Закон України від 20.09.2019 № 132-ІХ з 01.01.2021 року повністю скасовував обов'язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, тобто сплату пайових внесків та укладення договору про пайову участь. Закон України від 20.09.2019 № 132-ІХ закріпив перехідні положення, якими було визначено обов'язок щодо сплати пайової участі до прийняття такого об'єкту в експлуатацію для об'єктів, будівництво яких розпочате саме у 2020 році.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 8 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 23 липня 2024 року.
22 липня 2024 року відповідачем подано відзив на позов.
Ухвалою суду від 23 липня 2024 року розгляд справи відкладено на 3 вересня 2024 року.
30 липня 2024 року прокуратурою подано відповідь на відзив.
02 вересня 2024 року відповідачем подано клопотання про розгляд справи без його участі.
В судовому засіданні прокурор підтримав позов.
В судове засідання представник міської ради не з'явився.
В судове засідання представник відповідача не з'явився.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Господарський суд установив наступне.
Як видно з відомостей з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 27 вересня 2018 року зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт серії РВ 061182701687 на об'єкт: "Нове будівництво будівлі торгівлі", за адресою: Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Сопачів, вул. Великорігська, 55/Г. Код будівлі 1230.1. торгові центри, універмаги, магазини. Місце здійснення будівництва: на земельній ділянці з кадастровим номером 5620889100:05:009:0607. Площа об'єкту 109,56 кв.м.
Згідно з Витягом з Реєстрації будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 19 вересня 2022 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта серії ІУ № 101220916936 по об'єкту: "Нове будівництво будівлі торгівлі", розташованого за адресою: Рівненська обл., Вараський р-н, Вараська територіальна громада, с. Сопачів, вул. Великорігська, 55/Г.
Так, відповідно до вказаного витягу будівельні роботи виконувались у строк з 27 вересня 2018 року по 8 червня 2022 року. Строк введення в експлуатацію 19 вересня 2022 року.
Цей об'єкт будівництва має код ДКБС 1230.1 "Торгові центри, універмаги, магазини". Тобто є нежитловим приміщенням.
Загальна кошторисна вартість будівництва становить 2257,264 тис.грн, у т.ч. на будівельні роботи 1691,716 тис.грн. Площа забудови складає 126,9 кв.м. Загальна площа будівлі - 109,56 кв.м. Клас наслідків СС1.
У розділі "Пайова участь" вказано, що кошти пайової участі не сплачувались на підставі п.13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 року.
Відповідно до витягу з Реєстру речових прав на нерухоме майно, 27.09.2022 року ОСОБА_1 зареєстровано право власності на будівлю торгівлі.
У позові прокурор вказує, що Вараська міська рада та відповідач договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Вараш виконавчого комітету Вараської міської ради не укладали, перерахування коштів пайової участі не проводилось.
Проте, на переконання прокурора, зважаючи на норми абз. 2 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, розмір пайової участі, який підлягає сплаті до місцевого бюджету Вараської міської територіальної громади складає 90 290,56 гривень (2 257 264 * 4%), які відповідач не сплатив.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими та стосуються стягнення коштів, збережених без достатньої правової підстави.
Спірний характер правовідносин базується на тому, що прокурор вважає, що у відповідача існує зобов'язання зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста.
Водночас відповідач вважає такі вимоги безпідставними з огляду на положення законодавства, яким скасовано обов'язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Як встановив суд, 27.09.2018 року відповідач зареєстрував повідомлення про початок будівельних робіт серії РВ 061182701687 на об'єкт: "Нове будівництво будівлі торгівлі", поштова/будівельна адреса Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Сопачів, вул. Великорігська, 55/Г.
Згідно з положеннями статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом на момент початку будівельних робіт), замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Суд констатує, що на об'єкт будівництва, що входить до предмету даного спору, не поширюють дію положення частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Таким чином, на час початку будівельних робіт у відповідача виник обов'язок - взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури територіальної громади шляхом перерахування відповідних коштів до місцевого бюджету.
