ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" вересня 2024 р. справа № 300/4692/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання звільнити з військової служби, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2 (надалі по тексту також - представник позивача), звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач, військова частина), в якому просить:
- встановити, що у військовозобов'язаного ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є мати ОСОБА_3 , котра з 01.03.2024 є особою з інвалідністю ІІ групи, інших дітей, окрім позивача немає, розлучена з 1995 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із сімейними обставинами при наявній необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- зобов'язати військову частину невідкладно (негайно) звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із сімейними обставинами при наявній необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 24.01.2024 призваний на військову службу під час мобілізації у зв'язку із введенням на території України правового режиму воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 і проведенням загальної мобілізації на підставі Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022. Позивач продовжує проходження військової служби на посаді механіка-водія ІНФОРМАЦІЯ_5 Військової частини НОМЕР_1 .
На переконання позивача, з дня встановлення його матері, ОСОБА_3 (надалі по тексту також - ОСОБА_3 ) інвалідності ІІ групи 01.03.2024, ОСОБА_1 неодноразово здійснювалися спроби подання рапорту про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідності другої групи, востаннє 20.05.2024, котрі протиправно не розглядалися Військовою частиною НОМЕР_1 .
Як вважає позивач, до рапорту, ідентифікованого останнім як такий, що поданий 20.05.2024, ОСОБА_1 долучено копії документів, котрі, на його думку, підтверджують факт необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи, а саме: довідка до акту огляду МСЕК ОСОБА_3 за №940510 від 01.03.2024, паспорт ОСОБА_3 , картка фізичної особи платника податків ОСОБА_3 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_9, рішення суду за №2-122, ухвалене в 1995 році, витяг за №2537516 від 04.03.2024, пенсійне посвідчення ОСОБА_3 за № НОМЕР_2 , паспорт ОСОБА_1 , картка фізичної особи платника податків ОСОБА_1 .
Позивач стверджує, що Військова частина НОМЕР_1 протиправно не прийняла до розгляду рапорт ОСОБА_1 від 20.05.2024, як і усі попередні, відтак, вважаючи подані ним документи разом із коментованим рапортом належними доказами на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідності другої групи, наполягає на існуванні у нього безумовного права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану. Просив позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків (а.с.23).
За наслідками усунення недоліків представником позивача 27.06.2024 шляхом подання відповідної заяви (а.с.26-32), ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Одночасно судом витребувано у сторін письмові докази, необхідні для розгляду даної адміністративної справи (а.с.33-34).
На адресу суду надійшло клопотання представника позивача з поміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 03.07.2024" про долучення до матеріалів справи письмових доказів (а.с.37-46).
Військова частина НОМЕР_1 скористалася правом подання відзиву, який 14.07.2024 надійшов на електронну адресу суду через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зареєстрований в канцелярії суду 15.07.2024 (а.с.47-53). З доводами позивача, викладеними у позовній заяві, відповідач не погоджується, та вказує на їх безпідставність і необґрунтованість з огляду на наступні обставини.
З приводу позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту материнства ОСОБА_3 як матері позивача, її статусу особи з інвалідністю ІІ групи, розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у 1995 році, відповідач звертає увагу, що така віднесена до категорії справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, й, відповідно до статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, повинна розглядатися судом загальної юрисдикції, а не адміністративним судом.
Зазначає, що позивачем, в порушення вимог пункту 233 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008), не подано належні документи, котрі підтверджують право на звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідності ІІ групи. Окрім цього, за умови погодження з доводами позивача про подання ним рапорту від 20.05.2024 із долученням копій документів, котрі на думку позивача, підтверджують вищезазначені обставини, в противагу приписам абзацу 2 пункту 14.10 "Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 за №170 (надалі по тексту також - Інструкція №170), не долучено саме оригінали документів, котрі підтверджують таку підставу звільнення.
Звертаючись до змісту долучених до коментованого рапорту документів, військова частина обґрунтовує відсутність у ОСОБА_1 права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами наступним: позивачем не надано жодного документа на підтвердження відсутності у ОСОБА_3 інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення. Додатково відповідач звертає увагу на зміст доданого до адміністративного позову акту обстеження житлово-побутових умов від 03.05.2024 за №20-95, за яким разом з ОСОБА_3 проживає її рідний брат ОСОБА_5 , проте позивачем не долучено документів, котрі б свідчили про потребу останнього у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Окрім цього, як зазначено військовою частиною, рапорт, ідентифікований позивачем як такий, що складений 20.05.2024, насправді не містить дати складання такого, підписів командирів, котрі клопочуть по суті рапорту, відмітки про його реєстрацію військовою частиною НОМЕР_1 , у тому числі направлення рапорту засобами поштового зв'язку, внаслідок чого таке звернення військовослужбовця ОСОБА_1 не можна вважати поданим у передбаченому законом порядку.
З огляду на вказане, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Представник позивача також скористався правом подання відповіді на відзив, який 22.07.2024 надійшов на електронну адресу суду через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зареєстрований в канцелярії суду 24.07.2024 (а.с.54-62).
Від військової частини на електронну адресу суду з поміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 27.07.2024", зареєстроване в канцелярії суду 29.07.2024 надійшло заперечення на відповідь на відзив (а.с.64-68).
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзив на позов, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , згідно із Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію", призваний 24.01.2024 на військову службу за призовом по мобілізації, на особливий період, до Військової частини НОМЕР_1 (зворотній бік а.с.38, а.с.39).
Як свідчать запис №17 військового квитка позивача серії " НОМЕР_3 , ОСОБА_1 25.01.2024 зарахований у списки особового складу Військової частини НОМЕР_1 згідно наказу за №26 на посаду водія (а.с.41).
Матеріали справи не містять наказів про призначення чи переведення позивача на іншу посаду, при цьому, суд виходить з відомостей складеного ОСОБА_1 рапорту, за яким останній станом на момент подання позовної заяви проходить військову службу на посаді механіка-водія 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , обставина чого відповідачем не заперечується (а.с.21).
Згідно доводів позивача, останнім з 01.03.2024 неодноразово здійснювалися спроби подання рапорту про звільнення з військової служби, востаннє подано складений 20.05.2024 рапорт, не розгляд якого відповідачем є предметом спору в даній адміністративній справі (надалі по тексту також - рапорт від 20.05.2024) (а.с.21).
Позивачем не долучено до адміністративного позову та до матеріалів справи доказів подання інших рапортів, котрі, за доводами останнього, подавалися ним з 01.03.2024 до Військової частини НОМЕР_1 .
Як з'ясовано судом зі змісту рапорту від 20.05.2024, такий адресований командиру роти Військової частини НОМЕР_1 , в котрій ОСОБА_1 проходить військову службу. Інших ідентифікуючих ознак, а саме імені та прізвища командира роти, його військового звання коментований рапорт не містить (а.с.21).
З відомостей рапорту від 20.05.2024 судом встановлено наступне: ОСОБА_1 просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідності другої групи (а.с.21).
До коментованого рапорту позивачем долучено копії документів, котрі, на його думку, підтверджують факт необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідності другої групи, матір'ю позивача ОСОБА_3 , а саме: довідка до акту огляду МСЕК ОСОБА_3 за №940510 від 01.03.2024, паспорт ОСОБА_3 , картка фізичної особи платника податків ОСОБА_3 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_9, рішення суду за №2-122 від 1995 року, витяг за №2537516 від 04.03.2024, пенсійне посвідчення ОСОБА_3 за № НОМЕР_2 , паспорт ОСОБА_1 , картка фізичної особи платника податків ОСОБА_1 (а.с.21).
Втім, за доводами позивача, Військовою частиною НОМЕР_1 не здійснено розгляд коментованого рапорту про звільнення з військової служби та долучених до нього документів.
Матеріали адміністративної справи не містять будь-яких письмових доказів, котрі б можна було ідентифікувати як наказ по особовому складу про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби чи обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту від 20.05.2024.
Вважаючи протиправною бездіяльність щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідності другої групи, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому, серед іншого, просить зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 невідкладно (негайно) звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із сімейними обставинами при наявній необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (надалі по тексту також - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Абзацом 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі по тексту також - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Як встановлено судом вище по тексту судового рішення, ОСОБА_1 24.01.2024 мобілізований до лав Збройних сил України згідно Указу Президента "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 за №69/2022 та по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді механіка-водія 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , обставина чого відповідачем не заперечується.
.
Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону №2232-XII.
Підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 коментованого Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Як стверджує позивач, останнім було здійснено спробу скерувати рапорт про звільнення з військової служби, ідентифікований останнім як такий, що складений 20.05.2024, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абзацу 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", за сімейними обставинами при наявній необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Втім, за доводами позивача, Військовою частиною НОМЕР_1 не здійснено розгляд коментованого рапорту про звільнення з військової служби та долучених до нього документів.
Повертаючись до з'ясування питання нормативно-правового регулювання порядку подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за №548-XIV (надалі по тексту - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).
Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо)
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за №40 (надалі по тексту також - Інструкція №40), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За змістом абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Суд звертає увагу, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Отже, видача наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту можлива лише у разі остаточного надходження рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
При цьому, у такому рапорті безпосередньо зазначаються клопотання безпосередніх (прямих) командирів (начальників) військовослужбовця, що звернувся з рапортом, або обґрунтуванням їх відсутності, що свідчить про доведення до відома прохання про звільнення військовослужбовця та передачу його рапорту в порядку підпорядкування, однак не позбавляє права безпосереднього (прямого) командира (начальника) такого військовослужбовця відмовитися клопотати перед своїм безпосереднім (прямим) командиром (начальником) щодо порушеного питання.
Відтак, наявність у рапорті про звільнення з військової служби відміток усіх вищих посадових осіб про власне клопотання з порушеного питання вказує на безпосереднє надходження такого рапорту до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом ухвалювати рішення, а отже й про початок процедури розгляду рапорту про звільнення з військової служби такого військовослужбовця по суті.
В контексті порушеного позивачем питання щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби від 20.05.2024 військовою частиною, суд доходить наступного висновку: розглянутим вважається рапорт, який слугував підставою видачі наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи ухваленні рішення про відмову у задоволенні рапорту, доведені до військовослужбовця у порядок, передбачений чинним законодавством.
Суд відзначає, що матеріали адміністративної справи не містять будь-яких письмових доказів, котрі б можна було ідентифікувати як наказ по особовому складу про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби чи відмову у задоволенні рапорту від 20.05.2024.
Водночас, необхідно наголосити на первинному обов'язку військовослужбовця подати/направити рапорт у порядок та спосіб, визначений чинним законодавством, для того, аби розпочати процедуру розгляду такого рапорту по суті.
Повертаючись до фактичних обставин справи, до адміністративного позову подано фотокопію рапорту про звільнення з військової служби, котрий, за доводами позивача, не було розглянуто військовою частиною з подальшим прийняттям наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Здійснюючи аналіз змісту, відображеного у коментованому рапорті, суд звертає увагу, що у противагу твердженням позивача стосовно складання такого документу 20.05.2024, останній не містить відміток щодо такої дати складання, як і не містить зазначень будь-якої іншої дати взагалі.
Окрім того, поданий суду рапорт не налічує підписів вищих посадових осіб, до який таке клопотання повинне бути звернене у порядку підпорядкування, як і не включає інших відміток стосовно відмови клопотати з порушеного позивачем питання, з чого суд доходить висновку про не направлення та не доведення до відома про існування такого рапорту останнім, а отже про порушення ОСОБА_1 порядку подання рапорту про звільнення з військової служби у спосіб, передбачений законодавством, зокрема пункту 233 Положення №1153/2008.
Стосовно доводів позивача щодо наявних перешкод у подачі його рапорту у вигляді "оплати за успішне задоволення рапорту" та "бар'єру у виді плати за успішне проходження рапорту", суд відзначає наступне.
На виконання вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частин 1, 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Суд критично оцінює доводи позивача стосовно вищеописаних у тексті судового рішення перешкод у подачі рапорту, з огляду на те, що ОСОБА_1 не надано суду жодного письмового чи іншого доказу, котрий би свідчив про зазначені у позовній заяві порушення посадових осіб військової частини, що слугували причиною не розгляду рапорту останнього про звільнення з військової служби, а також ідентифікуючі ознаки таких посадових осіб, як і не подано доказів на засвідчення повідомлення позивачем про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" у порядку, передбаченому законодавством.
Окрім цього, суд також враховує те, що позивач не скористався правом, визначеним частиною 5 статтею 262 КАС України, заявити клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у зв'язку з необхідністю здійснити виклик свідка у порядку, передбаченому статтею 92 Кодексу, а саме осіб, котрі були присутніми при спробі (спробах) ОСОБА_1 подати коментований рапорт для його подальшого розгляду, та можуть повідомити про інші відомі їм обставини, які мають значення для розгляду даної адміністративної справи.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 про відкриття провадження у справі, судом також витребувано у відповідача відомості про подання ОСОБА_1 на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 всіх рапортів про звільнення з військової служби, в тому числі з 01.03.2024, а також про реєстрацію таких (зворотній бік а.с.32).
Станом на дату ухвалення рішення у даній адміністративній справі, матеріали справи не містять доказів отримання військовою частиною рапорту (рапортів) ОСОБА_1 , починаючи з 01.03.2024, включно з рапортом, датованим за словами позивача 20.05.2024, а саме витягів з Журналу/табелю реєстрації рапортів про дату надходження та реєстраційний індекс відносно рапорту (рапортів) позивача.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу також і на те, що пункт 233 Положення №1153/2008 не містить імперативних норм, якими врегульовано способи подання рапорту до військової частини, зокрема не містить прямої вказівки щодо особистого подання рапорту про звільнення з військової служби до командира підрозділу чи заборони звернутись з рапортом за допомогою поштового зв'язку.
Доводи позивача з приводу неможливості реалізувати подання рапорту про звільнення з військової служби засобами поштового зв'язку з огляду на відсутність поряд з місцем служби ОСОБА_1 відділення поштового зв'язку критично оцінюються судом, оскільки матеріали справи не містять доказів на засвідчення вказаних обставин.
Більше того, згідно інформації, розміщеної у відкритій (публічній) мережі Інтернет на офіційних веб-сайтах АТ "Укрпошта" (https://offices.ukrposhta.ua/) та ТОВ "Нова Пошта" (https://novaposhta.ua/office/list), адміністративно-територіальна одиниця, в межах якої розміщується Військова частина НОМЕР_1 , а саме АДРЕСА_1 , обслуговується пересувним відділенням поштового зв'язку оператора АТ "Укрпошта", а також відділеннями №№ НОМЕР_4 , 2 ТОВ "Нова Пошта", котра надає послуги з організації перевезень відправлень (а.с.69-70).
Відтак, суд доходить висновку, що позивачем не доведено обставину позбавлення права та об'єктивної можливості письмово, через засоби поштового зв'язку, направити рапорт до безпосереднього командира на адресу військової частини.
Аналіз наведених вище по тексту судового рішення норм права дає можливість резонувати про наступне: військовослужбовець має право на звільнення зі служби за наявності обґрунтованих підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", підтверджених відповідними доказами, подавши відповідний рапорт командиру військової частини, в якій проходить службу.
З огляду на встановлені обставини, суд виснує про недоведеність позивачем протиправної бездіяльності щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби з огляду на не здійснення ОСОБА_1 обов'язку подати/направити рапорт у порядок та спосіб, визначений чинним законодавством, для того, аби розпочати процедуру розгляду такого рапорту по суті.
В контексті доводів сторін стосовно наявності чи відсутності у позивача права на звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", за сімейними обставинами при наявній необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Так, з відомостей рапорту від 20.05.2024 судом встановлено наступне: ОСОБА_1 просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідності другої групи, а саме матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.21).
До коментованого рапорту позивачем долучено копії документів, котрі, на його думку, підтверджують факт необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідності другої групи, матір'ю позивача ОСОБА_3 , а саме: довідка до акту огляду МСЕК ОСОБА_3 за №940510 від 01.03.2024, паспорт ОСОБА_3 , картка фізичної особи платника податків ОСОБА_3 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_9, рішення суду за №2-122 від 1995 року, витяг за №2537516 від 04.03.2024, пенсійне посвідчення ОСОБА_3 за № НОМЕР_2 , паспорт ОСОБА_1 , картка фізичної особи платника податків ОСОБА_1 (а.с.21).
З огляду на таку складову підстави для звільнення військовослужбовця, передбачену абзацом 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме "необхідність здійснювати постійний догляд", суд насамперед вважає за необхідне дослідити питання щодо того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду.
Визначення терміну "медичний висновок" наведено у пункті 3 "Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 за №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Пунктом 3 "Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими", затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 за №705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 "Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337, термін "медичний висновок" визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я. Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (надалі по тексту також - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено "Положенням про медико-соціальну експертизу", затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за №1317 (надалі по тексту також - Положення №1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317, комісія (надалі по тексту також - МСЕК, медико-соціальна експертна комісія) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення №1317, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Суд звертає увагу, що у наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття "постійного догляду", який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду, допомоги.
При цьому, поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге є ознакою безперервності надання такого догляду. Відтак, "постійний догляд" - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Більше того, систематичний аналіз Положення №1317 вказує на те, що визначення групи інвалідності не передбачає автоматичного, безумовного встановлення для такої особи постійного стороннього догляду, за деякими вичерпними винятками, визначеними коментованим нормативно-правовим актом.
На користь вказаного свідчать приписи пункту 26, 27 Положення №1317, за якими особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.
До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.
Водночас, підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Відтак, суд доходить висновку, що у розумінні підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", не потребує доведення військовослужбовцем обставина "необхідності здійснювати постійний догляд" виключно за особою з інвалідністю І групи, така є самостійною та безумовною в силу вимог Положення №1317, за яким медико-соціальна експертна комісія не встановлює винятків, за якими вказані особи не потребували б постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги.
Водночас, встановлення ІІ групи інвалідності, за приписами Положення №1317, не є станом, котрий за замовчуванням спричиняє потребу в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
В той же час, відповідно до "Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 за №189 (надалі по тексту також - Порядок №189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії закладу охорони здоров'я (надалі по тексту також - ЛКК) (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ Порядку №189, до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку №189 передбачено видачу ЛКК наступних документів, котрі засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві"; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено "Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 3, 4 коментованої Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації за №027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено "Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о "Медична карта амбулаторного хворого №__", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110.
Також повноваження ЛКК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 за №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
При цьому, до осіб з інвалідністю, котрі безумовно потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги віднесено виключно осіб І групи, в той час як встановлення ІІ групи інвалідності не спричиняє аналогічної потреби.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема:
1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку;
2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Щодо поширення чи ні, норм постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 за №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" (у редакції від 07.02.2018, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 за №34) (надалі по тексту також - Постанова №413, Перелік №413) на відносини зі звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, то суд керується наступним.
Згідно з Переліком №413, військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Таким чином, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то Постановою №413 визначено вичерпні випадки, в яких такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
Суд вважає доречним вказати на те, що на момент прийняття Постанови №413, стаття 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а лишень відсилала на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до частини третьої статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції від 09.06.2013, чинної на час прийняття Постанови №413) військовослужбовці строкової військової служби та особи офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, звільняються зі служби достроково: б) за сімейними обставинами - у разі виникнення в них права на відстрочку внаслідок зміни сімейних обставин, а також у разі виникнення обставин, передбачених абзацом четвертим частини першої статті 18 цього Закону.
Водночас, станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключний перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Так, під час дії воєнного стану, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян" від 01.04.2022 за №2169-IX, підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII викладено у новій редакції (набула чинності 13.04.2022): "…у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд".
В той же час, суд керується редакцією підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ (набула чинності 20.06.2024), до котрої внесено зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення системи підготовки громадян України до військової служби" від 22.05.2024 за №3724-IX, дійсної як станом на дату виникнення спірних правовідносин, так і на момент ухвалення рішення у даній адміністративній справі, а саме: "у зв'язку із сімейними обставинами: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я".
Варто звернути увагу, що підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у редакції від 13.04.2022 визначав два альтернативних документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або особою, яка потребує постійного догляду: висновок медико-соціальної експертної комісії або ЛКК закладу охорони здоров'я. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, розмежовано не було.
При цьому, така підстава звільнення, як необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, визначена як самостійна.
З'ясовуючи питання правозастосування щодо спірних правовідносин, суд виходить з наступного тлумачення підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у редакції від 20.06.2024: коментованим приписом не визначено підстави, за яких можливо встановити обставину необхідності здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи, водночас диспозиція статті також містить вказівку стосовно "інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення", встановлення постійного догляду за якими визначається за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відтак, суд доходить висновку, що тотожність змісту конструкцій, вжитих законодавцем у коментованій нормі Закону №2232-ХІІ, а саме "необхідність здійснювати постійний догляд" та "потребують постійного догляду", дозволяє застосовувати для визначення такої обставини стосовно осіб з інвалідністю І чи ІІ групи виключно наступні альтернативні документи: висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 01.04.2022 за №2169-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян" було зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов'язку щодо узгодження положень Постанови №413 з новою редакцією Закону №2232-ХІІ.
Суд зауважує, що норми Закону №2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин порівняно з Постановою №413. Відтак, до спірних правовідносин положення Постанови №413 не підлягають застосуванню. Додатково це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 за №582, якою військовослужбовців виключено з переліку тих, на кого поширюється дія Постанови №413.
На виконання частини 5 статті 242 КАС України, суд при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин також враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23.
Повертаючись до фактичних обставин справи судом встановлено, що, на засвідчення обставини "необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків […], який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи" позивачем до рапорту подано наступні копії документів: довідка до акту огляду МСЕК ОСОБА_3 серії "12 ААГ" за №940510 від 01.03.2024, паспорт ОСОБА_3 , картка фізичної особи платника податків ОСОБА_3 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_9, рішення суду за №2-122 від 1995 року, витяг за №2537516 від 04.03.2024, пенсійне посвідчення ОСОБА_3 за №2497515842 від 17.04.2024, паспорт ОСОБА_1 , картка фізичної особи платника податків ОСОБА_1 (а.с.21).
Як з'ясовано судом зі змісту свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_9, останній народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в книзі реєстрації актів про народження 10.11.1990 здійснено запис №24; батьком записано ОСОБА_4 , матір'ю - ОСОБА_3 (а.с.15).
Довідка до акту огляду МСЕК ОСОБА_3 серії "12 ААГ" за №940510 від 01.03.2024 містить запис про встановлену з 01.03.2024 матері позивача ІІ групу інвалідності на строк до 01.04.2027, підставою зазначено акт огляду МСЕК за №421. У коментованій довідці відображено відтиск печатки (штамп) закладу охорони здоров'я, а також підпис та ініціали голови МСЕК (а.с.13).
Так, як свідчать відомості пенсійного посвідчення ОСОБА_3 за №2497515842 від 17.04.2024, останній встановлено пенсію по інвалідності, додатково внесено наступні позначення: "2 гр., загальне захворювання", що суд ідентифікує як "ІІ група інвалідності, загальне захворювання" (а.с.14).
Застосовуючи сформовані вище по тексту судового рішення висновки з приводу передбачених законодавством способів доведення обставини необхідності здійснювати постійний догляд, суд вказує наступне.
На виконання підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, до рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами позивачем долучено довідку до акту огляду МСЕК ОСОБА_3 серії "12 ААГ" за №940510 від 01.03.2024, котра є належним доказом на засвідчення встановлення матері позивача статусу особи з інвалідністю ІІ групи.
Водночас, згідно приписів пункту 27 "Положення про медико-соціальну експертизу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за №1317, підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
З огляду на таке, суд доходить висновку про недоведеність ОСОБА_1 обставини необхідності здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, ОСОБА_3 , котра є особою з інвалідністю ІІ групи, з огляду на пряму вказівку закону про відсутність у осіб з таким правовим статусом потреби у постійному сторонньому догляді, а також у зв'язку з не наданням позивачем, як до рапорту, так і до адміністративного позову, доказів, котрі б свідчили про протилежне.
Окремо суд вважає за необхідне здійснити правову оцінку не долученої до рапорту, проте доданої до адміністративного позову, виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за №663/24, видану ОСОБА_3 02.02.2024 за №1971 (а.с.12).
Зі змісту коментованої виписки слідує, що така складена на підставі форми первинної облікової документації за №027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110.
Так, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено "Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" (надалі по тексту також - Висновок).
Згідно з пунктами 3, 4 коментованої Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації за №027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110.
У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі (пункти 8, 9 Інструкції).
Відповідно до пункту 12 Інструкції, особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за №663/24, видана ОСОБА_3 02.02.2024 за №1971, не може слугувати доказом на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за останньою, з огляду на те, що така є підставою для подальшого формування та заповнення членами лікарської комісії форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", котра у свою чергу передбачає можливість встановлення за особою відмінних від постійного догляду інших видів догляду, а саме: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Оцінюючи доводи позивача стосовно "відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я" у спірних правовідносинах, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Абзацами 1,3 частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України (надалі по тексту також - СК України) визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Згідно пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року у справі №5-рп/99, до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Водночас, як встановлено частиною 4 статті 3 СК України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 263 Податкового кодексу України визначено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Так, на думку позивача, обставина відсутності інших членів сім'ї, котрі повинні та могли б здійснювати постійний догляд за матір'ю позивача, ОСОБА_3 , підтверджується доданими до рапорту документами, а саме: паспортом ОСОБА_3 , свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_9, рішенням суду у справі №2-122 від 1995 року, витягом за №2537516 від 04.03.2024 (а.с.21).
Вище по тексту судового рішення судом, в межах дослідження спірних правовідносин, вже було встановлено факт спорідненості ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як сина та матері, згідно відомостей, відображених у свідоцтві про народження позивача серії НОМЕР_9 (а.с.15).
Досліджуючи дані, викладені у паспорті серії "СС" за № НОМЕР_5 , виданого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Івано-Франківським МУВС МВС в Івано-Франківській області 05.11.1999, суд відзначає, що аркуш 7, призначений для проставлення особливих відміток, містить запис, внесений у рукописний спосіб наступного змісту: "Діти / син: ОСОБА_1 13.08.1990 р." (зворотній бік а.с.8).
Варто відзначити, що суд критично оцінює коментовані відомості на позначення наявності у матері позивача виключно однієї дитини, а саме ОСОБА_1 , з огляду на приписи абзацу 6 пункту 6 "Положення про паспорт громадянина України", затверджену постановою Верховної Ради України від 02.09.1993 за №3423-ХІІ, згідно яких на прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. Виходячи зі змісту даної норми, такі записи здійснюються посадовими особами установи, котра, станом на дату видачі такого паспорту, уповноважена такі видавати, виключно на підставі відповідних документів, наданих власником паспорту.
В той же час, до суду не надано інших письмових доказів, котрі б засвідчували обставину наявності у матері позивача інших дітей, в тому числі усиновлених, окрім ОСОБА_1 .
Окрім цього, аркуш 10 паспорту серії "СС" за № НОМЕР_5 , виданого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , містить відтиск печатки Стрільчинської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області про реєстрацію шлюбу з " ОСОБА_4 ", що мала місце 18.11.1989 (а.с.9).
Зі змісту резолютивної частини рішення Городенківського районного суду у справі №2-122, ухваленого в 1995 році, встановлено наступне: "шлюб між ОСОБА_4 , 1965 року народження, та ОСОБА_6 , 1968 року народження, зареєстрований в селі Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області, розірвати". Коментоване рішення містить графу "Довідка", за якою рішення набуло законної сили і підлягає виконанню (а.с.11).
Додатково суд вважає за необхідне звернути увагу на зареєстроване місце проживання, визначене у аркуші 11 паспорту серії "СС" за №844702, виданого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за яким матір позивача з 03.12.1999 прописана у селі Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області (а.с.9).
У противагу перелічених позивачем документів, котрі, за доводами останнього, подавались ним разом до рапорту про звільнення з військової служби, матеріали справи не містять такого, котрий позивачем ідентифіковано, як "витяг за №2537516 від 04.03.2024". Відсутність "витягу за №2537516 від 04.03.2024" у позовній заяві обґрунтована "пропажею". З письмових пояснень позивача слідує, що копію такого надати суду можливості немає, відтак судом не може бути здійснено безпосереднє дослідження коментованого витягу.
Натомість позивачем до адміністративного позову долучено копію витягу про зареєстроване місце проживання матері позивача, ОСОБА_3 , від 05.06.2024 за №2553780, видане Управлінням "Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП)" Городенківської міської ради (а.с.19).
Вищезгаданий витяг містить наступні відомості, надані на звернення громадянки, ідентифікованої як ОСОБА_7 : "за даними реєстру територіальної громади за адресою АДРЕСА_2 , зареєстрована ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 " (а.с.19).
Окремо до адміністративного позову долучено акт обстеження житлово-побутових умов від 03.05.2024 за №20-95 (надалі по тексту також - акт від 03.05.2024 за №20-95) (а.с.20), котрий, як слідує з переліку підтверджуючих документів, доданих позивачем до рапорту про звільнення з військової служби, до такого не надавався.
Зі змісту пункту 5 "Кількість осіб, які зареєстровані або проживають на даний час на даній площі" акту від 03.05.2024 за №20-95 судом встановлено, що на момент звернення за видачею вказаного документу, у господарстві за адресою АДРЕСА_3 зареєстровані або проживають ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 .
Варто відзначити, що такий пункт містить розрізнення вищеперелічених осіб за критерієм родинних відносин щодо заявниці, ОСОБА_3 , зокрема позивач визначений як син, ОСОБА_8 - як батько, ОСОБА_9 - як мати, ОСОБА_5 - як брат. Стосовно жодного з них не здійснено запису, який дозволяє суду ідентифікувати, чи такі особи проживають або зареєстровані за адресою АДРЕСА_3 , окрім ОСОБА_5 , брата ОСОБА_3 , відносно якого посадовими особами комісії викладено наступне: " ОСОБА_5 зареєстрований в господарстві за вищевказаною адресою, проте не проживає". Додатково міститься запис і щодо позивача, за яким ОСОБА_1 "рідних братів чи сестер не має".
Також матеріали адміністративної справи містять довідку Стрільченського старостинського округу Городенківської міської ради за №20-128 від 18.07.2024, видана ОСОБА_8 , 1944 року народження, про те, що останній проживає за адресою АДРЕСА_3 (а.с.59), та довідку Городницького старостинського округу Городенківської міської ради за № вих. №5-291 від 18.07.2024, видана ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про те, що такий проживає за адресою АДРЕСА_4 , без реєстрації (а.с.60).
Виходячи із суті спірних правовідносин, беручи до уваги долучені письмові докази, суд вважає за необхідне відзначити наступне.
При визначенні осіб, яких відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII необхідно відносити до "членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення", суд, насамперед, керується приписами частин 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України, за яким сім'я створюється, в тому числі, на підставі кровного споріднення, а її визначальними ознаками є наступні: спільне проживання, спільний побут, а також взаємні права та обов'язки. Водночас, на думку суду, застосування підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 263 Податкового кодексу України для здійснення розмежування між членами сім'ї першого та другого ступеня споріднення, можливе виключно у разі, якщо такі особи первинно підпадають під критерії, встановлені для "сім'ї" в загальному, та означені вище.
У даному випадку, визначальним є з'ясування факту наявності чи відсутності у матері позивача, ОСОБА_3 , інших членів сім'ї, окрім сина ОСОБА_1 , котрі спільно з нею проживають та ведуть з нею спільний побут, пов'язані взаємними правами та обов'язками, та належать до першого чи другого ступеня споріднення.
Водночас, варто зауважити наступне: встановлення наявності чи відсутності співпадіння за кожною з осіб, стосовно яких позивачем стверджується про їх неможливість здійснення постійного догляду за його матір'ю ОСОБА_3 в силу тих чи інших обставин, критеріям/ознакам законодавчо визначеного поняття "член сім'ї" неможливе без з'ясування факту точного місця проживання ОСОБА_3 .
Так, суд звертає увагу, що долучені позивачем до адміністративного позову письмові докази на підтвердження спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 містять відмінності в частині віднесення адреси, за якою проживає та/або зареєстрована матір позивача станом на різні календарні дати, зокрема:
згідно паспорту серії "СС" за № НОМЕР_5 , виданого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9), матір позивача з 03.12.1999 зареєстрована у селі Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області;
відповідно до пункту 5 акту обстеження житлово-побутових умов від 03.05.2024 за №20-95 (а.с.20), на момент звернення за видачею вказаного документу, матір позивача проживає та/або зареєстрована (у такому акті не конкретизовано) у господарстві за адресою АДРЕСА_3 ;
станом на дату видачі Управлінням "Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП)" Городенківської міської ради витягу про зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 від 05.06.2024 за №2553780 (а.с.19), така зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 ;
згідно витягу з реєстру Городенківської територіальної громади від 18.06.2024 за №2024/007102341 (а.с.31), ОСОБА_3 з 28.05.2024 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 ;
як слідує зі змісту довідки, виданої Стрільченським старостинським округом Городенківської міської ради від 18.06.2024 за №20-110 (а.с.32), така видана ОСОБА_10 , 1954 року народження, про те, що остання є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , в якому зареєстрована ОСОБА_3 .
Надаючи пояснення з приводу вказаних документів, позивач звертає увагу суду, що в позивача чи його матері власного житла немає, остання його винаймає у родички ОСОБА_11 , водночас у ОСОБА_3 за місцем її проживання (кімната в будинку) відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості.
Суд зазначає, що на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано суду доказів відсутності у ОСОБА_1 та/або його матері ОСОБА_3 власного житла, як і не представлено договір найму житлового приміщення (кімнати у будинку), більше того, до матеріалів справи не долучено копії паспорту позивача чи будь-якої іншої довідки/витягу, котра б вказувала на зареєстроване місце проживання самого ОСОБА_1 , а також про ступінь спорідненості з ОСОБА_11 , котра, за словами останнього, є їх з матір'ю родичем.
З приводу акту обстеження житлово-побутових умов від 03.05.2024 за №20-95, долученого позивачем до матеріалів справи, суд, вважає за необхідне вкотре відзначити, що такий, виходячи зі змісту рапорту ОСОБА_1 , ідентифікованого ним як складений 20.05.2024 (а.с.21), в переліку додатків такого документу не міститься.
Водночас, досліджуючи питання можливості засвідчення обставини фактичного місця проживання матері позивача за адресою АДРЕСА_3 , як визначено у коментованому акті, суд, керуючись принципом офіційного з'ясування обставин справи, передбаченого пунктом 4 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.
Відповідно до абзацу 6 пункту 3.4 глави 3 "Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.09.2006 за №345, акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи (за наявності), у випадках, передбачених законодавством, складається уповноваженими особами виконавчих органів сільських, селищних, міських рад територіальних громад.
Форма акту затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 04.07.2022 за №190 "Про затвердження форми акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи" (надалі по тексту також - Наказ №190).
На момент звернення матері позивача, ОСОБА_3 , за видачею акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи, набули чинності зміни до типової форми, котрі були внесені наказами Міністерства соціальної політики "Про внесення змін до наказу Міністерства соціальної політики України від 13 січня 2023 року № 16" від 01.02.2023 за №42, "Про внесення змін до наказу Міністерства соціальної політики України від 04 липня 2022 року № 190" від 13.01.2023 за №16.
Зі змісту преамбули Наказу №190, а також Розділу І "Відомості про особу, яка звернулася за державною виплатою", Розділу ІІ "Інформація для призначення житлової субсидії" типової форми акту, чинних на момент звернення, слідує, що акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи складається на вимогу заявника, для призначення йому однієї або кількох державних виплат, зокрема житлової субсидії, пільг з оплати комунальних послуг, щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею.
Окрім цього, суд також бере до уваги розміщене у відкритій (публічній) мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Городенківської міської громади (https://hth.gov.ua/) рішення виконавчого комітету Городенківської міської ради від 05.02.2021 за № 35 "Про cтворення комісії з обстеження матеріально-побутових умов громадян Городенківської територіальної громади та затвердження Положення", яким затверджено "Положення про комісію з проведення обстеження матеріально-побутових умов громадян Городенківської територіальної громади" (надалі по тексту також - Положення №35), за змістом пункту 2.2 якого акти обстеження матеріально-побутових умов сім'ї складаються для призначення державних соціальних допомог.
Пунктом 6 коментованого рішення затверджено форми акту обстеження матеріально-побутових умов громадян Городенківської територіальної громади, іменовані як Додаток 1, Додаток 2.
Як визначено пунктом 4.1. Положення №35, до повноважень комісії з проведення обстеження матеріально-побутових умов громадян Городенківської територіальної громади віднесено обстеження житлових та матеріально-побутових умов проживання громадян та надання відповідного висновку, який, відповідно до Додатку 1 "Акт обстеження житлово-побутових умов", вноситься до графи "Висновки комісії".
Вище по тексту судового рішення вже було встановлено, що пункт 5 акту від 03.05.2024 за №20-95 містить розрізнення вищеперелічених осіб за критерієм родинних відносин щодо заявниці, ОСОБА_3 , зокрема позивач визначений як син, ОСОБА_8 - як батько, ОСОБА_9 - як мати, ОСОБА_5 - як брат. Стосовно жодного з них не здійснено запису, який дозволяє суду ідентифікувати, чи такі особи проживають або зареєстровані за адресою АДРЕСА_3 , окрім ОСОБА_5 , брата ОСОБА_3 , відносно якого посадовими особами комісії викладено наступне: " ОСОБА_5 зареєстрований в господарстві за вищевказаною адресою, проте не проживає". Додатково міститься запис і щодо позивача, за яким ОСОБА_1 "рідних братів чи сестер не має" (а.с.20).
Водночас, коментований пункт містить формулювання "Кількість осіб, які зареєстровані або проживають на даний час на даній площі", з чого суд доходить висновку, що обставини, встановлені актом обстеження житлово-побутових умов, існують виключно станом на дату складення такого акту, тобто, у спірному випадку, 03.05.2024.
Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно абзацу 5 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" від 11.12.2003 року за №1382-IV, місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Так, регулювання відносин у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлення порядку надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг здійснюється Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" від 05.11.2021 за №1871-IX (надалі по тексту також - Закон №1871-IХ).
