29 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 640/13084/15
провадження № 61-6666св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач -заступник прокурора м. Харкова в інтересах ОСОБА_1 ;
відповідачі:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Тарас Андрійович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Полякова Маргарита Валентинівна.
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_5
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Василенко Наталії Миколаївни на ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 березня 2024 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року заступник прокурора м. Харкова звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Т. А., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Полякова М. В., про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння, який у подальшому уточнив, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , правонаступницею якого є ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Т. А., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Полякова М. В., про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з дитинства та перебуває на лікуванні у Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні імені О. Ф. Мальцева у зв'язку із застосовуванням до нього примусових заходів медичного характеру на підставі постанови Київського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2008 року. Опікуна або піклувальника він не має. ОСОБА_1 не може самостійно захистити свої порушені права та реалізувати процесуальні повноваження, у зв'язку з чим є підстави для представництва прокуратурою його інтересів в суді.
Вказав, що у березні 2015 року прокуратурою м. Харкова за результатами розгляду звернення Комунального підприємства «Жилкомсервіс» (далі - КП «Жилкомсервіс») щодо порушення житлових прав ОСОБА_1 розпочато кримінальне провадження № 42015220010000009 за частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .
Зазначив, що за свідоцтвом про право власності від 19 травня 1999 року № 2-А-99-194029 ОСОБА_1 разом із своєю матір'ю ОСОБА_7 приватизував квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно, право власності на квартиру отримало дві особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та знята з реєстраційного обліку.
Після смерті матері на підставі статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_1 успадкував належну спадкодавцю на праві власності частку квартири, що підтверджується листом восьмої Харківської державної нотаріальної контори від 04 червня 2011 року № 2108/01-16.
Він є єдиним власником спірної квартири, ринкова вартість якої за висновком судової будівельно-технічної експертизи від 01 липня 2015 року № 4726 складає
430 000,00 грн.
У той же час за договором дарування від 05 серпня 2014 року № 3014 право власності на вказану квартиру перейшло від ОСОБА_2 (дарувальника) до ОСОБА_3 (обдаровуваного), а державним реєстратором - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Т. А. прийнято рішення від 05 серпня 2014 року за індексним номером 14941388, на підставі якого зроблено запис від 05 серпня 2014 року № 6576617 про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 .
При цьому, в якості підтвердження первісного права власності на квартиру дарувальником ОСОБА_2 надано приватному нотаріусу свідоцтво про право власності на квартиру, яке має реквізити, аналогічні тим, що зазначені у свідоцтві про право власності, виданого на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , а саме: ту саму дату « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та реєстраційний номер «2-А-99-194029».
Вказане свідчить про підроблення правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності від 19 травня 1999 року, внаслідок чого сторонньою особою ОСОБА_2 незаконно відчужено належну ОСОБА_1 квартиру на користь ОСОБА_3 . Факт підроблення також підтверджується висновком експерта від 28 травня 2015 року № 232.
У подальшому як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира відчужувалась ще декілька разів: від ОСОБА_3 - ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 06 серпня 2014 року за № 628 (право власності за ОСОБА_8 зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Попрас Ю. В. від 06 серпня 2014 року за № 6585512); від ОСОБА_8 - ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2014 року за № 1374 (право власності за ОСОБА_5 зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А. від 08 вересня 2014 року за № 6924886); від ОСОБА_5 - ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 23 січня 2015 року за № 64 (право власності за ОСОБА_4 зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляковою М. В. від 23 січня 2015 року за № 8474601).
За даними, наявними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру станом на 14 липня 2015 року зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 23 січня 2015 року.
Посилаючись на зазначене, заступник прокурора м. Харкова просив:
- визнати недійсним правочин, вчинений у формі договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 05 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав власності, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренком Т. А. 05 серпня 2014 року № 14941388, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис
№ 6576617 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляковою М. В. 23 січня 2015 року № 18814353, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис
№ 8474601 про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
- витребувати на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 квартиру
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалась судами неодноразово.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2015 року позов заступника прокурора м. Харкова задоволено.
Визнано недійсним правочин, вчинений у формі договору дарування квартири
АДРЕСА_1 , укладений 05 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Скасовано рішення від 05 серпня 2014 року № 14941388 про державну реєстрацію права власності, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренком Т. А., на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 6576617 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення від 23 січня 2015 року № 18814353 про державну реєстрацію права власності, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляковою М. В., на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 8474601 про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Витребувано на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості, що спірна квартира незаконно вибула з власності ОСОБА_1 на підставі підробленого правовстановлюючого документа, тож оспорюваний договір дарування є недійсним, а квартира має бути витребувана на його користь у останнього набувача.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_6 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , оскаржила його в апеляційному порядку.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 05 червня 2020 року ОСОБА_6 залучено до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2015 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
03 грудня 2020 року ОСОБА_6 через засоби поштового зв'язку звернулась до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 грудня 2015 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2015 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року залишено без змін.
ОСОБА_5 , який не брав участі у справі, через представника подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від
08 грудня 2015 року, яке було предметом перегляду судами апеляційної та касаційної інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 березня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2015 року у цій справі закрито.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Оскаржуючи рішення суду ОСОБА_5 посилався на те, що суд вирішив питання про його права та обов'язки, однак він не залучений до участі в справі. Зокрема, внаслідок ухвалення рішення про витребування квартири до нього як до продавця квартири правонаступницею ОСОБА_4 - ОСОБА_6 пред'явлено позов про стягнення коштів.
Таким чином, внаслідок задоволення позову та витребування спірної квартири у ОСОБА_4 , правонаступницею якого є ОСОБА_6 , у неї виникло право вимоги до ОСОБА_5 про повернення сплачених грошових коштів за договором купівлі-продажу. Однак, таке право вимоги не є безумовним, а питання про обов'язок ОСОБА_5 повернути отримані від продажу квартири кошти вирішується не в цій справі, а у справі за позовом ОСОБА_6 до нього, де він в силу статті 660 ЦК України не позбавлений можливості доводити, що, взявши участь у даній справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у ОСОБА_4 .
Жодних висновків щодо прав та обов'язків ОСОБА_5 судове рішення у даній справі не містить.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2024 року представник ОСОБА_5 - адвокат Василенко Н. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій заявник просить зазначене судове рішення скасувати й передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду м. Харкова.
07 червня 2024 року справа № 640/13084/15 надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не урахував, що розглядаючи цивільну справу за позовом заступника прокурора м. Харкова, пересвідчившись, що спір стосується прав та обов'язків ОСОБА_5 , місцевий суд не залучив його до участі у справі як третю особу, чим позбавив його процесуальних права та обов'язків, встановлених для учасників справи, що привело до ухвалення незаконного рішення, фактично порушивши конституційні права, спочатку на судовий захист і як наслідок право власності.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є інвалідом другої групи з дитинства та перебуває на лікуванні у психіатричній лікарні у зв'язку із застосовуванням до нього примусових заходів медичного характеру за постановою Київського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2008 року. Опікуна або піклувальника він не має.
Як вбачається з свідоцтва про право власності від 19 травня 1999 року № 2-А-99-194029 ОСОБА_1 разом із своєю матір'ю ОСОБА_7 приватизував квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Після її смерті на підставі статті 1268 ЦК України ОСОБА_1 успадкував належну їй на праві власності частку вказаної квартири.
В договорі дарування від 05 серпня 2014 року за № 3014 право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_2 (дарувальника) до ОСОБА_3 (обдаровуваного). Державним реєстратором - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Т. А. прийнято рішення від 05 серпня 2014 року за індексним номером № 14941388, на підставі якого зроблено запис від 05 серпня 2014 року № 6576617 про реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 . При цьому, в якості підтвердження права власності дарувальника ОСОБА_2 . приватному нотаріусу надано свідоцтво про право власності на квартиру, яке має реквізити, аналогічні тим, що зазначені у свідоцтві про право власності, виданому на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , а саме: ту ж дату - 19 травня 1999 року та той же реєстраційний номер 2-А-99-194029 .
В матеріалах інвентаризаційної та приватизаційної справи, вилучених слідчим у Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», наявні оригінали заяви про приватизацію від 30 березня 1999 року, довідки про склад сім'ї наймача - ОСОБА_7 та її сина ОСОБА_1 , розпорядження Харківського міського центру приватизації державного житлового фонду від
19 травня 1999 року № 33402, свідоцтва про власності на квартиру від 19 травня 1999 року, якими підтверджується факт, що право власності на квартиру оформлено під час приватизації саме на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .
Факт підроблення правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності ОСОБА_2 від 19 травня 1999 року підтверджується висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від
28 травня 2015 року № 232, проведеним під час розслідування кримінального провадження № 42015220010000009.
Із інформації прокуратури м. Харкова вбачається, що у березні 2015 року прокуратурою міста за результатами розгляду звернення Комунального підприємства «Жилкомсервіс» щодо порушення житлових прав ОСОБА_1 розпочато кримінальне провадження № 42015220010000009 за частиною третьою статті 190 КК України за фактом шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .
В подальшому, як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірна квартира відчужувалась ще декілька разів: від ОСОБА_3 - ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 06 серпня 2014 року за № 628 (право власності за ОСОБА_8 зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Попрас Ю. В. від 06 серпня 2014 року за № 6585512); від ОСОБА_8 - ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2014 року № 1374 (право власності за ОСОБА_5 зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А. від 08 вересня 2014 року № 6924886); від ОСОБА_5 - ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від
23 січня 2015 року № 64 (право власності за ОСОБА_4 зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляковою М. В. від 23 січня 2015 року № 8474601).
За інформацією Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я України» від 17 березня 2015 року № 1.1/7-605 за період перебування ОСОБА_1 у медичному закладі (починаючи з
15 травня 2008 року) ні ОСОБА_1 особисто, ні будь-якою іншою особою в його інтересах жодних правочинів стосовно квартири АДРЕСА_1 не укладалось, згоди на їх вчинення не надавалось.
ОСОБА_1 неодноразово на адресу виконавчого комітету Київської районної у м. Харкові ради та до Київського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області направлялися заяви щодо збереження його права на спірну квартиру та реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до пункту 6 частини третьої статті 71 Житлового кодексу та статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу».
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер. Його правонаступницею є ОСОБА_6
ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 у справі
№ 640/14765/19 про стягнення суми збитків. 05 жовтня 2023 року Червонозаводським районним судом м. Харкова ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Касаційна скарга представника ОСОБА_5 - адвоката Василенко Н. М. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статі 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Мотивуючи ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності заявником факту порушення заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2015 року його прав та охоронюваних законом інтересів.
Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (стаття 362 ЦПК країни).
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на заочне рішення Київського районного суду
м. Харкова від 08 грудня 2015 року, ОСОБА_5 вказував, що він придбав спірну квартиру 08 вересня 2014 року у ОСОБА_8 . При цьому будь-яких обтяжень зареєстровано не було. 23 січня 2015 року він продав спірну квартиру ОСОБА_4 на підставі належним чином посвідченого договору, укладаючи який вони діяли законно та добросовісно. Суд не перевірив добросовісності ОСОБА_4 , приймаючи рішення про витребування квартири. Квартиру повернуто ОСОБА_1 за рахунок порушення права власності ОСОБА_9 , що покладає на нього індивідуальний та надмірний тягар щодо пошуку способу компенсації своїх збитків, є втручанням у мирне володіння майном. Він також є добросовісним набувачем та мав право відчужувати спірну квартиру. Ризик помилки державного реєстратора не може покладатись на набувача квартири. За умови задоволення вимоги про витребування майна суд мав відмовити у задоволенні вимог про скасування рішень про державну реєстрацію права власності. При цьому, судом не було витребувано документи у приватного нотаріуса Гончаренка Т. А., на підставі яких ним прийнято рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 . Також судом не досліджено кримінальне провадження, хоча прийнято як доказ висновок експерта по ньому. Позов подано прокурором в інтересах ОСОБА_1 , однак прокурор є неповноважною особою, не наділений функціями представництва громадян. Крім того, він має відомості, що ОСОБА_1 помер.
Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Встановивши, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , а в межах даної справи вирішувалось питання щодо витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що оскаржуваним рішенням суду не вирішувались питання про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_5 .
Відхиляючи аргументи ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції навів відповідні мотиви, та посилаючись на постанови Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 333/796/19, від 06 жовтня 2022 року у справі № 681/577/15-ц обґрунтовано зазначив, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що судове рішення у даній справі щодо прав та обов'язків ОСОБА_5 не містить.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що апеляційним судом допущено неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню чи не застосували закон, який підлягав застосуванню.
Що стосується доводів касаційної скарги про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів ОСОБА_1 то вони є необґрунтованими.
Відповідно до вимог частини другої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Оскільки ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з дитинства, опікуна або піклувальника він не має, та не може самостійно захистити свої порушені права та реалізувати процесуальні повноваження, у зв'язку з чим є підстави для представництва прокурором його інтересів в суді, що відповідає вимогамчастини другої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини третьої статті 56 ЦПК України.
Також не можуть бути підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 у справі № 640/14765/19 про стягнення суми збитків, оскільки суд апеляційної інстанції відхилив ці доводи, посилаючись на приписи статей 660, 661 ЦК України щодо обов'язків покупця і продавця у разі пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та відповідальності продавця у разі відсудження товару у покупця.
Суд апеляційної інстанції вказав на те, що внаслідок задоволення позову та витребування спірної квартири у ОСОБА_4 , правонаступницею якого є ОСОБА_6 , у неї виникло право вимоги до ОСОБА_5 про повернення сплачених грошових коштів за договором купівлі-продажу. Однак, таке право вимоги не є безумовним, а питання про обов'язок ОСОБА_5 повернути отримані від продажу квартири кошти вирішується не в цій справі, а у справі за позовом ОСОБА_6 до нього, де він в силу статті 660 ЦК України не позбавлений можливості доводити, що, взявши участь у даній справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у ОСОБА_4 . При цьому, з клопотанням про залучення ОСОБА_5 до участі у справі ОСОБА_4 та його правонаступниця ОСОБА_6 до суду не звертались.
Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, оскільки суд апеляційної інстанції оцінював ці доводи під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_5 .
Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом
3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.
Враховуючи викладене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.
Колегія суддів враховує усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Василенко Наталії Миколаївни залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара