П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 523/528/24
Перша інстанція: суддя Бузовський В.В.,
час і місце ухвалення: не заначено, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, треті особи Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, треті особи Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за ч. 4 ст. 126 КУпАП, мотивуючи його тим, що 15.02.2023 р. позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400, 00 грн., за вчинення правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, тобто за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами. Разом із тим зазначив, що взагалі не був на місці події правопорушення. В той день автомобілем керував його рідний брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не маючи посвідчення водія, скористався належним йому ОСОБА_1 , посвідченням. За вчинені ОСОБА_2 , правопорушення, на підставі наданих документів, постановою патрульної поліції адміністративне стягнення було накладено на нього ОСОБА_1 .
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2024 року позов задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕАС № 6548248 від 15 лютого 2023 року у справі про адміністративне правопорушення, винесену рядовим поліції Управління патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_3 про накладення адміністративного стягнення у розмірі 20 400, 00 грн., за ч. 4 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 . Провадження у справі відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП - закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судові витрати понесені позивачем на сплату судового збору в розмірі 605, 60 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що в обґрунтування власної позиції позивачем не надано належних, допустимих, а в їх сукупності достатніх доказів, які б спростували факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Проте факт вчинення адміністративного правопорушення громадянином ОСОБА_1 підтверджується постановою Суворовського районного суду м. Одеси по справі 523/4896/23, яка набрала законної сили 31.01.2024 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке:
Судом першої інстанції встановлено, що 15.02.2023 р. позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400, 00 грн., за вчинення правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, тобто за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Не погоджуючись із вищевказаною постановою, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у вищезазначеній постанові не зазначено будь-яких доказів на яких ґрунтується висновок про вчинення саме ОСОБА_1 , адміністративного правопорушення. Разом із тим, наданий доказ відеозапис з нагрудних відеореєстраторів поліцейських чітко свідчить про те, що правопорушення вчинено зовсім іншою особою, яка використала на підтвердження своєї особи посвідчення водія на ім'я ОСОБА_1 .
П'ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке:
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Абзацом ст. 317-1 КУпАП визначено, що особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Якщо посвідчення водія не було тимчасово вилучено в порядку, передбаченому ст. 265-1 цього Кодексу, особа, позбавлена права керування транспортним засобом, зобов'язана негайно здати посвідчення водія до уповноважених органів Національної поліції.
Таким чином, працівниками поліції обґрунтовано було встановлено факт керування позивачем транспортним засобом після позбавлення його права керування транспортними засобами, відповідно працівники поліції мали достатньо підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
За приписами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. А згідно з ч. 2 даної статті ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Відповідно до положень ч. 3 ст. 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Так, судом встановлено особу щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення відповідно до паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 35, 36)
З дослідженого судом першої інстанції відеозапису з нагрудних відеореєстраторів поліцейських встановлено, що на місці вчинення правопорушення, перебуває зовсім інша особа, поліцейські встановлюють особу правопорушника на підставі посвідчення водія виданого на ім'я ОСОБА_1 . При встановлені особи водія, у одного з працівників поліції виникли сумніви щодо належності посвідчення водія тій особі яка його надала. На, що невстановлена особа із посвідченням на ім'я ОСОБА_1 , зазначив, що посвідчення вже старе та його треба міняти. В подальшому, інший працівник поліції, подивився на посвідчення водія, на особу, що вчинила правопорушення та сказав, що очі схожі. На цьому встановлення особи правопорушника працівниками поліції закінчилось. Так було винесено оскаржувану постанову.
Згідно з ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Незважаючи на те, що згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами по справі є також поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, речові докази, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у вищезазначеній постанові не зазначено будь-яких доказів на яких ґрунтується висновок про вчинення саме ОСОБА_1 , адміністративного правопорушення. Разом із тим, наданий доказ відеозапис з нагрудних відеореєстраторів поліцейських чітко свідчить про те, що правопорушення вчинено зовсім іншою особою, яка використала на підтвердження своєї особи посвідчення водія на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що неналежне встановлення особи правопорушника, при складані постанови про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , та відсутність належних доказів вчинення адміністративного правопорушення саме ОСОБА_1 , є безумовною підставою для скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу та події адміністративного правопорушення.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
При цьому, відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі “Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Отже, в ході розгляду справи, відповідач не надав беззаперечних доказів, які б підтвердили наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Таким чином, відповідачем не доведено вину позивача у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції, - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2024 року по справі № 523/528/24, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький