03 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/8731/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_2 ) звернувся у суд з позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, В/ч НОМЕР_1 ) щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 990 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 11.08.2021 року по 26.04.2024 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 07 травня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати до суду у термін, протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за жовтень-листопад 2016 року.
До суду 14 травня 2024 року через "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Указує, що позивачу при звільненні було здійснено розрахунок і проведено виплату належних позивачу сум. При цьому на час звільнення зі служби спору щодо виплати грошового забезпечення не було, вимоги до відповідача не пред'являлась. Питання щодо розміру виплаченої позивачу суми грошового забезпечення виникло у позивача через значний після звільнення, та слугувало підставою для звернення до суду, щодо визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання нарахувати та виплатити грошового забезпечення. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України відсутні.
У період з 01 липня 2024 року по 19 липня 2024 року (включно) головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Адвокатом позивача 08 липня 2024 року подана заява пр долучення документів до матеріалів справи, а саме: копія адвокатського запиту від 30.04.2024 № 30/04/24/45, копія листа від 01.06.2024 № 4/1692, копія довідки-розрахунку від 01.06.2024 № 4/1692/1, копія довідки від 01.06 2024 № 4/1692/2, копія довідки-розраху від 01.06.2024 № 4/1692/3.
У період з 19 серпня 2024 року по 02 вересня 2024 року головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивач проходив військову службу у В/чА 1586.
Наказом №272 від 30 листопада 2016 року позивач звільнений з військової служби та з 15 грудня 2016 року виключений із списків особового складу частини.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 240/22200/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.12.2016 з урахуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
Повний розрахунок з позивачем В/ч НОМЕР_1 здійснила 27 квітня 2024 року шляхом перерахування недоплаченої індексації грошового забезпечення у розмірі 55663,54 грн.
Уважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування й виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся з цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 12 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 цієї правової норми встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (далі Закон України №2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Як установлено судом, позивачу при звільненні та виключенні з 15 грудня 2016 року зі списків особового складу відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Належні позивачу суми було виплачено 27 квітня 2024 року.
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 15 грудня 2016 року по 27 квітня 2024 року.
Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 15 грудня 2016 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 26 листопада 2023 року включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100).
Пунктом 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Так, згідно довідки, наданої відповідачем, грошове забезпечення позивача за останні два повних місяця роботи (жовтень-листопад 2016 року) складає 11250,00 грн, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 184,43 грн (11250,00 грн/61 (кількість робочих днів)).
Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 495932,27 грн (184,43 * 2689 кількість днів затримки розрахунку).
У свою чергу, судом ураховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі №6-113цс16).
Згідно вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Разом з тим, суд звертає увагу, що фактично зміст частини 1 статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини 1 статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року.
Викладене, на переконання суду, не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22 та від 26 червня 2024 року у справі №520/9192/22.
За обставин цієї справи суд уважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Як установлено судом, позивач 15 грудня 2016 року виключений із списків особового складу частини.
При цьому, з адвокатським запитом до В/ч НОМЕР_1 про виплату спірних сум із урахуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, представник позивача звернувся лише у 2022 році, на яку отримав відповідь листом від 12 вересня 2022 року за №4/568. Указана обставина встановлена судом, з матеріалів електронної справи №240/22200/22, яка міститься в КП «ДСС».
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що у період з моменту звільнення до 12 вересня 2022 року між позивачем та відповідачем був відсутній спір щодо проведення повного розрахунку при звільненні. Такий виник тільки після звернення позивача з адвокатським запитом до відповідача про проведення нарахування та виплати грошового забезпечення за період проходження служби в належному розмірі.
Ураховуючи висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зокрема, те, з чим пов'язана тривалість періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд зауважує, що така тривалість, а саме з 15 грудня 2016 року по 12 вересня 2022 року, обумовлена виключно бездіяльністю позивача, який не вчиняв активних дій для отримання відповідних недоплат.
Підсумовуючи наведене, суд уважає, що покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за відповідний час (з 15 грудня 2016 року по 12 вересня 2022 року, тобто за 2097 днів) затримки у проведенні розрахунку, не відповідатиме принципу справедливості вирішення спору, закріпленому у частині 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 листопада 2022 року у справі №380/693/20.
Період з 12 вересня 2022 року по 26 квітня 2024 року становить 593 день, що більше ніж передбачено редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, а тому середній заробіток у цій справі буду обраховуватися з 184 днів.
У цій справі недоплачена сума грошової забезпечення позивача становить 55663,54 гривень.
Обрахована судом відповідно до Порядку №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення, становить 33935,12 грн (184,43 *184 днів затримки розрахунку.
Отже, належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною бездіяльність військової частини щодо нездійснення повного розрахунку при звільнені зі служби та стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 33935,12 грн.
Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено в судовому порядку належними та допустимими доказами правомірність не проведення виплати середнього заробітку, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог та сплатою судового збору як за одну позовну вимогу, суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.
Керуючись статтями 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 грудня 2016 року по 26 квітня 2024 року включно в розмірі 33935,12 (тридцять три тисячі дев"ятсот тридцять п"ять) грн 12 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук