03 вересня 2024 року № 320/39906/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерини Валеріївни про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась громадянка ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерини Валеріївни щодо повторного стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору (основної винагороди) відповідно до постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26.07.2023 у сумі 73 358,09грн.;
зобов'язати відповідача закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача щодо повторного стягнення з позивача основної винагороди у розмірі 73 358,09грн.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.
На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що 10.07.2023 заступником начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на підставі заяви стягувача ТОВ «Брайт Інвестмент» повернуто виконавчий документ стягувачу. Залишок боргу відповідно до вказаної постанови складає 733 580,90грн. Постанова про стягнення залишку виконавчого збору у сумі 64 104,41грн. виведена в окреме виконавче провадження.
Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 12.07.2023 відкрито виконавче провадження №72208640 з виконання постанови Святошинського РУЮ №40849125 від 09.09.2015 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору на суму 64 104,41грн.
Також постановою від 26.07.2023 приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. відкрито виконавче провадження №72355686 з виконання виконавчого листа виданого Шевченківським районним судом міста Києва 25.09.2013 у справі №2-2967 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості у сумі 1 521 388,64грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700,00грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00грн., а всього на загальну суму 1 523 208,64грн.
У вказаній постанові вказано, що стягувач у заяві про відкриття виконавчого провадження просив стягнути 733 580,90грн.
Постановою від 26.07.2023 приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. про стягнення з боржника основної винагороди у ВП №72355686, з боржника - ОСОБА_1 стягнуто основну винагороду у розмірі 73 358,09грн.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо подвійного стягнення основної винагороди, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону України Про виконавче провадження підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України Про виконавче провадження).
Частиною 1 статті 18 Закону передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктами 1, 16 ч. 3 статті 18 Закону №1404-VIII встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Частиною 4 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Відповідності до п. 1 ч. 1 статті 26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно ч. 5 цієї статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Таким чином, примусове виконання рішення розпочинається з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, вже під час відкриття виконавчого провадження визначається виконавчий збір.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України Про виконавче провадження кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону України Про виконавче провадження визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з приписами частин першої - п'ятої статті 31 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»).
Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Як вбачається з матеріалів справи, Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 12.07.2023 відкрито виконавче провадження №72208640 з виконання постанови Святошинського РУЮ №40849125 від 09.09.2015 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору на суму 64 104,41грн.
Також постановою від 26.07.2023 приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. відкрито виконавче провадження №72355686 з виконання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 25.09.2013 у справі №2-2967 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості у сумі 1 521 388,64грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700,00грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00грн., а всього на загальну суму 1 523 208,64грн.
У вказаній постанові вказано, що стягувач у заяві про відкриття виконавчого провадження просив стягнути 733 580,90грн.
Постановою від 26.07.2023 приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. про стягнення з боржника основної винагороди у ВП №72355686 з боржника ОСОБА_1 стягнуто основну винагороду у розмірі 73 358,09грн.
Аналіз норм Закону України Про виконавче провадження свідчить про те, що цей закон не містить юридичної норми, яка необхідна для регламентації правовідносин, які виникли у даній справі.
Цей Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
Натомість, з іншого боку норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.
Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади, як справедливість.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.
Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження.
Так, указана проблема за колом осіб головним чином стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак, з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв'язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов'язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб'єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.
Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).
У цьому контексті насамперед суд зауважує, що означене питання [про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа] полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їх стягнення одночасно. Тобто, у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.
Розв'язуючи це питання, суд повторно зазначає, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною восьмою статті 27 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».
Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж ті, що маємо у даній справі, позаяк у даному випадку не було передачі виконавчого документа.
Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства тільки ця норма Закону України Про виконавче провадження регулює подібні суспільні правовідносини.
Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України Про виконавче провадження свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. То ж її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
На основі цього суд вважає, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України Про виконавче провадження.
Застосування частини восьмої статті 27 Закону України Про виконавче провадження до спірних правовідносин дає суду підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Застосування аналогії закону дозволяє суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України Про виконавче провадження, так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Зважаючи на вжиті у частині восьмій статті 27 Закону України Про виконавче провадження часові маркери для її застосування: , , то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.
Водночас строк на оскарження у такому випадку пов'язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа.
Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження, до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов'язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.
Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не атакувавши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.
Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення їх шляхом визнання протиправними дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерини Валеріївни щодо повторного стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору (основної винагороди) відповідно до постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26.07.2023 ВП №72355686 у сумі 73 358,09грн. та зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерину Валеріївну закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору (основної винагороди) відповідно до постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26.07.2023 ВП №72355686 у сумі 73 358,09грн.
Щодо доводів відповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки останній про постанову про відкриття виконавчого провадження №72355686 та постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26.07.2023 дізнався 03.08.2023, а звернувся до суду з даним позовом лише 01.11.2023, суд їх відхиляє, оскільки предметом спору у даній справі є дії приватного виконавця щодо повторного стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору (основної винагороди) відповідно до постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26.07.2023 у сумі 73 358,09грн. Позивачем у даному провадженні не оскаржується постанова про стягнення з боржника основної винагороди від 26.07.2023 у сумі 73 358,09грн.
Також суд відхиляє доводи відповідача, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки ч. 2 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1073,60грн., що підтверджується квитанцією від 09.08.2023. Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1073,60грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок коштів приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерини Валеріївни.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерини Валеріївни щодо повторного стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору (основної винагороди) відповідно до постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26.07.2023 ВП №72355686 у сумі 73 358,09грн.
Зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерину Валеріївну закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору (основної винагороди) відповідно до постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26.07.2023 ВП №72355686 у сумі 73 358,09грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп за рахунок коштів приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерини Валеріївни.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Лапій С.М.