Справа № 183/5286/22
№ 2/183/257/24
22 лютого 2024 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
секретаря судового засідання Пономаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
30 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що на підставі договору міни серії НРО № 70028, посвідченого09 грудня 2021 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бакою О.В. за р.№ 3156 їй, на праві приватної власності належить житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказує, що в будинку зареєстрована відповідач ОСОБА_2 , яка є членом сім'ї колишнього власника будинку ОСОБА_3 .
При укладенні договору міни колишній власник будинку ОСОБА_3 запевнював, що його сестра, тобто відповідач ОСОБА_2 добровільно зніметься з реєстрації в найкоротші строки.
Реєстрація відповідача перешкоджає реалізації прав позивача як власника будинку.
В зв'язку з наведеним, посилаючись на вимоги ст. 317, 319 ЦК України, ст. 150, 156 ЖК України, ОСОБА_1 просила суд: визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком АДРЕСА_1 .
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2022 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2023 року підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з'явилися, згідно заяви представника позивача, остання просила розглядати справу за її відсутності, позов підтримує у повному обсязі, просила суд задовольнити вимоги, у разі повторної неявки відповідача не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про місце, дату і час розгляду справи належним чином повідомлена, причини неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву до суду не подавала.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що відповідач була належним чином повідомлена про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з'явилася в судове засідання, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані стороною позивачадокази, приходить до наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі договору міни серії НРО № 70028, посвідченого 09 грудня 2021 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бакою О.В. за р.№ 3156 на праві приватної власності належить житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 289280505 від 09 грудня 2021 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:2475809512100, номер запису про право власності:45545476).
Судом встановлено, що в спірному житловому будинку зареєстрованою залишилася член сім'ї колишнього власника житлового будинку - відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області про зареєстрованих осіб від 06 вересня 2022 року за вих. № 2396/0/2/22.
Згідно актів № б/н від 22 грудня 2021 року, від 23 лютого 2022 року та від 18 серпня 2022 року, складених головою квартального комітету № 5 ОСОБА_4 в присутності сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована в спірному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , однак в житловому приміщенні не проживає з 01 червня 2018 року.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.
Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Як вбачається з частини 2 статті 48 Закону України «Про власність» власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Пунктом 1, частини 1статті 346 цього Кодексу встановлено, що право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що передбачено ч. 1ст. 391 ЦК України.
В розумінні зазначених норм законодавства, позивач має право на захист свого права власності.
Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
На підстав статті 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
У відповідності до вимог статті 391 ЦК України, власник має права вимагати усунення перешкод його права, хоч вони і не поєднані з позбавленням володіння.
В зв'язку з наведеним, суд приходить до висновку, що позивач має право вимагати усунення порушень його прав, як власника нерухомого майна.
На підставі ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно вимог ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Право користування спірним жилим приміщенням у відповідача ОСОБА_2 було похідним від права власності ОСОБА_3 на житловий будинок, вона, як член сім'ї власника будинку ОСОБА_3 , у відповідності до приписів ст. 150, 156 ЖК України, мала право користуватися приміщенням для особистого проживання і проживання членів своєї сім'ї.
ОСОБА_3 , розпорядившись нерухомим майном (уклавши з позивачем договір міни), втратив право власності, а отже і право користування зазначеним житловим приміщенням, у свою чергу, відповідач ОСОБА_2 , як член сім'ї колишнього власника відчужуваного будинку, також втратила право користування даним жилим приміщенням.
У відповідності до п.п.2 п. 50 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується);
Таким чином, рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є підставою для зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) зазначеної осоюби.
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 200, 258-259, 263-268, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме - житловим будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто двігрн. 40 коп.).
Учасники справи:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне судове рішення складене 22 лютого 2024 року.
Суддя Д.І. Городецький