20 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 465/4230/22
провадження № 61-16265св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Побиванцем Юрієм Володимировичем,на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 березня 2023 року у складі судді Кордюкової Ж. І. та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 рокуу складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року адвокат Побиванець Ю. В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» (далі - ТОВ «Олком-Лізинг») про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 та Відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» уклали кредитний договір № 656-ЧД від 20 квітня 2007 року, за умовами якого позивач отримала кредит в сумі 95 000,00 дол. США на умовах поворотності, строковості, платності, забезпеченості. Строк повернення кредиту - до 19 квітня 2027 року. З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором між сторонами був укладений іпотечний договір, за умовами якого позивач передала в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
09 жовтня 2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг» укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого останнє набуло права вимоги за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД та іпотечним договором від 20 квітня 2007 № 656-ЧД. Відповідач сплатив первісному кредитору за відступлення права вимоги за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД 204 007,23 грн.
23 квітня 2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», за нормами якого грошові зобов'язання позичальника перед поточним кредитором мають дорівнювати розміру плати, сплаченої поточним кредитором за договором про відступлення боргу позичальника.
22 липня 2021 року позивач звернулась до відповідача з заявою про реструктуризацію кредитних зобов'язань та запитом про історію здійснення платежів, надала усі необхідні дані про себе, як боржника. Позивач мала провести реструктуризацію свого боргу, сплативши кредитору заборгованість станом на 01 січня 2014 року, або здійснити повне погашення боргу в розмірі плати, що була сплачена новим кредитором за відступлення права вимоги чи скористатись іншим правовим механізмом, проте відповідач у наданні запитуваної інформації відмовив.
Зобов'язання позивача відповідають усім критеріям, щоб на її вимогу бути реструктуризованим, вона виконала усі свої зобов'язання для проведення реструктуризації боргу кредитором, проте останній не виконав свого обов'язку та в строк 60 днів не надав документів, необхідних для реструктуризації.
Просила суд:
визнати незаконними дії відповідача в частині відмови надати ОСОБА_1 банківські реквізити для здійснення повного погашення її грошових зобов'язань за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД;
зобов'язати відповідача зменшити суму грошових зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД, права вимоги за яким відступлено первинним кредитором, на суму їх перевищення над розміром плати, сплаченої відповідачем за відступлення такого права.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року позов залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач мала право вимагати здійснити обов'язкову реструктуризацію боргу за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД, оскільки цей борг відповідав ознакам, визначеним вищезазначеним Законом. З відповідною заявою вона звернулась вчасно, в межах тримісячного строку, встановленого п.п. 3 п. 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 зі справи № 910/10011/19, від 02.02.2021 зі справи № 925/642/19.
Оскільки судом було встановлено, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у проведенні реструктуризації боргу за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД, по якому кредит був отриманий в іноземній валюті, то належним способом захисту порушеного права є визнання такої відмови неправомірною та покладення на відповідача обов'язку розглянути заяву позивача ОСОБА_1 від 22 липня 2021 року про реструктуризацію боргу за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД з урахуванням правової оцінки обставин, наданої судом у вказаному рішенні. Позивач, як боржник у зобов'язанні, мала обрати саме такий спосіб захисту порушених прав, який є ефективним та передбачений законом.
Водночас обрання позивачем у справі неефективного способу захисту порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Манзенка Р. А., який діє в інтересах ТОВ «Олком-Лізинг» задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року змінено, виключивши з мотивувальної частини рішення встановлення обставини про те, що відповідач необґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про проведення реструктуризації за кредитним договором від 20 квітня 2007 № 656-ЧД, чим порушив її права. В іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив законне судове рішення про відмову в позові, однак помилково встановив, що відповідач необґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про проведення реструктуризації за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД, чим порушив її права, оскільки такі висновки суду є передчасними та повинні встановлюватись під час розгляду справи за позовними вимогами, визначеними статтею 16 ЦК України. Тому це посилання підлягає виключенню з рішення суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови в позові.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував, що право на формування позову, визначення його підстав і предмету є прерогативою заявника, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - Побиванцев Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення судів скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що в першій частині позовної вимоги і позивач просить суд визнати незаконними дії колектора у відмові надати достатні і необхідні відомості для здійснення повного погашення її грошових зобов'язань. Ця вимога повністю узгоджується з пунктом 10 частини першої статті 16 ЦК України. Якщо закон або договір передбачає ефективний спосіб захисту, то має бути застосований саме цей спосіб. Ефективність у цьому разі є оціночним поняттям, і вже на стадії підготовчого провадження суддя має визначитися з питанням про ефективність/неефективність способів захисту права, які визначені законом.
ОСОБА_1 як позичальник повністю відповідала умовам та була захищена дією Закону України № 1304-VII.
У грудні 2023 року ТОВ «Олком-Лізинг» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.
Зазначає, що під час розгляду, зокрема, справи № 2-37/11 судом досліджено та підтверджено факт наявності простроченої заборгованості ОСОБА_1 станом на 16 квітня 2011 року, тобто до 01 січня 2014 року, що підтверджується рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2011 року, та, відповідно, є окремою підставою для відмови у реструктуризації на вимогу позичальника. Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Судивстановили, що 20 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір № 656-ЧД, за умовами якого позивач отримала кредит в сумі 95 000,00 дол. США на соціальні потреби на строк до 19 квітня 2027 року, зі щомісячною сплатою заборгованості за кредитом в розмірі 395,83 дол. США.
20 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором був укладений іпотечний договір № 656-ЧД, за умовами якого позивач передала в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
26 квітня 2011 року Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області по справі № 2-37/11 ухвалено рішення, яким стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД в сумі 874 912,69 грн, судовий збір в сумі 2 569,96 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 370,00 грн.
06 липня 2011 року Апеляційним судом Черкаської області зазначене рішення скасовано та ухвалено нове, яким стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД в сумі 874 912,69 грн.
05 березня 2014 року Придніпровським районним судом міста Черкаси у справі № 2314/6287/12 ухвалено рішення, яким звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , шляхом визнання права власності на цю квартиру за в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в сумі 2 171 271,19 грн, в іншій частині вимог відмовлено.
06 травня 2014 року Апеляційним судом Черкаської області зазначене рішення скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення та виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
09 жовтня 2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг» укладено договори про відступлення прав вимоги, за умовами яких ТОВ «Олком-Лізинг» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД та іпотечним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД.
03 вересня 2021 року Придніпровським районним судом міста Черкаси у справі № 2314/6287/12 постановлено ухвалу про заміну первісного стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» правонаступником ТОВ «Олком-Лізинг», яка набрала законної сили 21 грудня 2021 року.
02 грудня 2021 року Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області у справі № 2-37/11 постановлено ухвалу про заміну стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» правонаступником ТОВ «Олком-Лізинг», яка набрала законної сили 22 лютого 2022 року.
22 липня 2021 року позивач звернулась до ТОВ «Олком-Лізинг» з заявою про надання документа, яким визначено розмір плати за відступлення права вимоги та всю наявну історію здійснення платежів, суму наявної заборгованості станом на 01 січня 2014 року за кожним видом грошового зобов'язання за договором, та з заявою щодо реструктуризації зобов'язань за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД. До вказаної заяви ОСОБА_1 додала: відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 (позичальник); відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно ОСОБА_3 (чоловік позичальника) майнового поручителя).
ТОВ «Олком-Лізинг» відхилило зазначені заяви ОСОБА_1 , надавши письмову відповідь, яка обґрунтована тим, що у разі ненадання позичальником необхідних для проведення реструктуризації документів, зазначених у пункті 4 частини сьомої розділу IV «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування», кредитор звільняється від обов'язку проведення реструктуризації зобов'язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом.
ТОВ «Олком-Лізинг» також вказувало на те, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором № 656-ЧД від 20 квітня 2007 року. Станом на 01 січня 2014 року була прострочена заборгованість за кредитним договором № 656-ЧД від 20 квітня 2007 року, що підтверджується рішенням суду.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі
№ 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження
№ 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Отже, Верховний Суд тривалий час та послідовно впроваджує в судову практику принцип, що процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності в приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу. Очевидно, що суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри».
Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх.
Водночас Велика Палата Верховного Суду також зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)). Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі(пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
У пунктах 57-60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) вказано, що «боржник може вимагати належного розрахунку заборгованості, а кредитор повинен виконати такий обов'язок (пункт 5 частини першої статті 16 ЦК України) задля задоволення інтересу боржника у юридичній визначеності. Задоволення вимоги боржника зобов'язати кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір) може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу. Натомість задоволення вимоги про визнання неправомірними дій відповідача зі стягнення плати за управління кредитом не призведе до захисту майнових прав позивача. Така вимога є неефективною у спірних правовідносинах, і тому в її задоволенні слід відмовити, тобто з інших мотивів, аніж ті, що навели суди першої й апеляційної інстанцій».
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов'язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов'язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.
23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», яким розділ ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 7, яким передбачено, що зобов'язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов'язковій реструктуризації на вимогу позичальника (особи, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) або його представника (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.
У підпункті 1 цього пункту передбачено, що обов'язковій реструктуризації підлягають зобов'язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі у цьому пункті - договір), у разі: наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов'язання (простроченого грошового зобов'язання та/або грошового зобов'язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв'язку з виконанням ним зобов'язань позичальника; відсутності станом на 1 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 1 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв'язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 1 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 1 січня 2014 року) у зв'язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації.
Днем проведення реструктуризації вважається день отримання кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя або заставодавця у зв'язку з виконанням ним зобов'язань позичальника, заяви про проведення відповідно до цього пункту реструктуризації. Кредитор зобов'язаний не пізніше 60 днів з дня реструктуризації здійснити всі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов'язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов'язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов'язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів). Також відповідна інформація у письмовому вигляді безоплатно надається зазначеним особам особисто на їхню вимогу (підпункт 12 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 372/3603/21 (провадження № 61-11901св23) зазначено, що:
«предметом справи, що переглядається є зобов'язання АТ «Універсал Банк» здійснити реструктуризацію заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 006-2008-494 від 05 березня 2008 року відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-ІХ від 13 квітня 2021 року, який набрав законної сили 23 квітня 2021 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що позивачем обрано неналежний (неефективний) спосіб захисту своїх прав. При цьому зазначив, що, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 фактично оскаржує дії банку щодо відмови у задоволенні його заяви про здійснення реструктуризації кредитної заборгованості, однак вимоги щодо визнання дій щодо такої відмови неправомірними та незаконними, не заявив. Разом із цим апеляційний суд вважав, що сама по собі позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити реструктуризацію заборгованості, за обставин цієї справи, не призведе до захисту права, яке позивач вважає порушеним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Таким чином, при розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 165/2486/19 (провадження № 61-1355св21).
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту є ефективним, оскільки заявлена ним вимога про зобов'язання АТ «Універсал Банк» реструктуризувати його заборгованість за кредитним договором № 006-2008-494 від 05 березня 2008 року спрямована на захист цивільного права, відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення (у разі його наявності) та в обраний ним спосіб забезпечить реальне поновлення/захист порушеного права позивача щодо реструктуризації наявного кредитного боргу. У зв'язку із цим, пред'явлення окремої вимоги про визнання дій банку щодо такої відмови неправомірними не є обов'язковим, оскільки суд при розгляді цієї справи, незалежно від наявності відповідної вимоги, повинен надати оцінку правомірності дій банку щодо відмови у задоволенні заяви позивача про здійснення реструктуризації кредитної заборгованості. При цьому ОСОБА_1 у своєму позові посилався на те, що така відмова АТ «Універсал Банк» є неправомірною. Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити реструктуризацію заборгованості не є ефективним способом захисту порушених прав позивача».
Колегія суддів погоджується з тим, що такий спосіб захисту прав позичальника у наведеній категорії справ як зобов'язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості є належним способом захисту, який відповідає пункту 5 частини першої статті 16 ЦК України (примусове виконання обов'язку в натурі), змісту відповідного права, характеру його порушення та невизнання, не потребує пред'явлення додаткових вимог. Натомість не є такими вимоги про визнання відмови банку незаконною, неправомірними дій банку і інші подібні, оскільки такі вимоги не призведуть до захисту прав позичальника, не передбачені такі способи захисту у приватних відносинах і законом. Тому такі вимоги не мають задовольнятись судами і це жодним чином не суперечить обов'язку держави забезпечити особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин у сфері споживчого кредитування, який так само має бути ефективним.
Натомість у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 555/1434/22 (провадження № 61-9064св23) вказано, що:
«законодавчі обмеження матеріально-правових спорів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, якщо такий є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 вказав, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Ураховуючи встановлену судами попередніх інстанцій протиправність відмови відповідача у проведенні обов'язкової реструктуризації зобов'язань позивача за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, заявлений спосіб захисту (визнання відмови банку незаконною та зобов'язання провести реструктуризацію відповідно до закону) спрямований на поновлення прав позивача. Ефективність застосування саме такого способу захисту прав позичальника підтверджується відповідними правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 вересня 2022 року у справі № 274/6004/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 209/800/22, від 21 червня 2023 року у справі № 569/18312/21, від 22 червня 2023 року у справі № 593/1509/21, від 28 червня 2023 року у справі № 756/16109/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 357/12698/21, від 25 вересня 2023 року у справі № 756/19574/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 722/479/22. Судова практика щодо розгляду подібних спорів є сталою, підстав для відступу від неї, зокрема від правових висновків щодо належності та ефективності такого способу захисту прав позичальника як зобов'язання кредитора провести реструктуризацію відповідно до Закону, викладених у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 274/6004/21, не встановлено».
В наведеній справі касаційний суд залишив без змін судові рішення, якими визнано незаконною відмову банку у здійсненні реструктуризації зобов'язань позивача за кредитним договором відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX, зобов'язано банк провести реструктуризацію зобов'язань позивача за кредитним договором на підставі заяви про проведення реструктуризації відповідно до пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» із здійсненням всіх обчислень, необхідних для проведення реструктуризації.
Аналіз постанов Касаційного цивільного суду свідчить про відсутність єдиного розуміння того, який же спосіб захисту є належним у наведеній категорії справ, або ж навіть про позицію, що у сфері споживчого кредитування позичальника взагалі не варто обмежувати в обранні «способів захисту».
Зокрема, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 274/6004/21 (провадження № 61-4935св22) залишене без змін рішення суду, яким задоволено позовні вимоги позичальника та визнано незаконною бездіяльність банку АТ КБ «ПриватБанк» у непроведенні реструктуризації зобов'язань позивача за кредитним договором за його заявою, зобов'язано банк провести реструктуризацію зобов'язань позивача за кредитним договором за його заявою відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». Верховний Суд зазначив, що оскільки зобов'язання, передбачені кредитним договором, підлягають обов'язковій реструктуризації, то відмова відповідача у задоволенні заяви позивача є незаконною, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги позивача про визнання бездіяльності банку у проведенні реструктуризації неправомірною. Отже, відмова відповідача позивачу у проведенні реструктуризації з означених підстав є протиправною, а тому за заявленим способом захисту підлягають поновленню права позивача шляхом визнання незаконною бездіяльність банку у непроведенні реструктуризації відповідно до вимог закону та зобов'язання вчинити дії, а саме: провести реструктуризацію відповідно до закону.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 209/800/22 (провадження № 61-13293св22) касаційний суд судові рішення про відмову позові скасував та ухвалив нове рішення, яким визнав право позичальника на проведення реструктуризації заборгованості за кредитними договорами відповідно до пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», визнав неправомірною відмову банку у проведенні реструктуризації заборгованості позивача за кредитними договорами, зобов'язав банк здійснити реструктуризацію заборгованості позивача за кредитними договорами.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 569/18312/21 (провадження № 61-5299св22) касаційний суд залишив без змін судові рішення про задоволення позову позичальника, якимивизнано незаконними рішення банку, згідно із якими за результатами розгляду заяви позичальника про проведення реструктуризації зобов'язань за кредитним договором банк повідомляє про відмову у проведенні реструктуризації, зобов'язано банк провести реструктуризацію зобов'язань позивача за кредитним договором згідно із пунктом 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (на умовах та у відповідності до Закону 1381-ІХ).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2023 року у справі № 593/1509/21 (провадження № 61-8079св22) касаційний суд залишив без змін судові рішення про задоволення позову позичальника, якими визнано бездіяльність банку, яка полягає у відмові здійснити реструктуризацію заборгованості позивача за кредитним договором протиправною та незаконною, зобов'язано банк прийняти заяву позивача про реструктуризацію, розглянути її та здійснити реструктуризацію заборгованості позивача за кредитним договором з урахуванням положень пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2023 року у справі № 756/19574/21 (провадження № 61-3062св23) касаційний суд залишив без змін судові рішення про задоволення позову позичальника, якими визнано протиправним рішення банку, оформлене листом, про відмову провести реструктуризацію за кредитним договором за заявою позичальника, зобов'язано банк провести реструктуризацію за вказаним кредитним договором з урахуванням положень пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 року у справі № 722/479/22 (провадження № 61-6429св23) зазначено, що відмова відповідача позивачу у проведенні реструктуризації з означених підстав є протиправною, а тому за заявленим способом захисту підлягають поновленню права позивача шляхом визнання незаконною бездіяльність банку у непроведенні реструктуризації відповідно до вимог закону та зобов'язання вчинити дії, а саме провести реструктуризацію відповідно до закону. Верховний Суд судові рішення про відмову у позові позичальника скасував та ухвалив нове рішення, яким визнав дії банку щодо відмови у проведенні реструктуризації заборгованості, яка виникла за договором кредиту, протиправними, зобов'язав банк провести реструктуризацію заборгованості позивача за договором відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті».
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 року у справі № 357/12698/21 (провадження № 61-6307св23) касаційний суд залишив без змін судові рішення про задоволення позову позичальника, якими визнано відмову кредитора у проведенні реструктуризації відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» за кредитним договором, неправомірною, зобов'язано відповідача вчинити дії, а саме: провести реструктуризацію заборгованості за кредитним договором згідно з вимогами Закону України №1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», із здійсненням всіх обчислень, необхідних для проведення реструктуризації.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2023 року у справі № 760/24188/21 (провадження № 61-4210св23) Верховний Суд залишив без змін судові рішення про задоволення позову позичальника, якими зобов'язано банк здійснити всі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації зобов'язань за кредитним договором відповідно до Закону № 1734-VІІІ, з урахуванням змін, внесених Законом № 1381-ІХ, та надіслати позивачу засобами поштового зв'язку, рекомендованим листом, інформацію про зміну зобов'язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов'язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2024 року у справі № 465/7930/21 (провадження № 61-17935св23) касаційний суд залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову позичальника, яким зобов'язано банк здійснити всі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації за кредитним договором, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті»; здійснити реструктуризацію відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов'язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов'язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов'язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів).
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги, заявлені в цій справі, про визнання незаконними дії ТОВ «Олком-Лізинг» щодо відмови надати їй банківські реквізити для здійснення повного погашення її грошових зобов'язань за кредитним договоромне присікають порушення цивільних прав та/або інтересів й не відновлюють їх з метою проведення реструктуризації її зобов'язань за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», що є підставою її позову. Тому вказані позовні вимоги не є належними способами захисту прав і в їх задоволенні суди відмовили правильно.
Проте вимога про зобов'язання ТОВ «Олком-Лізинг» зменшити суму її грошових зобов'язань за кредитним договором,права вимоги за яким відступлено первинним кредитором, на суму їх перевищення над розміром плати, сплаченої відповідачем за відступлення такого права, по суті є вимогою про зобов'язання провести реструктуризацію відповідно до пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (одним зі способів такої реструктуризації, який позивач вважає застосовним), яку суди мали б належно інтерпретувати та не відмовляти у її задоволенні з формальних міркувань.
Однак з огляду на суперечливу практику Верховного Суду в наведеній категорії справ щодо належного (належних) способу захисту прав позичальниківпри проведенні реструктуризації їх зобов'язань за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», колегія суддів позбавлена можливості ухвалити власне рішення, без вирішення цього питання Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
З урахуванням викладеного, касаційний суд уважає за необхідне передати справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків щодо визначення належних способів захисту прав позичальників при проведенні реструктуризації їх зобов'язань за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 555/1434/22 (провадження № 61-9064св23), від 26 квітня 2023 року у справі № 209/800/22 (провадження № 61-13293св22), від 22 червня 2023 року у справі № 593/1509/21 (провадження № 61-8079св22), від 25 вересня 2023 року у справі № 756/19574/21 (провадження № 61-3062св23), від 27 вересня 2023 року у справі № 722/479/22 (провадження № 61-6429св23), від 27 вересня 2023 року у справі № 357/12698/21 (провадження № 61-6307св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 274/6004/21 (провадження № 61-4935св22), від 21 червня 2023 року у справі № 569/18312/21 (провадження № 61-5299св22), від 05 грудня 2023 року у справі № 760/24188/21 (провадження № 61-4210св23), від 10 квітня 2024 року у справі № 465/7930/21 (провадження № 61-17935св23), та зробити висновок, що:
«процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності в приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу. Очевидно, що суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри».
Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх.
З метою проведення реструктуризації зобов'язань позичальника за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-ІХ від 13 квітня 2021 року, який набрав чинності 23 квітня 2021 року, належним способом захисту прав позичальника є вимога про зобов'язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості, який відповідає пункту 5 частини першої статті 16 ЦК України (примусове виконання обов'язку в натурі), змісту відповідного права, характеру його порушення чи невизнання, не потребує пред'явлення додаткових вимог.
Натомість не є такими вимоги про визнання відмови банку незаконною, неправомірними дій банку та інші подібні, оскільки такі вимоги не призведуть до захисту прав позичальника».
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Передати справу № 465/4230/22 на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко