Окрема думка
судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Пророка В. В.
справа № 181/384/21 (провадження № 61-4973 св 22)
29 листопада 2023 року
м. Київ
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», в інтересах якого діє адвокат Лисенко Віталій Миколайович, на заочне рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 травня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості і постановою від 29 листопада 2023 року касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» задовольнив частково. Заочне рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення комісії змінив, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови із залишенням резолютивної частини судових рішень щодо вказаної позовної вимоги без змін.
Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.
1. Звертаючись до суду із вказаним позовом Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі - АТ «Банк Кредит Дніпро») вказувало на те, що 14 листопада 2019 року АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22033000221273, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти у розмірі 86 800,00 грн на споживчі потреби на строк до 14 листопада 2024 року. Відповідач зобов'язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов'язання за даним договором. ОСОБА_1 не виконує належним чином зобов'язання за кредитним договором, тому на 20 листопада 2020 року його заборгованість становить 123 808, 51 грн, яка складається з: 76 232,14 грн - залишку строкового кредиту; 9 355,10 грн - залишку простроченого кредиту; 29,27 грн - прострочених процентів та 38 192,00 грн - прострочених комісій. За таких обставин АТ «Банк Кредит Дніпро» просило достроково стягнути з відповідача вказану заборгованість.
2. Заочним рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 травня 2022 року, позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 22033000221273 від 14 листопада 2019 року у розмірі 85 616,51 грн, з яких: 76 232,14 грн - строковий кредит, 9 355,10 грн - прострочений кредит та 29,27 грн прострочені проценти.
3. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, на користь банку підлягає стягненню невиплачена сума кредиту та заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Місцевий суд зазначив, що комісія банком нараховується відповідачу за дії, які банк здійснює на власну користь, тому умова щодо нарахування комісії є нікчемною, а позов в частині стягнення заборгованості за простроченими комісіями в розмірі 38 192,00 грн - таким, що не підлягає задоволенню.
4. Обґрунтовуючи своє рішення колегія судді Верховного Суду зазначила, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними.
5. Так, згідно з пунктом 1.2 кредитного договору позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 86 800,00 грн, строк кредитування складає 60 місяців з кінцевою датою повернення 14 листопада 2024 року.
6. Вказаним кредитним договором встановлено: щомісячну комісію за обслуговування кредиту: з 14 листопада 2019 року до 13 березня 2021 року - 3% від суми кредиту, з 14 березня 2021 року до 13 червня 2022 року - 2,5% від суми кредиту, з 14 червня 2022 року до 13 вересня 2023 року - 1,5% від суми кредиту, з 14 вересня 2023 року до 14 листопада 2024 року - 0,925% від суми кредиту; процентну ставку за користування кредитом на строкову заборгованість - 0,001% річних та на прострочену заборгованість за кредитом - 56,0% річних. 14 листопада 2019 року ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту «Кредит готівкою Top-Up І зі страховкою (3 500)», в якому зазначено основні умови кредитування. Цього ж дня відповідач підписав заяву-згоду № 1122749 на укладення Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб (далі - УДБО), якою засвідчив згоду отримувати банківські послуги на умовах, що зазначені в УДБО, та підтвердив, що всі умови йому зрозумілі.
7. Відповідно до положень частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
8. Частиною першою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
9. Частиною першою статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
10. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
11. Споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту (пункт 10 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
12. Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
13. Відповідно до пункту 5 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49, на виконання вимог статті 5 Закону України «Про споживче кредитування», (далі - Правила) банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.
14. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
15. Відповідно до додатку 1 до Правил (методика розрахунку загальної вартості кредиту для споживача) загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги банку, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов'язкові платежі), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).
16. Отже, як Законом України «Про споживче кредитування» так і Правилами безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
17. Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
18. Частинами першою та другою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
19. Тобто нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом і для якого визнання його недійсності судом не потрібне, а в судовому порядку розглядаються лише вимоги пов'язані з його недійсністю.
20. Таким чином встановлена АТ «Банк Кредит Дніпро» в кредитному договорі від 14 листопада 2019 року № 22033000221273 (пункт 1.2 та розділ 4) плата за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), розмір якої доведено до відома позичальника, не може бути нікчемною.
21. Крім цього вважаю помилковою позицію колегії суддів стосовно обов'язку банку зазначати в кредитному договорі перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), адже розрахунково-касове обслуговування це обов'язковий комплекс фінансових послуг, які банк надає клієнту для забезпечення розрахунків та обслуговування поточних операцій, тобто для управління клієнтом грошовими коштами.
22. Основними складовими розрахунково-касового обслуговування (базовими) є: відкриття та обслуговування рахунків, видача банківських карт, прийом та видача готівки (як через банкомати так і через каси в банківських відділеннях), перекази коштів, автоматизоване обслуговування (надання клієнту доступу до інтернет-банкінгу та мобільних додатків), надання виписок та фінансових звітів, операції з чеками, тощо, які вже давно сприймаються в суспільстві, як «невід'ємні правила поведінки банку», яких банк зазвичай дотримуються без додаткової формалізації.
23. Відтак, очевидно, що не надаючи клієнту принаймні базові послуги з розрахунково-касового обслуговування кредиту він був би позбавлений можливості, як отримати кредитні кошти так і використовувати їх на власний розсуд.
24. Також варто відзначити, що зазначати в кредитному договорі деталізований перелік послуг, зокрема, і базових, які банк надає клієнту для обслуговування кредиту немає сенсу, адже перелік банківських послуг, які надають можливість, полегшують та убезпечують клієнту процеси керування ним грошовими коштами постійно збільшується та видозмінюється, що враховуючи позицію колегії суддів фактично призводить до обов'язку банку вимагати від клієнта періодично укладати кредитний договір в нові редакції або укладати додаткові угоди, адже без укладення таких договорів банк буде позбавлений можливості надавати клієнту такі послуги та отримувати за них відповідну плату, що суттєво шкодитиме як клієнту так і банку.
25. Разом із цим згідно із частинами першою, другою, п'ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
26. Таким чином умова про встановлення плати за обслуговування кредиту може бути визнана недійсною за умови доведення несправедливості такої умови договору по відношенню до позичальника або її невиконання.
27. Статтями 12 та 81 ЦПК України також встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
28. Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь?які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
29. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
30. Проте відповідачем у цій справі не доведено належними та допустимими доказами факту недобросовісності банку по відношенню до нього, як позичальника, та стягнення плати за обслуговування кредиту як істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків, тобто що така умова кредитного договору є несправедливою чи послуги передбачені пунктом 1.2 та розділом 4 кредитного договору від 14 листопада 2019 року № 22033000221273 йому не надавалися.
Враховуючи викладене, вважаю, що Верховний Суд дійшов помилкового висновку про нікчемність пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору, а належним процесуальним рішення Верховного Суду у цій справі було б прийняття постанови про задоволення касаційної скарги, скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 травня 2022 року та зміну заочного рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2021 року в частині незадоволеної позовної вимоги шляхом задоволення такої вимоги.
Суддя В. В. Пророк