02 вересня 2024 року ЛуцькСправа № 140/6652/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області далі - відповідач1, ГУ ПФУ у Волинській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області далі - відповідач2, ГУ ПФУ в Тернопільській області) про визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки станом на 01.01.1993 року та призначити і виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з часу виникнення права про призначення пенсії (з 25.05.2024 при виповненні 54 роки).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Верхи Камінь-Каширського району Волинської області та постійно проживає на території Камінь-Каширського району Волинської області, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
28.05.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
ГУ ПФУ в Тернопільській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку у зв'язку з тим, що період його проживання на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, становить 02 роки 04 місяці 24 дні.
Позивач вважає протиправними дії пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії та зазначає, що в період його служби в армії був прописаний в господарстві батьків, а також виконував обов'язок перед Батьківщиною і це не може позбавляти його права на пенсію. Також ОСОБА_1 вказує, що період навчання на території, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (м.Луцьк), лише доводить те, що він навчався, але не проживав там, а відтак проживав в зоні добровільного гарантованого відселення необхідних 3 роки станом на 01.01.1993.
Також позивач наголошує, що наявне у нього посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначене посвідчення недійсним не визнавалось.
З огляду на вказані підстави позивач просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.27).
Представник відповідача1 у відзиві на позовну заяву (а.с.30-32) позовні вимоги не визнала. Зазначила, що позивач згідно з дипломом серії НОМЕР_1 навчався у Луцькому культурно-освітньому училищі з 01.09.1985 по 01.07.1988, а згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 проходив військову строкову службу з 30.11.1988 по 22.11.1990. Зважаючи на відсутність доказів факту постійного проживання (роботи) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС по 31.07.1986 (навчався в училищі), права на початкову величину зниження пенсійного віку позивач не має. У такому випадку зниження пенсійного віку може відбуватись лише у загальному порядку - 1 рік за 2 роки проживання (роботи). З огляду на вказане, станом на 01.01.1993 позивач прожив у зоні гарантованого добровільного відселення менше ніж 3 роки, а тому не має права на призначення пенсії, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З наведених підстав просила в позові відмовити.
Відповідач2 правом подати відзив на позов не скористався.
Згідно із частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується виданим Волинською обласною державною адміністрацією 04.05.1993 посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с.12).
28.05.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.40).
ГУ ПФУ в Тернопільській області відповідно до принципу екстериторіальності розглянуло заяву ОСОБА_1 та прийняло рішення від 04.06.2024 №032950010550, яким відмовило у призначенні пенсії. Підставою для прийняття зазначеного рішення слугувало те, що до зони гарантованого добровільного відселення не враховано період навчання з 26.04.1986 по 01.07.1988 в Луцькому культурно-освітньому училищі згідно з дипломом серії НОМЕР_1 , оскільки місто Луцьк не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, та період проходження військової служби з 30.11.1988 по 22.11.1990, оскільки неможливо встановити місце знаходження військової частини. Відповідач2 вказав, що заявником не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 роки (2 роки 04 місяці 24 дні), а тому право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє (а.с.21-22)
Листом від 05.06.2024 відповідач1 повідомив позивача про прийняте рішення (а.с.20).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 01.01.1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Отже, право на застосування положень статті 55 Закону №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі мінами).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом дев'ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
Частиною першою статті 15 Закону №796-ХІІ обумовлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. У свою чергу частиною третьою статті 65 Закону №796-XII обумовлено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
В пункті 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551), уточняється, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01.01.1993 прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Як зазначено у пункті 11 Порядку №551, посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01.01.1993 прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).
Отже, із системного аналізу наведених нормативно-правових актів слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали), зокрема, в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років станом на 01.01.1993. Єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Як встановлено судом, позивачу видано Волинською обласною державною адміністрацією посвідчення серія НОМЕР_3 від 04.05.1993 громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Відтак, ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення, в тому числі і право на пенсію зі зниженням пенсійного віку.
Суд також звертає увагу на те, що згідно з паспортними даними ОСОБА_1 народився в селі Верхи Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.7-11).
Крім того, як слідує із матеріалів справи, факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (у селі Верхи Камінь-Каширського району підтверджується довідкою старости №12 Піщанського старостинського округу Камінь-Каширського району Волинської області Виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради від 27.05.2024 №571, відповідно до якої позивач дійсно проживав та був зареєстрований у селі Верхи Камінь-Каширського району Волинської області з 24.05.1970 (дня народження) по 01.09.1985 та 03.12.1990 по 26.11.1993; факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (у м.Камінь-Каширському) підтверджується довідкою Камінь-Каширської міської ради від 28.05.2024 №3220, відповідно до якої позивач дійсно проживає та зареєстрований у м.Камінь-Каширський з 10.12.1993 по теперішній час (а.с.13, 14).
Згідно з дипломом від 01.07.1988 серії НОМЕР_1 позивач навчався у Луцькому культурно-освітньому училищі з 01.09.1985 по 01.07.1988 (а.с.17).
Як слідує з трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_4 , позивач у період з 01.08.1988 по 25.11.1988 працював на посаді художнього керівника СДК с.Грудки Камінь-Каширський район), звільнений у зв'язку з призовом на військову службу (а.с.19).
У період з 30.11.1988 по 22.11.1990 позивач проходив службу в лавах радянської армії (а.с.19).
Виходячи з того, що позивач в період з 01.09.1985 по 01.07.1988 навчався в м.Луцьку та в період з 30.11.1988 по 22.11.1990 проходив військову службу, тому відповідач2 не врахував вказані періоди до зони гарантованого добровільного відселення та констатував, що позивачем не підтверджено факт проживання у вказаній зоні станом на 01.01.1992 - не менше 3 роки (02 роки 04 місяці 24 дні).
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Верховним Судом висловлена правова позиція щодо періоду (періоди) проживання (роботи) на територіях гарантованого добровільного відселення.
Так, Верховний Суд у постанові від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 вказав, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є як робота в зоні гарантованого добровільного відселення, так і проживання в такій зоні. Отже враховуючи наявність у позивачки посвідчення особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, яка підтверджує факт реєстрації та проживання позивачки на території гарантованого добровільного відселення більше 20 років. Верховний Суд констатує, що позивачка має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
При цьому суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши положення статті 55 Закону №796-ХІІ, дійшли помилкового висновку, що без застосування початкової величини зменшення пенсійного віку (3 роки) позивачка має право на зарахування тільки 6 повних років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, що дасть їй право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки після досягнення нею віку 57 років.
Також Верховний Суд у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 зазначив, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування. Отже, відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивачки в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність в ОСОБА_1 права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Суд зауважує, що відповідно до частини третьої та четвертої статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
В даному випадку відповідними довідками органу місцевого самоврядування підтверджено факт проживання позивача на територіях радіоактивного забруднення більше 30 років.
Також у постанові від 30.08.2022 у справі №357/6372/17 Верховний Суд зробив висновок, що наявність посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Відомості диплому (трудової книжки) не можуть спростувати факт проживання позивача на території радіоактивного забруднення не менше трьох років станом на 01.01.1993.
Таким чином, наявне у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років .
Факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року перевірявся відповідними комісіями при видачі йому посвідчення. В протилежному випадку у разі не підтвердження таких обставин, позивач не отримав б вказаного посвідчення. Відповідачем як суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий ОСОБА_1 статус скасований. Докази про вилучення посвідчення у зв'язку із безпідставністю його видачі у матеріалах справи відсутні.
Наведене у сукупності вказує на помилковість висновків ГУ ПФУ в Тернопільській області у рішенні від 04.06.2024 за №032950010550 про те, що позивач станом на 01.01.1993 прожив в зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років. В протилежному випадку нівелюється його статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, який позивачу встановлений у визначеному законом порядку.
Таким чином, висновки відповідача2 про не проживання позивача станом на 01.01.1993 не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 6 років, тобто у віці 54 роки, є безпідставними.
При цьому у спірному рішенні від 04.06.2024 за №032950010550 вказано про наявність у ОСОБА_1 37 років 06 місяців 16 днів страхового стажу, тобто умова щодо страхового стажу відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку (31-6), виконується та не є спірною підставою в даній справі.
Щодо заявленої вимоги позивача про зобов'язання здійснити призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку з моменту виникнення права на такий вид пенсії, то суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим у статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Водночас відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, оскільки у ОСОБА_1 виникло право на призначення пенсії за віком 25.05.2024, тому саме з цієї дати така пенсія підлягає призначенню.
При вирішенні вказаного спору суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
При цьому, 30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» (далі - Постанова правління ПФУ №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Тернопільській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити пенсію є саме ГУ ПФУ в Тернопільській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.
Натомість, ГУ ПФУ у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ у Волинській області визначено як суб'єкт, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання (в разі її призначення).
Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ у Волинській області заявлені безпідставно.
З урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 04.06.2024 за №032950010550, зобов'язання відповідача2 призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з 25.05.2024, тобто з часу виникнення права на призначення пенсії за віком.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача2 судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 807,47 грн.
Керуючись статтями 243-297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 04.06.2024 за №032950010550 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 з 25.05.2024 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 807,47 грн (вісімсот сім грн 47 коп.).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
Відповідач1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, код ЄДРПОУ 13358826);
Відповідач2: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, Тернопільська область, місто Тернопіль, Майдан Волі, будинок 3, код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій