№ 201/4789/24
провадження 2/201/2547/2024
30 серпня 2024 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем - Могиліною Д.О
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення суми коштів,
ОСОБА_1 25 квітня 2024 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення коштів, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська провадження по цій справі було відкрито та призначено проведення судового засідання, розглядаються клопотання, справа по суті не слухалася, виносилися ухвали, спір по суті не вирішено. Ухвалою суду до участі в справі в якості третьої особи притягнуто ОСОБА_4 ..
В травні 2024 року від представника відповідача ОСОБА_3 подано до суду клопотання про роз'єднання позовних вимог з вжиттям заходів процесуального примусу до позивача і залишення позову без розгляду, що на його думку, видно з позову: об'єднані в позові різні позовні вимоги, які виникають з різних підстав, не ті ж правовідносини.
З'ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Згідно до ст. 188 ЦПК України суд під час розгляду справи має право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того ж самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того самого відповідача. Частина 6 цієї статті передбачає роз'єднання і виділення позовних вимог.
Судом з'ясовано, що позов подано до суду згідно вимог ч. 15, 16 ст. 28 ЦПК України, провадження в справі відкрите відповідно вимог закону, ця цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення коштів по суті ще не слухається по суті, розглянуті всі клопотання, вимоги у вказаному позові мають однорідність, вони мають своє коло сторін і осіб та доказів, не знаходяться на різних стадіях судового розгляду.
Задоволення клопотання саме в такому вигляді на даній стадії судового розгляду справи може утруднити розгляд цієї справи (вирішення питань підготовчого і загального провадження, розгляд інших клопотань і інш.), вирішення клопотань і дослідження інших матеріалів, що потягне за собою тяганину, їх спільний розгляд виходячи з конкретних обставин справи не ускладнить розгляд і є доцільним.
Ця справа може бути пов'язана з іншими питаннями сторін, іншими правовідносинами чи справами в цьому чи іншому суді, але це не означає їх роз'єднання в цьому провадженні.
На даній стадії слухання суд вважає помилковим висновок про необхідність задоволення клопотання, оскільки таке роз'єднання вимог, позовів, справ можливе лише за умови, якщо в іншому позові чи вимозі, справі можуть вирішитися питання щодо підстав, вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду; при цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; роз'єднуючи вимоги позову у справі через начебто неможливість їх окремого розгляду не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.
При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Отже посилання заявника на те, що заявлені питання можуть вплинути на результати розгляду цієї цивільної справи, чи пришвидчить їх розгляд, протирічить названому.
Для правильного вирішення питання про об'єднання справ чи позовів, їх роз'єднання, прийняття самостійного зустрічного позову чи інш. слід з'ясувати: як пов'язані вимоги, позови, які розглядаються судом загальної юрисдикції, чим обумовлюється можливість або неможливість розгляду їх окремо. При цьому слід враховувати, що пов'язаність позовів, справ, полягає у тому, що рішенням іншого суду, який має розглядати іншу справу, встановлено обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення для даної справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом або іншого, зустрічного позову полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи; підлягає з'ясуванню, чи дійсно від наслідків розгляду цивільної справи залежить прийняття рішення у цій цивільній справі саме з урахуванням іншої цивільної справи чи самостійного, зустрічного позову.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв'язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо), залишення позову без розгляду і інш. не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
При таких обставинах, з урахуванням зазначеного, суд вважає, що клопотання не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 49, 182, 188, 193, 200, 222, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд
Представнику відповідача ОСОБА_5 в задоволенні клопотання про роз'єднання позовних вимог з вжиттям заходів процесуального примусу до позивача і залишення позову без розгляду в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення суми коштів відмовити.
Ухвала набрала законної сили 30 серпня 2024 року.
Суддя -