справа №380/8052/24
02 вересня 2024 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -
Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо повернення виконавчого документу Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 року у справі №380/15916/22;
- визнати протиправним та скасувати Повідомлення Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання №13382 від 19.03.2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі Міністерства юстиції України щодо відсутності забезпечення та реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень, своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством;
- зобов'язати Міністерство юстиції України забезпечити реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень, своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством;
- стягнути з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) моральну шкоду у сумі 40000,00 грн, в рівних частинах - по 20000,00 грн з кожного.
Посилається на те, що звернувся до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про примусове виконання виконавчого листа від 20.02.2024 року у справі №380/15916/22, виданого Львівським окружним адміністративним судом, про визнання протиправною та скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від червня 2022 року №0011601-1309-0409. Однак зазначив, що згідно повідомлення Відділу від 19.03.2024 року такий повернуто позивачеві без прийняття до виконання. Позивач не погоджується з цим рішенням відповідача та вказав, що в силу вимог ч.2 ст.14, ч.1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Зазначив, що не приймаючи судове рішення до виконання, відповідач фактично позбавляє можливості позивача на вчинення законних заходів впливу на особу, яка не виконує рішення суду, що набрало законної сили, чим вчиняє протиправні дії. На переконання позивача, відповідач вдався до надмірного формалізму, оскільки відмова у прийнятті виконавчого документу з формальних підстав перешкоджає здійсненню та розпорядженню позивачем своїми правами та порушує принцип справедливості, як і результат - судове рішення не виконується, що підриває довіру до органів влади. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.
Від відповідача, Міністерства юстиції України, надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що із тексту позовної заяви вбачається, що діями/бездіяльністю Держави Україна в особі Міністерства юстиції України нібито було завдано моральної шкоди позивачеві. Проте вказав, що увесь текст позовної заяви не містить змісту позовних вимог саме до Міністерства юстиції України, відсутні обґрунтування порушення будь-яких прав позивача саме цим відповідачем, а також відсутній виклад обставин та доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги саме до цього відповідача. Крім того, зазначив, що порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди в розмірі 40000,00 грн, позивач не надав належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо спричинення йому моральної шкоди в цьому розмірі, на підставі яких позивач оцінив свої моральні страждання, а також не довів причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідачів і заподіяною шкодою. Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди та посилання на моральні страждання. З огляду на вказані обставини, з урахуванням того, що сам факт повернення стягувачу виконавчого документу без прийняття до виконання не є доказом заподіяння позивачу моральної шкоди та підставою для її відшкодування, вважає, що позовні вимоги позивача є
Від відповідача, Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що поданий позивачем виконавчий документ не передбачав заходів примусового виконання рішення, а тому був повернутий стягувачу без прийняття до виконання. Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди вказав, що позивачем не доведено належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача і заподіяною шкодою, а також того, що його негативні емоції досягли рівня страждання або приниження, які заподіяли моральну шкоду в розмірі 40000,00 грн. За таких обставин вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 09.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами; відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи; відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою суду від 02.09.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою суду від 02.09.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою суду від 02.09.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
07.11.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому, серед іншого, просив визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 06.06.2022 року №0011601-1309-0409.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 року у справі №380/15916/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги відмовлено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково - рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 року у справі №380/15916/22 - скасовано та ухвалено постанову, якою позов задоволено: визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від червня 2022 року №0011601-1309-0409.
20.02.2024 року, на виконання вказаної постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №380/15916/22, в якому відтворено резолютивну частину рішення в справі №380/15916/22 про визнання протиправною та скасування податкової вимоги.
18.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про примусове виконання виконавчого листа від 20.02.2024 року №380/15916/22.
Розглянувши заяву позивача та додані до неї документи, відповідач дійшов висновку про невідповідність виконавчого документа вимогам ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на відсутність у ньому резолютивної частини рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
Керуючись положеннями п.7 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Загребельською Д.С. виконавчий лист від 20.02.2024 року №380/15916/22 був повернутий стягувачеві без прийняття до виконання, про що складено Повідомлення позивачеві від 19.03.2024 року №13382.
Не погоджуючись із вказаним Повідомленням виконавця, а також із бездіяльністю Держави Україна в особі Міністерства юстиції України щодо відсутності забезпечення та реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень, своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ст.1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За змістом ч.1 ст.4 Закону №1404-VIII, у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Абзацом 1 ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження .
Згідно з п.7 ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Аналіз положень ч.1 ст.4 Закону №1404-VIII, якою визначені обов'язкові реквізити виконавчого документа, у взаємозв'язку з ч.4 цієї статті, якою визначені підстави для повернення без виконання виконавчого документа, свідчить, що органи державної виконавчої служби та в окремих випадках приватні виконавці здійснюють примусове виконання виключно тих судових рішень, резолютивна частина яких містить зобов'язання, що може бути виконане внаслідок застосування одного із заходів примусового виконання рішення.
До таких заходів примусового виконання рішення стаття 10 Закону №1404-VIII відносить: 1) звернення стягнення на майно; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборону боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем.
Наведений перелік не є вичерпним. У залежності від змісту зобов'язання до боржника можуть застосовуватися й інші заходи примусового виконання рішення, що забезпечують досягнення мети виконавчого провадження.
Суд встановив, що виконавчий лист від 20.02.2024 року у справі №380/15916/22 виданий Львівським окружним адміністративним судом на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2023 року, якою визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від червня 2022 року №0011601-1309-0409.
Згідно з приписами підп.60.1.4 п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
У випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду (п.60.5 ст.60 Податкового кодексу України).
Враховуючи викладене, слідує висновок, що податкова вимога Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від червня 2022 року №0011601-1309-0409 вважається відкликаною у день набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2023 року у справі №380/15916/22.
Отже, судове рішення про визнання її протиправною та скасування не передбачає застосування заходів примусового виконання. Як наслідок, державним виконавцем правомірно повернуто позивачеві виданий Львівським окружним адміністративним судом виконавчий лист №380/15916/22 від 20.02.2024 року - без прийняття до виконання.
Суд враховує, що виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону №1404-VІІІ, а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Таким чином, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» виконавця.
З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Загребельська Д.С. діяла на підставі та в межах своїх повноважень, тому вимоги позивача про визнання протиправними дій Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо повернення виконавчого документу Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 року у справі №380/15916/22 та про визнання протиправним та скасування Повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання №13382 від 19.03.2024 року - є безпідставними.
Щодо позовних вимог до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності щодо відсутності забезпечення та реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень, своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством, та зобов'язання Міністерство юстиції України забезпечити реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень, своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством, суд враховує таке.
Частиною 1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Поряд з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, як і не наведено жодних обґрунтувань, порушення оскаржуваною бездіяльністю Міністерства юстиції України прав, свобод, інтересів позивача.
Відповідно, позов у цій частині є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди у сумі 40000,00 грн, у рівних частинах - по 20000,00 грн з кожного, суд враховує таке.
Положеннями ст.23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд враховує, що відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом. Втім, оскільки судом під час розгляду справи не встановлено протиправності дій, рішень та бездіяльності відповідачів (у межах заявлених позовних вимог), то суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог. Натомість, відповідачі виконали покладений на них ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок, а саме довели правомірність своїх дій та рішень, чим спростували твердження позивача про порушення його прав, свобод та інтересів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - слід відмовити.
Відповідно до ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.