03 вересня 2024 року Київ № 320/17095/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м.Хмельницькому про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі також - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м.Хмельницькому (далі-відповідача/ТУ ДБР), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за один повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань;
- визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення з позивачем повного розрахунку за невикористані відпустки та зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані відпустки, а саме: щорічну основну відпустку за 2023 рік (за 22 дні), за 2022 рік (за 31 день) та щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2023 рік (за 14 днів), за 2022 рік (за 14 днів);
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати належних позивачу сум при звільненні та зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати належних йому сум у зв'язку зі звільненням по день фактичного розрахунку;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі позивачу при звільненні грошового атестату та зобов'язати відповідача видати позивачу грошовий атестат, в який занести відповідні записи щодо виплати йому належних видів грошового забезпечення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
В обґрунтування позовних вимог позивач, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за один повний рік служби в Державному бюро розслідувань, а також не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та не видано грошовий атестат. Також зазначає, що у зв'язку із порушенням строків виплати належних позивачу сум при звільненні підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки виплати належних йому сум у зв'язку зі звільненням по день фактичного розрахунку.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позов.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив службу у Державному бюро розслідувань з 21.04.2021р. на підставі контракту.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому від 26.04.2022р. №69-о/с/ДСК позивача переведено з посади оперуповноваженого другого оперативного відділу (з дислокацією у місті Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на рівнозначну посаду оперуповноваженого оперативного відділу у місті Житомирі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому.
Разом з тим, наказом Державного бюро розслідувань від 30.01.2023р. №44дск "Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на 2023 рік" посаду оперуповноваженого оперативного відділу у м. Житомирі скорочено.
Наказом відповідача від 06.04.2023р. №34-о/с/ДСК "Про звільнення ОСОБА_1 " припинено (розірвано) контракт про проходження служби у Державному бюро розслідувань від 21.04.2021р. та звільнено із служби в Державному бюро розслідувань у зв'язку із скороченням штату полковника Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого оперативного відділу у м. Житомирі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, 10.04.2023р. з компенсацією невикористаної основної щорічної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2023р.
Отримавши наказ про звільнення, та не погоджуючись із нарахуваннями за невикористані відпустки та інші грошові компенсації, позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив:
- відповідно до вимог ст. 44 КЗпП виплатити вихідну допомогу у зв'язку із звільненням із скороченням штату в розмірі не менше середнього місячного заробітку;
- нарахувати та виплатити в повному обсязі грошову компенсацію за невикористану в році звільнення (за 2023 рік) відпустку та грошової компенсації за частину не використаною відпустки за 2022 рік;
- нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки.
Листом від 24.04.2023 №В146/14-07-1688/2023 відповідачем відмовлено у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки.
Крім того, 17.02.2023 позивач звертався до відповідача із рапортом в якому просив надати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.
За резолюцією керівника у задоволенні рапорту відмовлено на підставі Постанови КМУ №988, наказу МВС №260, Інструкції ДБР №515 та відсутності бюджетних асигнувань.
Вважаючи протиправними відмови відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Правовідносини, які склались між сторонами під час проходження позивачем служби на цій посаді регулюються Законом України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки», Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про Державне бюро розслідувань», Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №743 від 05.08.2020 (далі - Положення № 743).
Відповідно до ст.14 цього Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань (ч.1).
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону (ч.2).
Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством (ч.5).
Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов'язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.
На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (частина 2 статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).
Відповідно до ч. 2 ст. 94 ЗУ «Про Національну поліцію» порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі Порядок №260 в редакції станом на день звільнення позивача) затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Пунктами 1, 6, 7 та 9 Розділу VI Порядку №260 визначено, що у разі звільнення із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.
Нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення.
У наказі про звільнення підрозділом кадрового забезпечення в разі необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначається стаж служби для її виплати. Крім того, у разі необхідності в наказі про звільнення додатково вказується підстави для проведення відрахувань з грошового забезпечення та інших виплат.
Одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що відповідно до положень Порядку №260 позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги при звільнення у зв'язку із скороченням штату, а тому доводи відповідача про те, що Порядком №743 не передбачено можливості виплати такої допомоги є помилковими.
Так, відповідно до довідки від 10.04.2023 №44/14-09-23 станом на день звільнення, тобто на 10.04.2023, календарна вислуга років ОСОБА_1 становить 25 років 08 місяців 21 день, в тому числі проходження служби в Державному бюро розслідувань з 22.04.2021 по 10.04.2023 (01 рік 11 місяців 18 днів).
Враховуючи викладене, на виконання вимог ст. 44 КЗпП України та положень Порядку № 260 відповідачем має бути виплачена позивачу одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за один повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань.
Щодо позовних вимог в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток, суд виходить з наступного.
Як зазначалося вище, згідно з ч.ч.5,6 ст.14 Закону №794-VIII, трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.19 Закону №794-VIII, держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.20 Закону №794-VIII, умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов'язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.
На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Суд звертає увагу, що Закон №794-VIII не визначає умови надання, тривалість та порядок виплати компенсації у разі невикористання днів щорічних основних та додаткових відпусток особами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, а натомість передбачає, що такі особи користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Отже, до правовідносин, пов'язаних з соціальним захистом осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, застосуванню належать відповідні норми Закону №580-VIIІ.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.92 Закону №580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1 - 4 статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Тривалість щорічної відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
За приписами ч.10 ст.93 Закону №580-VIII, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Згідно з пунктами 81, 82 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №743 (далі - Положення №743), особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв'язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п'ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час.
Відповідно до пункту 84 Положення №743, щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано.
Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів.
Згідно з абзацом 2 пункту 95 Положення №743, за невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права.
Види відпусток, які можуть надаватися особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, в силу положень частини 2 статті 19 Закону №794-VIII визначені у статті 92 Закону №580-VIII, згідно з якою особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8, 11 статті 93 Закону №580-VIII, згідно з якими поліцейським, які захворіли під час щорічної відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом керівника відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами.
Подібні норми містить Положення №743, відповідно до пункту 97 якого відкликання осіб рядового та начальницького складу із щорічної основної відпустки керівником (начальником), який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки надається в порядку, передбаченому абзацом першим пункту 84 цього Положення.
Таким чином, законом не виключаються випадки, коли особою рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань відпустка не буде використана протягом календарного року та не передбачено позбавлення особи рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань права на відпустку, яке вона отримала, проте не використала у попередньому календарному році. Водночас, надано право в особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) використати щорічну основну відпустку за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано.
Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виявляється у праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з особою рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового регулювання спірного у цій справі питання нормами Закону №580-VIII, який в силу положень частини 2 статті 19 Закону №794-VIII поширюється на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань у частині соціальних гарантій, і Положення №743, під час вирішення цього спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Як зазначено, за приписами ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР та ч.1 ст.83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Тобто у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Подібна правова позиція, яка стосується питання виплати компенсації невикористаної частини відпустки поліцейським за минулі роки, викладена у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20 та від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, які суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 Верховний Суд зазначив, що раніше Верховний Суд розглядав справи, предметом спору у яких, були дії відповідачів щодо невиплати позивачам (поліцейським) грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, що передують року звільнення. Однак під час їхнього розгляду суди дійшли різних правових висновків.
Так, у постанові від 23.10.2019 у справі №826/8185/18 Верховний Суд виходив з того, що питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки не врегульоване положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260, а тому при вирішенні цього питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України та Закону №504/96-ВР.
Однак, у постанові від 06.02.2020 у справі №818/1276/17 Верховний Суд зазначив, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, урегульовані нормами пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. На підставі пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції. Позиція аналогічного змісту також наведена Верховний Судом у постановах від 07.08.2019 у справі №820/5122/17, від 31.03.2020 у справі №808/2122/18, від 02.07.2020 у справі №825/1038/16.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки на момент виникнення спірних правовідносин узгоджується із правовими висновком Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 у справі №818/1276/17.
Так, Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 вважав за необхідне відступити від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16 та вважав правильним правовий висновок, який було викладено у постанові від 23.10.2019 у справі №826/8185/18.
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом і надалі у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19 та від 31.03.2021 у справі №320/3843/20.
Суд звертає увагу на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб" від 06.09.2023 №3379-IX внесені зміни, зокрема, до ч.10 ст.93 Закону №580-VIII, згідно з якими поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (набрав чинності 05.10.2023).
Станом на день звільнення (10.04.2023) позивача зі служби діяли норми ч.10 ст.93 Закону №580-VIII, відповідно до яких позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористану в році звільнення відпустку.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, при звільненні зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні відпусток. Однак, відповідач безпідставно не виплатив позивачеві таку компенсацію при звільненні.
Таким чином, адміністративний позов в частині визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Хмельницькому щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані з 2022 р. по 2023 р. дні щорічної основної відпустки та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані з 2022 р. по 2023 р. дні щорічної основної відпустку є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Однак суд не може погодитися із визначеною позивачем кількістю днів цієї основної відпустки в вказаному періоді, оскільки позивач 21.04.2021 був призначений на посаду, та звільнений 10.04.2023 тоді як щорічна додаткова відпустка тривалість до 14 днів надається пропорційно періоду служби в календарному році (відповідні положення внесені до законодавства Законом № 426-VIII від 14.05.2015).
При цьому визначення розміру недоотриманих за вказаний строк виплат є виключною компетенцію відповідача, а тому суд не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов'язку з визначення суми недоотриманих виплат, за умови, що спір з безпосередньо цього приводу відсутній. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення.
Щодо позовних вимог позивача про нарахування та виплату грошової компенсації при звільненні за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд виходить з наступного.
Позивач є учасником бойових дій і протягом 2022-2023 рр. він з заявами про надання йому додаткових відпусток, що надаються учасникам бойових дій, не звертався, а тому даний вид відпустки не надавався, що визнається обома сторонами спору.
Водночас відповідач зазначає, що оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій надається незалежно від відпрацьованого в році часу, в даній конкретній справі, позивач не скористався своїм правом на отримання такої відпустки протягом 2022-2023 років, а відповідач не мав права обмежувати соціальні гарантії ОСОБА_1 та право останнього на використання зазначеної відпустки; чинне законодавство не передбачає виплату грошової компенсації в даному випадку. Тому, на переконання відповідача, у нього відсутні підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки УБД в даному випадку.
Статтею 16-2 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пільги щодо надання учасникам бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також щодо одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік визначені також і пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі Закон №3551-XII).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.
Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII) визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій визнаються, зокрема: поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Частиною 1 статті 83 КЗпП України закріплено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки».
Системно проаналізувавши вищевказані норми чинного законодавства та обставини справи, які підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що при звільненні зі служби позивач, який є учасником бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за не використану ним 2018-2022 рр. додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Таким чином, вказаною нормою передбачено право працівника, який звільняється, на отримання грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
При цьому, згідно пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» до щорічних відпусток належать: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Гарантована учасникам бойових дій щорічна додаткова відпустка, передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, є іншою додатковою відпусткою, а тому згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" належить до щорічних відпусток.
Вказане свідчить на користь висновку, що при звільненні позивача зі служби, відповідач протиправно не провів з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані у 2022-2023 рр. календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Таким чином, адміністративний позов в частині визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Хмельницькому щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані з 2022 р. по 2023 р. календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані з 2022 р. по 2023 р. календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Однак суд не може погодитися із визначеною позивачем кількістю днів (14 днів) цієї додаткової відпустки в вказаному періоді, оскільки позивач 21.04.2021 був призначений на посаду, та звільнений 10.04.2023 тоді як щорічна додаткова відпустка тривалість до 14 днів надається пропорційно періоду служби в календарному році (відповідні положення внесені до законодавства Законом № 426-VIII від 14.05.2015).
При цьому визначення розміру недоотриманих за вказаний строк виплат є виключною компетенцію відповідача, а тому суд не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов'язку з визначення суми недоотриманих виплат, за умови, що спір з безпосередньо цього приводу відсутній. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, суд виходить з наступного.
З метою врегулювання механізму реалізації та застосування законодавства щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам Державного бюро розслідувань, наказом ДБР від 21 вересня 2020 року №515 затверджено Інструкцією про механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам Державного бюро розслідувань, порядок та умови їх виплати (далі - Інструкція - №515).
Згідно з підпунктом 2.1. частини другої Інструкції №515, особам рядового і начальницького складу ДБР матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може надаватися один раз на рік у розмірі, який не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення встановленого на день прийняття рішення про її надання.
Пунктом 2.4. частини другої Інструкції №515 визначено, що рапорт заява про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань підписується особисто керівником ДБР та подається на погодження безпосередньому керівнику (начальнику), керівнику фінансового підрозділу (в частині наявності затверджених кошторисом бюджетних асигнувань), першому заступнику або заступникам керівника, відповідно до розподілу обов'язків.
Відповідно до пункту 3.1 частини третьої Інструкції №515 рішення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам ДБР приймається Керівником шляхом видання наказу, підготовленого кадровим або фінансовим підрозділом.
Пунктами 4.1 та 4.2 частини четвертої Інструкції №515 встановлено, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам ДБР здійснюється на підставі наказу. Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам ДБР здійснюється у межах фонду оплати на відповідний бюджетний рік.
З аналізу зазначених нормативно-правових актів вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою і виплачується один раз на рік за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №500/1022/19.
Крім того, пунктом 30 статті 2 Бюджетного кодексу України надається визначення терміну кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Відповідно до частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 01 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.
Згідно зі статтею 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно з частинами першою, дванадцятою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що відповідно до норм Бюджетного кодексу України, пунктів 2, 3 Порядку №500 у взаємозв'язку з положеннями підпункту 1.1.1. пункту 1.1. частини першої, пунктів 2.2., 2.4. частини другої, пункту 3.1. частини третьої, пунктів 4.1., 4.2 частини четвертої Інструкції №515, фонд оплати праці у державному органі затверджується на бюджетний період (з 01 січня кожного року по 31 грудня того ж року) відповідно до кошторису установи, а виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється один раз на рік у межах відповідних бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження (виплата провадиться у поточному році і за поточний рік).
Отже, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою та виплачується за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці.
Як встановлено судом, свою відмову у наданні позивачу допомоги для вирішення соціально-побутових питань Територіальне управління ДБР у м. Хмельницьку обґрунтував тим, що така виплата не є обов'язковою виплатою, здійснюється у межах відповідних бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження (у межах бюджетного періоду).
Крім того, суд погоджується із доводами відповідача про те, що за змістом Інструкції №515, така допомога може надаватись, тобто не є обов'язковою виплатою на відміну від допомоги для оздоровлення, а є правом керівника і здійснюється в межах бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження. Також, врахуванню підлягає й те, що вказані кошти плануються та виділяються в межах бюджетного планування на бюджетний період (рік). Бюджетний період становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Відповідно до статті 57 Бюджетного кодексу України, не пізніше 31 грудня поточного бюджетного періоду Державна казначейська служба України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді для виконання бюджету.
З наведеного слідує, що виплата як заробітної плати, так і іншого грошового забезпечення, у тому числі і матеріальної допомоги провадиться у поточному році і за поточний рік.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні даної частини позовних вимог.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації відпустки за весь час затримки виплати, суд зазначає таке.
Згідно із ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст.2 Закону №2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із п.2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159), компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
За приписами п.3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, й заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до п.4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зазначене вище нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої приписами Закону №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Оскільки суму компенсації за невикористану відпустку відповідачем позивачу виплачено не було (що є предметом спору у цій справі), то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо виплати компенсації втрати частини доходів як передчасної.
Щодо позовних вимог про зобов'язання видати позивачу грошовий атестат, суд зазначає наступне.
Частиною 6 статті 14 Закону України «Про державне бюро розслідувань» встановлено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №743 затверджено Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, яке визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, їх права та обов'язки.
Також, Наказом Державного бюро розслідувань від 12.07.2022 №348 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, порядок та умови його виплати.
Вказаними нормативно-правовими актами не передбачено умов та порядку видачі грошового атестату.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні даної частини позовних вимог.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1, ч.2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України ).
Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 5368,00 грн. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3220,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за один повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань.
Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за один повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Хмельницькому щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані з 2022 р. по 2023 р. дні щорічної основної відпустки.
Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані з 2022 р. по 2023 р. дні щорічної основної відпустки.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Хмельницькому щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані з 2022 р. по 2023 р. календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані з 2022 р. по 2023 р. календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» .
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3220 (три тисячі двісті двадцять) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Хмельницькому (адреса: 29009, м. Хмельницький, вул. Юхима Сіцінського, буд. 12, код ЄДРПОУ 42335958).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Балаклицький А. І.