03 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/432/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача. Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні мені пенсії за вислугу років згідно поданої мною заяви від 12.07.2023;
- зобов'язати відповідача, Головне управління пенсійного фонду України в Житомирській області, призначити мені пенсію за вислугу років з дня звернення мною з письмовою заявою, з 12.07.2023.
В обґрунтування позову вказує, що звернулась до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області із письмовою заявою про призначення мені пенсії за вислугу років та додатком з необхідним пакетом документів, згідно наявності у мене спеціального стажу працівника закладів охорони здоров'я. Листами від 24.07.2023, 11.08.2023, 25.10.2023 було повідомлено про відмову у призначенні пенсії. Відмову відповідача у призначенні пенсії за вислугу років позивач вважає протиправною, оскільки згідно Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України, станом на 1 жовтня 2017 року не менше 26 років 06 місяців. Згідно наданого позивачем відповідачу пакету документів ( копії трудової книжки, архівних довідок та наказів) її спеціальний стажу працівника закладів охорони здоров'я станом на 11.10.2017 склав 29 років, 00 місяців, 22 днів. Просить позов задовольнити.
Суддя своєю ухвалою від 08.01.2024 відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи та зобов'язала Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати до суду у термін, протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, належним чином завірені копії матеріалів відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .
У період із 01.02.2024 по 09.02.2024 (включно) головуюча у справі суддя перебувала на лікарняному, а із 25.03.2024 по 29.03.2024 (включно) - у відпустці.
Відзив на позовну заяву надійшов до суду 09.04.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначив, що після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву Позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 20.07.2023 № 064450008568 про відмову у призначенні пенсії. Про зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 24.07.2023 Управління повідомило Позивачу. Позивач 28.07.2023 повторно звернулася до Управління з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням вимог статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів. Після реєстрації заяви Позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву Позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 04.08.2023 № 064450008568 про відмову у призначенні пенсії. Про зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 11.08.2023 Управління повідомило Позивачу. Відповідач вважає правомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області. Просить відмовити у задоволенні позову.
До відзиву додано копії матеріалів відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .
Відповідь на відзив надійшла до суду 24.04.2024. У своїй відповіді на відзив позивач зауважує на відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строку подачі до суду відзиву
До суду 21.05.2024 надійшло клопотання відповідача про залучення другого відповідача.
Ухвалою суду від 21.05.2024 постановлено частково задовольнити клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Залучити Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) до участі у справі №240/432/24, як другого відповідача.
Частиною 6 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.
Відзив Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області надійшов до суду 12.06.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що оскільки позивачка зареєстрована у Житомирській області, то заява про призначення пенсії за вислугу років від 12.07.2023 була подана до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. За принципом екстериторіальності за результатами розгляду документів ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за вислугу років Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області 20.07.2023 прийнято рішення № 064450008568 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з недостатністю спеціального стажу. Згідно поданих документів загальний (страховий) стаж ОСОБА_1 становить 35 років 09 днів. Спеціальний стаж роботи, який дає право на вислугу років, складає 20 років 03 місяці 01 день. За доданими документами до страхового стажу зараховано усі періоди. До стажу, який дає право на вислугу років, не зараховано період роботи з 08.01.1996 по 26.12.2002 у ВАТ “Корецьфармація». Для зарахування вказаного періоду слід долучити статут ВАТ “Корецьфармація» та уточнюючу довідку про періоди роботи та займану посаду. Функції щодо розгляду заяви ОСОБА_1 . Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області вичерпано. Просить відмовити у задоволенні позову.
У період із 01.07.2024 по 19.07.2024 (включно) та із 19.08.2024 по 02.09.2024 (включно) головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 12.07.2023 про призначення пенсії за вислугу років.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву позивача від 12.07.2023 про призначення пенсії за вислугу років за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та прийнято рішення від 20.07.2023 № 064450008568, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного стажу, який дає право на вислугу років.
У рішенні зазначено, що вік заявника 53 роки 06 місяців 09 днів. Згідно з пунктом "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМУ №909 від 04.11.1993 передбачено, що право на призначення пенсії на вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров'я за наявності станом на 1 квітня 2015 року- не менше 25 років; станом на 1 січня 2016 року- не менше 25 років 6 місяців; станом на 11 жовтня 2017 року- не менше 26 років 6 місяців. Страховий стаж особи становить 35 років 09 днів, стаж працівника охорони здоров'я становить 20 років 03 місяці 01 день. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до розрахунку страхового стажу та стажу який дає право призначення пенсії за вислугу років зараховано всі періоди роботи згідно наданих документів. До стажу, який дає право на вислугу років не зараховано період з 08.01.1996 про 26.12.2002 у ВАТ "Корецьфармація". Для зарахування необхідно долучити статут ВАТ "Корецьфармація" та уточнюючу довідку про період роботи та займану посаду. Право на призначення пенсії за вислугу років згідно с. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відсутнє. (а.с. 41).
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 24.07.2023 повідомило ОСОБА_1 про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області рішення від 20.07.2023 (а.с. 8).
Окрім того, в матеріалах адміністративної справи міститься заява ОСОБА_1 від 28.07.2023 про призначення пенсії за вислугу років (а.с. 42) та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.08.2023 за результатом розгляду заяви позивача від 28.07.2023.
Суд зауважує, що відповідно до приписів частини 2 та 3 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається зі змісту прохальної частин позову, позивач просить суд визнати протиправною відмову у призначенні мені пенсії за вислугу років згідно поданої заяви від 12.07.2023, а тому рішення від 04.08.2023 за результатом розгляду заяви позивача від 28.07.2023 не є предметом спору, і йому, відповідно, не надається правова оцінка в межах даної адміністративної справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (набрав чинності 11.10.12017) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною першою статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.
Право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим.
Пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 за №2-р/2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст.54, ст.55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними законами №213-VIII, №911-VIII.
Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 за №2-р/2019 встановлено, що положення п. "а" ст.54, ст.55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними законами №213-VIII, №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як наслідок, приведена норма ст.55 Закону №1788-XII підлягає застосуванню з 04.06.2019 в редакції, яка діяла до змін внесених законами №213-VIII, №911-VIII, і передбачає право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Разом з тим, Законом України від 03.10.2017 за №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (надалі по тексту також - Закон №2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також, Законом №2148-VIII абзац 2 п.16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV викладено в такій редакції: Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Вказаною нормою збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення".
За таких умов, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону №1788-XII в редакції яка діяла до змін, внесених законами №213-VIII, №911-VIII.
Окрім того, зі змісту п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вбачається, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров'я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (надалі по тексту також - Перелік №909).
Так, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи, які підтверджують роботу з посиланням на накази та дати:
- запис №8: Корецька центральна районна аптека №8: 15.04.1991 прийнята на посаду фармацевта ЦРА №8;
- запис №9: 08.05.1991 переведена на посаду завідуючої аптеки №126 с. Користь;
- запис №10: 28.03.1996 Корецьку ЦРА №8 перейменовано в ВАТ "Корецьфармація";
- запис №11: 6.12.2002 звільнена з займаної посади по ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням)
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та п.1 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
У пункті 1 Порядку №637 підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Постанови КМУ від 12.08. 1993 р. N 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (із змінами, внесеними згідно Постанови КМУ № 1028 від 09.12.2015 року), передбачено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що підтвердження спеціального стажу для призначення пенсії за вислугою років здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа або за даними персоніфікованого обліку.
Визначення поняття "заклад охорони здоров'я" міститься у статті 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" №2108-XII від 19.11.1992 (далі - Закон №2108), згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 №385 "Про затвердження переліку закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я" (далі - Перелік №385) затверджено Перелік провізорських посад у закладах охорони здоров'я. Згідно із цим переліком, до провізорських посад належать посади керівників фармацевтичних (аптечних) закладів та їхні заступники, зокрема завідувач, директор, начальник.
Пунктом 3 Переліку №385 затверджені фармацевтичні (аптечні) заклади, до яких віднесені: аптека, аптечна база (склад), база (склад) медичної техніки, база спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна), контрольно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин (медичної техніки, медичної оптики).
Водночас, відповідно до пункту 16 пояснень до цього Переліку №385 аптека - заклад охорони здоров'я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ і організацій лікарськими засобами і виробами медичного призначення.
У п. 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909 вказано: Охорона здоров'я. Найменування закладів і установ: Аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії. Найменування посад: фармацевти, асистенти фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборанти.
З системного аналізу наведених правових норм можна дійти висновку про те, що особа, яка працювала на посаді фармацевта в аптеці, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з п. "е" статті 55 Закону №1788-XII.
Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №492/446/15-а, від 25 вересня 2018 року у справі №355/632/17, від 29.01.2019 у справі №344/8122/17, від 29 січня 2020 року у справі №492/448/15-а.
Отже, посада позивача належить до визначених розділом 2 Переліку №909 посад провізорів, фармацевтів, лаборантів, що надає право на пільгову пенсію.
Відповідач зазначений факт не заперечується.
Таким чином, трудовою книжкою підтверджено належність професій, посад, що обіймала позивач у період із 08.01.1996 по 26.12.2002, до посади, що дає право на пенсію за вислугу років.
З огляду на викладене, при розгляді заяви від 12.07.2023 відповідачем помилково не враховано відомостей, що визначають право на пенсію за вислугу років, для підтвердження трудового стажу, а тому спірний період роботи позивача з 08.01.1996 по 06.12.2002 повинен бути зарахованими до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.
Таким чином, дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.
При цьому, вимога позивача щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову в призначенні пенсії за вислугу років не підлягає до задоволення, оскільки належним захистом порушеного права є визнання протиправним та скасування судом відповідного спірного рішення.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20.07.2023 №064450008568 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 2, 4, 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За правилами частин третьої та четвертої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі №826/8803/15, дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria №38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у цій справі Відповідачі не наділені повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а, від 29.03.2018 справі №816/303/16, від 07.07.2022 у справі №640/4602/21, від 29.09.2022 у справі №360/2013/20, від 17.11.2022 у справі №120/3806/19-а та від 16.03.2023 у справі №160/18668/21.
Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою правильного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому, треба враховувати, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій.
Положеннями пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, закріплено вичерпний перелік документів, необхідних для призначення пенсії. Згідно з пункту 4.3 цієї постанови орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після надходження заяви та наявності документів, необхідних для призначення пенсії, розглядає подані заяви та приймає рішення щодо призначення пенсії.
Отже, у разі наявності усіх документів, необхідних для призначення пенсії, прийняття рішення про призначення пенсії є обов'язком для Відповідача, що унеможливлює ствердження про те, що за таких обставин суб'єкт владних повноважень здатен діяти на власний розсуд через відсутність у нього альтернативних шляхів вирішення питання.
Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20.07.2023 №064450008568, відповідачем не зараховано позивачу до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років період із 08.01.1996 по 06.12.2002, тобто 6 років 10 місяців 29 днів.
Стаж позивача, як працівника закладу охорони здоров'я, що визнається органом Пенсійного фонду, становить 20 років 03 місяці 01 день (а.с. 41).
З урахуванням викладених у даному рішенні висновків суду щодо протиправності не зарахування до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років періоду із 08.01.1996 по 06.12.2002, стаж ОСОБА_1 як працівника закладу охорони здоров'я становить 27 років 01 місяць 30 днів, що є достатнім для призначення їй пенсії за вислугу років.
Враховуючи це, належним способом захисту прав Позивача у цій справі є зобов'язання пенсійного органу призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII з 02.11.2023.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви від 12.07.2023 за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачці пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.
Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з 12.07.2023.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог та сплатою судового збору за одну позовну вимогу немайнового характеру, суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області у повному розмірі.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7,м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20.07.2023 №064450008568 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 12.07.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1073 ( одна тисяча сімдесят три ) гривні 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук