П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/21124/24
Перша інстанція: суддя Левчук О.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Ступакова І.Г.,
- Скрипченко В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі за адміністративним ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
04 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті йому за період з 01 липня 2016 року по 31 жовтня 2017 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому за період з 01 липня 2016 року по 31 жовтня 2017 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та прийняти нову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що на момент звільнення позивача зі служби стаття 233 КЗпП не обмежувала строк звернення до суду з позовними заявами про стягнення заробітної плати.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, у зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом щодо нарахування та виплати індексації за період 2016-2017 роки позивач звернувся до суду 04 липня 2024 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду.
11 липня 2024 року від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з позовом, у якій, як на підставу для поновлення строку представник посилається на те, що до 19.07.2022 року КЗпП не обмежував будь яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належного йому грошового забезпечення.
Вважаючи, що наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду підстави поважності причин пропуску такого строку не є поважними, Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 15 липня 2024 року повернув позовну заяву ОСОБА_2 на підставі ч.2 ст.123 КАС України.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, колегія суддів, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне і врахувати, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (з наступними змінами), відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 введено карантин з 12.03.2020, який діяв до 30.06.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236».
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 30 червня 2023 року на всій території України карантин.
Таким чином, тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України фактично почав відліковуватись з 01.07.2023 (з дня скасування карантину).
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 11 серпня 2023 року, що підтверджується копією наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №227 від 11.08.2023 року.
Отже, до спірних правовідносин застосуванню підлягає ч.2 ст.233 КЗпП України в чинній редакції, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні працівник має право звернутись у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа Військової частини НОМЕР_1 №375 від 06.02.2024 року військова частина НОМЕР_2 в період з 09.07.2015 по 01.11.2017 перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . Крім того, цим листом ВЧ НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 про не нарахування індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по листопад 2017 року.
Тобто, після отримання листа від 06.02.2024 року позивачу достеменно було відомо про невиплату індексації грошового забезпечення і саме з цієї дати розпочався тримісячний строк звернення до суду, який закінчився 06 травня 2024 року.
Однак, позовну заяву ОСОБА_1 подав до суду лише 04.07.2024 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України.
Колегія суддів наголошує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
Частиною другою статті 123 КАС України встановлено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у суду першої інстанції були наявні підстави для застосування норм ст. 123 КАС України та повернення позовної заяви.
Посилання апелянта на те, що звернення до суду з даним позовом не обмежується строком в силу положення частини другої статті 233 КЗпП України, колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи те, що вказана норма КЗпП України зазнала змін згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, і позивач звільнений під час редакції саме цієї статті.
Факт того, що ВЧ НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпечення у 2016-2017 роках не надає підстав вважати, що позивача звільнено з військової служби у 2017 році та що звернення до суду з даним позовом не обмежується строком в силу положення статті 233 КЗпП України в попередній редакції.
Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 9-рп/2013, то колегія суддів звертає увагу, що останнім не враховано те, що у вказаних рішеннях Конституційним Судом України здійснювалося офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції до внесення змін згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX (набрав чинності з 19.07.2022), відтак посилання позивача на вказані рішення Конституційного Суду України не впливають на вирішення даної справи.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Додатково колегія суддів враховує, що скаржник, як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк.
Позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі неможливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.
Підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 316, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: І.Г.Ступакова
Суддя: В.О.Скрипченко