За приписами пункту 12 частини 1 статті 2 Закону №1871-IХ, реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Зокрема, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні (частина 1 статті 5 Закону №1871-IХ).
Реєстр територіальної громади - інформаційно-комунікаційна система, призначена для обробки визначеної цим Законом інформації, що створюється, ведеться та адмініструється органом реєстрації у порядку, визначеному цим Законом (пункт 10 частини 1 статті 2 Закону №1871-IХ).
Як визначено частиною 1 статті 10 Закону №1871-IХ, інформація про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи вноситься до реєстру територіальної громади здійснюється в день подання особою відповідних документів (у тому числі в електронній формі), а в разі подання документів через центр надання адміністративних послуг або отримання органом реєстрації інформації в електронній формі у неробочий час - наступного робочого дня.
Відтак, документом, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час його формування, є витяг із реєстру територіальної громади (пункт 2 частина 1 статті 2 Закону №1871-IХ).
Дійсно, виходячи з відомостей акту обстеження житлово-побутових умов від 03.05.2024 за №20-95, та за відсутності в матеріалах справи інших письмових доказів, котрі б підтверджували протилежне, станом на 03.05.2024, ОСОБА_3 проживала за адресою АДРЕСА_3 .
В той же час, суд також бере до уваги, що згідно витягу з реєстру Городенківської територіальної громади за №2024/007102341, сформованого 18.06.2024, місцем реєстрації ОСОБА_3 з 28.05.2024 визначено Івано-Франківська область, Коломийський район, с. Стрільче, вул. Садова, буд. 22.
За змістом пункту 4 "Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування)", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 07.02.2022 за №265, особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою.
При цьому, у разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором.
Станом на дату ухвалення рішення в даній адміністративній справі, у суду відсутні відомості стосовно того, чи реєстрація нового місця проживання ОСОБА_3 з 28.05.2024 за адресою АДРЕСА_2 супроводжувалася фактичною зміною її місця проживання з попередньої адреси, визначеної як АДРЕСА_3 .
Застосовувана позивачем підстава для звільнення з військової служби, а саме підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", вимагає доведення відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення у особи, за котрою встановлена необхідність здійснювати постійний догляд, або, у разі наявності таких, підтвердження потреби останніх у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, якщо мала місце фактична зміна проживання ОСОБА_3 , про що суд повідомлено не було, то у матеріалах справи не міститься доказів, які б засвідчували, як те стверджує позивач, усі вищеперераховані та обов'язкові до доведення обставини, встановлені приписами Закону №2232-ХІІ.
Відтак, беручи до уваги відсутність, станом на дату ухвалення рішення в даній адміністративній справі, доказів, котрі б однозначно свідчили про проживання матері позивача, ОСОБА_3 , за однією з вищенаведених адрес, суд доходить висновку про неможливість, за таких обставин, встановлення наявності чи відсутності співпадіння за кожною з осіб, стосовно яких позивачем стверджується про їх неможливість здійснення постійного догляду за його матір'ю в силу тих чи інших обставин, критеріям/ознакам законодавчо визначеного поняття "член сім'ї" у розрізі з'ясування підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
З приводу позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту материнства ОСОБА_3 як матері позивача, її статусу особи з інвалідністю ІІ групи, відсутність інших дітей, окрім позивача, а також розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у 1995 році, суд, не погоджуючись з доводами відповідача, що така віднесена до категорії справ про встановлення фактів, котрі мають юридичне значення, й, відповідно до статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, повинна розглядатися судом загальної юрисдикції, а не адміністративним судом, зазначає наступне.
Кодекс адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), пунктом 4 частини 3 статті 2 до основних принципів (засад) адміністративного судочинства відносить принцип змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Так, згідно частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Окрім цього, частинами 3, 4 статті 9 Кодексу також встановлено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В свою чергу, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Суд також бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.04.2021 у справі № 817/1269/17 (адміністративне провадження № К/9901/3382/21), за змістом яких принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує, в першу чергу тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору, а також з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
Станом на дату постановлення ухвали про відкриття провадження в даній адміністративній справі від 02.07.2024, як і станом на дату ухвалення рішення, суд ідентифікує вимогу позивача про встановлення у військовозобов'язаного ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) матері ОСОБА_3 , котра з 01.03.2024 є особою з інвалідністю ІІ групи, інших дітей, окрім позивача немає, розлучена з 1995 року, як таку, що входить до складу позовної вимоги про оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а саме військової частини щодо не звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Встановлення наявності чи відсутності підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, в силу визначених Законом №2232-ХІІ ознак, вимагає з'ясування перелічених позивачем обставин, які входять до предмету доказування даної адміністративної справи, згідно частини 2 статті 73 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд резюмує про недоведеність позивачем протиправної бездіяльності щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби з огляду на не здійснення ОСОБА_1 обов'язку подати/направити рапорт у порядок та спосіб, визначений чинним законодавством, для того, аби розпочати процедуру розгляду такого рапорту по суті.
Відтак, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправними бездіяльності та зобов'язання звільнити позивача з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є такою, що задоволенню не підлягає.
Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 1 211,20 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція про сплату від 12.06.2024 за №6614-9551-0093-3490 (а.с.5).
Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України не підлягає стягненню із відповідача суб'єкта владних повноважень судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесені ними інші судові витрати при розгляду даної справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу таких витрат.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ), АДРЕСА_5 ;
представник позивача за довіреністю - ОСОБА_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ), АДРЕСА_6 ;
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_8 ), АДРЕСА_7 .
Суддя Чуприна О.В.