Згідно з приписами частин 5 - 6 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом на момент початку будівельних робіт) величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Водночас, за таких умов не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:
1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд;
2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Згідно з нормами частин 8 - 11 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом на момент початку будівельних робіт) розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Разом з тим, у розділі "Пайова участь" Витягу з Реєстрації будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва вказано, що кошти пайової участі не сплачувались на підставі п.13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 року.
Відповідно до пункту 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 року який набрав чинності 1 січня 2020 року статтю 40 виключено із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Згідно з умовами пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 року, договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
У своїй постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі №643/21744/19 вказує, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Відповідно до статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а тому і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VIпісля втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21, колегія суддів вважає, що законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX. Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно абзацу першого вказаного пункту Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Так, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Таким чином, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
З врахуванням наведеного, у відповідності до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, розмір пайової участі, який підлягав до сплати забудовником до місцевого бюджету територіальної громади становить 90 290,56 гривень, що становить 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта
У своїй постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі №643/21744/19 вказує, що згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
За таких обставин у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Щодо представництва прокуратурою інтересів держави суд відзначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Такі випадки передбачено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", за приписами якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У пунктах 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/ 99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Окремо необхідно зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з нормами частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст.142 Конституції України, ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Тобто, органи місцевого самоврядування мають широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
Таким чином, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Суд робить висновок про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, а також контролю за їх сплатою, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21.
6 червня 2024 року Вараська окружна прокуратура звернулась до міської ради з листом, в якому просила надати інформацію стосовно заходів реагування щодо стягнення з відповідача несплаченої суми, що є предметом даного спору.
У відповідь на вказаний лист міська рада повідомила про те, що претензійно-позовна робота не проводилась, та проводитись не буде у зв'язку з наявними проблемами при розрахунково касовому обслуговуванні розпорядників бюджетних коштів.
Вараська окружна прокуратура, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", скерувала на адресу Вараської міської ради відповідний лист від 26 червня 2024 року, яким повідомила про наявність наявність підстав для захисту інтересів територіальної громади, та звернення до суду з позовом в інтересах Вараської міської ради.
Отже, підсумовуючи зазначене, прокурор обґрунтував правомірність звернення до суду із цим позовом.
Висновки суду
За результатом розгляду спору суд встановив наявність підстав для його задоволення.
Зокрема суд встановив, що станом на початок будівництва, закон передбачав участь замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Однак, невчинення дій з укладення договору щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не скасовує обов'язок забудовника у сплаті відповідного внеску, який існував від початку будівельних робіт.
В процесі розгляду спору суд дослідив питання припиненні дії норми закону, якою передбачався обов'язок участі забудовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, після початку будівництва та до введення будівництва в експлуатацію та встановив, що спірні правовідносини врегульовано наведеними вище положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 року.
А отже, доводи відповідача не відповідають положенням законодавства, що регулює спірні правовідносини з підстав, наведених вище.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Загальний розмір судового збору за даним позовом складає 2 422,00 грн.
Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Сніжка Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Вараської міської ради (34403, Рівненська обл., Вараський р-н, місто Вараш, Незалежності майдан, будинок 1, ідентифікаційний код 35056612) 90 290 (дев'яносто тисяч двісті дев'яносто) грн 56 коп.
3. Стягнути з фізичної особи - підприємця Сніжка Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, ідентифікаційний код 02910077) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять два) грн 40 коп судового збору.
Позивач (Стягувач): Вараськаа міська рада (34403, Рівненська обл., Вараський р-н, місто Вараш, Незалежності майдан, будинок 1, ідентифікаційний код 35056612).
Позивач (Стягувач за судовим збором): Рівненська обласна прокуратура (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, ідентифікаційний код 02910077).
Відповідач (Боржник): Сарненська міська рада (34500, Рівненська область, Сарненський район, м.Сарни, вул. Широка 31, ідентифікаційний код 04057770).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне рішення складено 04 вересня 2024 року.
Суддя Андрій КАЧУР