30 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 160/34327/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року (суддя Кальник В.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо самостійного та безпідставного нарахування в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 суми недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788,74 грн;
визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-8703-53У про сплату боргу (недоїмки), яка видана 10.08.2021 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області про стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь держави у розмірі 37788,74 грн;
зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 з єдиного соціального внеску, що сплачується фізичними особами підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом включення самостійно нарахованої недоїмки у розмірі 37788,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.12.2023 позивачу стало відомо, що Синельниківським відділом державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відносно нього відкрито виконавче провадження № 68656980, щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь держави. Вказану інформацію йому повідомили в бухгалтерії АТ Українська залізниця» Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Синельниківська дистанція колії», де він працює. 21.12.2023 при ознайомлені з вищевказаним виконавчим провадженням позивач дізнався, що підставою відкриття виконавчого провадження слугувала вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8703-53 У, яка видана 10.08.2021 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області про стягнення з позивача коштів на користь держави у розмірі 37788, 74 грн. Вказав, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2019 у справі № 160/1844/19 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 31.11.2018 №Ф-8060-53/12 за 2017- 2018 роки у розмірі 14828,90 грн. визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф- 8703-53/12 у розмірі 15819,54 грн. Рішення набрало чинності 26.06.2019 року. Вказане рішення обґрунтовано і мотивовано тим, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області не надано доказів наявності такого суб'єкта господарської діяльності як ФОП ОСОБА_1 , згідно з витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців записи відносно ФОП ОСОБА_1 відсутні. Також ОСОБА_1 з 2008 року працює в АТ Українська залізниця» Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Синельниківська дистанція колії». Зазначив, що з отриманої 21.12.2023 вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8703-53 У, яка видана 10.08.2021 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області про стягнення з позивача коштів на користь держави у розмірі 37788, 74 грн. не видно, за який період проведене нарахування єдиного внеску. Зазначив, що, на думку позивача, період нарахування цілком охоплює раніше видану вимогу, яка була визнана протиправною та скасована судом, а саме 2017-2018 роки та додатково включені донарахування за 2019 -2020 роки і 7 місяців 2021 року частину. Зауважив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) адресована ОСОБА_1 , як фізичній особі, однак, він не забезпечував себе роботою самостійно і не використовував працю інших осіб на умовах трудового договору, на будь який облік в органах ДФС не ставав, в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців не значиться, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Вказав, що з 2014 року по теперішній час працює в АТ Українська залізниця» Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Синельниківська дистанція колії» і єдиний внесок на загальнобов'язкове державне соціальне страхування за позивача сплачує підприємство. Отже, позивач вважає, що він не був та не є платником єдиного внеску, тому у відповідача відсутні підстави нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що заборгованість по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_2 , згідно даних ІКС «Податковий блок», становить 36 879,39 грн. Основною підставою для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) є наявність доказів про сплату роботодавцем ЄСВ за позивача, що, на думку суду, спричиняє подвійне оподаткування. Трудова книжка позивача та Довідка від 21.12.2023 з місця роботи, які були підставою для винесення оскаржуваного рішення не може бути належним доказом сплати ЄСВ, оскільки не містить підтверджень сплати ЄСВ.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.08.2021 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області стосовно позивача відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на підставі даних інформаційної системи податкових органів винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8703-53У про стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь держави у розмірі 37788,74 грн.
Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2019 у справі №160/1844/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 31.11.2018 року №Ф-8703-53/12 було задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС в Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 31.11.2018 року №Ф-8703-53/12 у розмірі 15819,54.
Рішення набрало законної сили 26.06.2019.
При прийнятті вказаного рішення судом, зокрема, було встановлено, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області не надано доказів наявності такого суб'єкта господарської діяльності як ФОП ОСОБА_1 , згідно з витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців записи відносно ФОП ОСОБА_1 відсутні. Також ОСОБА_1 з 2008 року працює в АТ Українська залізниця» Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Синельниківська дистанція колії» водієм автотранспортної служби.
Також, матеріалами справи встановлено, що станом на 10.08.2021 (на момент винесення вимоги) в ІКП за технологічним кодом класифікації 71040000 по ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску 37 788,74 грн., яка виникла в результаті автоматичних нарахувань з єдиного внеску, а саме: за 2017 рік - 8448,00 грн. по строку сплати 09.02.2018; за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн. по строку сплати 19.04.2018; за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн. по строку сплати 19.07.2018; за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн. по строку сплати 19.10.2018; за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн. по строку сплати 21.01.2019; за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн. по строку сплати 19.04.2019; за 2 квартал 2019 року - 2754,18 грн. по строку сплати 19.07.2019; за 3 квартал 2019 року - 2754,18 грн. по строку сплати 21.10.2019; за 4 квартал 2019 року - 2754,18 грн. по строку сплати 20.01.2020; за 1 квартал 2020 року - 2078,12 грн. по строку сплати 21.04.2020; за 2 квартал 2020 року - 1039,06 грн. по строку сплати 20.07.2020; за 3 квартал 2020 року - 3178,12 грн. по строку сплати 19.10.2020; за 4 квартал 2020 року - 2200,00 грн. по строку сплати 19.01.2021.
Станом на 11.01.2024 заборгованість по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 , згідно з даними інтегрованої картки платника становить 36879,39 грн та 04.01.2024 відділом ДВС було стягнуто кошти в сумі 909,35 грн.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку (надалі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п.п.1, 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Згідно п.п.2, 3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно з частинами 2, 3, 4, 5 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з цією ж нормою (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 ) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Згідно ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VІ, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 2018 року по теперішній час позивач працює в АТ Українська залізниця» Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Синельниківська дистанція колії» і єдиний внесок на загальнобов'язкове державне соціальне страхування за позивача сплачує підприємство, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_2 та довідками АТ Українська залізниця» Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Синельниківська дистанція колії» № 40, №64 від 21.12.2023.
Отже, з цього часу роботодавець сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
До того ж, під час вирішення зазначеної справи, суд враховує, що Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та реєстрації її як фізичної особи-підприємця.
А із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що в розумінні №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець, що, в свою чергу, виключає обов'язок позивача щодо сплати ним єдиного внеску у період, коли вів був найманим працівником, а не фізичною особою-підприємцем.
Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Таким чином, фізична особа-підприємець зобов'язана була сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02 квітня 2020 (справа №620/2449/19).
Враховуючи встановлені обставини, а також наведені норми законодавства України та практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 10.08.2021 №Ф-8703-53У у розмірі 37788,74 грн.
Крім цього, колегія суддів вважає, що зобов'язуючи відповідача здійснити коригування облікових даних показників інтегрованої картки платника з урахуванням меж заявлених позовних вимог шляхом вилучення з інтегрованої картки платника податків запису про наявність у позивача боргу (недоїмки) з єдиного внеску, суд першої інстанції обрав належний та ефективний спосіб захисту порушеного права. В даному випадку, лише скасування оскаржених вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, не призведе до повного відновлення порушеного права, адже відповідний борг існуватиме в інформаційній системі органу доходів і зборів.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко