П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/7179/23
Головуючий в І інстанції: Устинов І.А.
Дата та місце ухвалення рішення: 24.04.2024 р. м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді - доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Градовського Ю.М.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови, -
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 01.06.2023 року №018092 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків викладених у рішенні, обставинам справи, порушенні норм процесуального права, а також неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення заявленого позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідачем безпідставно покладено на нього відповідальність за порушення ст.48 Закону №2344-ІІІ, як на власника автомобільного транспорту, оскільки він не є автомобільним перевізником у розумінні ЗУ «Про автомобільний транспорт». Також, апелянт зазначає, що постанова №018092 від 01.06.2023 року є протиправною, оскільки запис в акті про обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, з яким закон пов'язує наявність особистої карти водія, не підтверджено жодним доказом, а наявність індивідуальної контрольної книжки водія інспектором не перевірялася.
Крім того, скаржник вказує, що не мав можливості прийняти участь в розгляді справи про скоєння правопорушення, оскільки не отримував запрошення на розгляд справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23.03.2023 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області на а/д Н-14 «Олександрівка - Кропивницький - Миколаїв», згідно з направленням на перевірку №014244 від 20.03.2023 року, було проведено рейдову перевірку транспортного засобу MAN, д/н НОМЕР_1 .
Під час проведення рейдової перевірки було виявлено надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких міститься в ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме: на момент перевірки була відсутня особиста картка водія до цифрового тахографа, чим порушено ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Згідно ТТН №045269 від 23.03.2023 року «Автомобільним перевізником» зазначено - «ЧП Черкашин».
Так, за результатами перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №352302 від 23.03.2023 року.
На підставі складеного акту перевірки, Відділом державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 01.06.2023 року №ПШ018092, якою до ОСОБА_1 , відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою та вважаючи її протиправною, позивач оскаржив її до суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зазначив, що картка водія до цифрового тахографа входить до переліку обов'язкових документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, наряду з документом, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме ОСОБА_1 є автомобільним перевізником, оскільки вказане підтверджується ТТН.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм процесуального та матеріального права, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Завданнями законодавства з питань перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом є: визначення основних правових та організаційних основ державного регулювання у сфері перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом; установлення вимог до перевізників, водіїв та транспортних засобів щодо забезпечення безпеки перевезень та екологічної безпеки; визначення системи державного контролю, прав, обов'язків та відповідальності державних органів виконавчої влади та перевізників за порушення міжнародних договорів та законодавства України.
Положеннями ст. 3 Закону України «Про автомобільний транспорт» закріплено, що цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт», з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Частиною 1 статі 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
За приписами ч. 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Нормами статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;
товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (статті 33 Закону № 2344-III).
Верховний Суд, аналізуючи наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відтак, відповідач мав визначити автомобільного перевізника на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу. В обсязі встановлених обставин у цій справі таким документом була товарно-транспортна накладна (а.с. 20), в якому позивача було зазначено в якості перевізника. Саме на підставі вказаних відомостей позивача було притягнуто до адміністративного-господарської відповідальності саме як перевізника, а не власника відповідного транспортного засобу.
Жодних інших документів, які б підтверджували, що автомобільним перевізником виступала інша особа, позивачем до суду не надано. При цьому, у контексті обставин даної справи факт припинення позивачем реєстрації в якості суб'єкта підприємницької діяльності не є вирішальним, оскільки первинними документами підтверджується фактичне здійснення такої діяльності.
Таким чином, саме Черкашин ЄА. є автомобільним перевізником, чим спростовуються доводи апеляційної скарги у цій частині.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07 червня 2010 року № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення про робочий час і час відпочинку водіїв), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Пунктом 1.1 вказаного положення передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) № 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».
Відповідно до п. 1.2 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Положеннями п. 1.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв передбачено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв закріплено, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за № 946/18241 (далі - Інструкція № 385).
У відповідності до пункту 1.3 Інструкції № 385, ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Згідно пункт 3.1 Інструкції № 385, виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.
Відповідно до пункту 3.3 Інструкції № 385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
В силу вимог пункту 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, вантажний автомобіль, яким виконувалися внутрішні перевезення вантажів, в обов'язковому порядку повинен був бути обладнаний діючим та повіреним тахографом.
Системний аналіз вищезазначених законодавчих норм свідчить, що вантажні автомобілі повною масою понад 3,5 тон, які використовуються суб'єктами господарювання для внутрішніх перевезень вантажів в обов'язковому порядку повинні бути обладнані діючим та повіреним тахографом. А для водія такого автомобіля, крім оформлення документів, визначених приписами ст. 48 Закону, обов'язковим також є наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнених тахокарт (реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв) або картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
В свою чергу автомобільний перевізник зобов'язаний забезпечити наявність у водія транспортного засобу таких документів.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 травня 2019 у справі №816/124/17 та від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17.
В ході проведеної рейдової перевірки посадовими особами контролюючого органу було виявлено факт відсутності у водія особистої картки до цифрового тахографа.
Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, щодо відсутності доказів наявності у автомобілі цифрового тахографа, оскільки нормами чинного законодавства прямо встановлено, що тахограф має бути в обов'язковому встановлений при здійсненні вантажних перевезень, у тому числі внутрішніх, автомобілями повною масою понад 3,5 тон. Таким чином, оскільки в даному випадку здійснювалось вантажне перевезення, при цьому повна маса автомобіля становила більше 3,5 тон, цифровий тахограф мав бути встановлений.
Посилання апелянта на не з'ясування наявності індивідуальної контрольної книжки водія, колегія суддів оцінює критично, оскільки індивідуальна контрольна книжка водія є належним документом виключно у разі відсутності обов'язку встановлення цифрового тахографа.
Крім того, посилання апелянта про те, що його не було повідомлено про розгляд справи про порушення законодавства у сфері автомобільного транспорту, спростовуються наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 86).
Так, відповідно до п.25 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого Постановою КМУ №1567 від 08.06.2006 року, справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. (п.26, п.24 Порядку №1567)
З матеріалів справи вбачається, що Відділом державного нагляду (контролю) в Миколаївській області позивача листом №36929/32/24-23 від 23.05.2023 року було запрошено на розгляд справи про адміністративне правопорушення, призначений на 01.06.2023 року на 10:00 год.
Вказаний лист направлено засобами поштового зв'язку на адресу ОСОБА_1 та отримано останнім 30.05.2023 року, про що свідчить поштове повідомлення про вручення із відміткою «вручено особисто».
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду адміністративної справи щодо порушення ним законодавства про автомобільний транспорт та спростовує посилання скаржника на неотримання ним повідомлення про розгляд справи.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 03.09.2024 р.
Суддя - доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Ю.М. Градовський
Суддя: І.О. Турецька