02 вересня 2024 року Справа № 915/1337/23
м. Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Давченко Т.М., у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Цибульського Сергія Сергійовича
( АДРЕСА_1 )
до держави російської федерації
(Російська Федерація, м. Москва, корпус 1, Сенатський дворець)
про стягнення грошових коштів у сумі 9202743,43 грн.
Господарським судом Миколаївської області розглядається справа за позовом фізичної особи-підприємця Цибульського Сергія Сергійовича про стягнення з держави Російська Федерація у порядку ст. 1166 ЦК України грошових коштів у сумі 9202743,43 грн., з посиланням на те, що зазначена сума є матеріальною шкодою, завданою позивачу внаслідок обстрілу російськими військами 26.07.2022 та влучання в об?єкт нерухомості, в якому знаходилося майно позивач (майнова база для здійснення господарської діяльності підприємця Цибульського) вартістю 9202743,43 грн., яке пошкоджене та зруйноване до ступеню повної непридатності для подальшого використання внаслідок згаданого вище обстрілу.
Ухвалою суду від 04.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 10.10.2023. Запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Ухвалою суду від 12.08.2024 повідомлено учасників у справі про те, що судове засідання призначено на 10.09.2024.
29.08.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання вих. №15/04-1 від 27.08.2023 про заміну відповідача у справі - держава Російська Федерація на належного відповідача - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ГПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Відповідно до ч. 4. ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) цим судом визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Беллет проти Франції" від 04.12.1995).
Верховний Суд зазначає, що у рішенні від 09.03.2011 у справі "Буланов та Купчик проти України" ЄСПЛ зробив висновок про те, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу; відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Отже, відповідач за своєю суттю є особою, яка за позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві, тобто між позивачем та відповідачем має існувати правовий зв'язок щодо предмету позову, обумовлений певними господарськими правовідносинами (аналогічні висновки викладені в пункті 4.9 постанови Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №922/404/19).
Відповідно до ч. 4 ст. 56 ГПК України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Крім цього за наведеними положеннями предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача (відповідачів) щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
Предметом спору у даній справі є відшкодування шкоди у вигляді збитків (майнової шкоди), завданих позивачу за його ствердженням, незаконною військової агресією Російської Федерації проти України.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст.16 ЦК України).
Правовідносини щодо відшкодування збитків/шкоди врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" ГК України та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов'язань" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України.
Положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, притаманні розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
За сталою позицією Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц та в постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі №201/7038/20, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Згідно частини першої статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Водночас, з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та статті 12 Конвенції Організації об'єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004, (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені Позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
У відповідності до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 “Про заяву Верховної Ради України “Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові КЦС ВС від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету російської федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі-громадянину України.
Судом також взято до уваги сталу позицію Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією російської федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі №463/14365/21.
При цьому також враховано, що у рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia ЄСПЛ встановив, що російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01.12.2006. З огляду на наведене, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права.
З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
За таких обставин, у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою), на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов'язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав.
Слід зауважити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи.
Позивач, звертаючись із позовними вимогами у цій справі про відшкодування шкоди, завданої військової агресією Російської Федерації, та вказавши відповідний представницький органи вказаної держави - Міністерство юстиції Російської Федерації, якого він вважає порушником прав у спірних правовідносинах, дотримано вимоги норм процесуального права, тому суд вважає, що клопотання представника позивача від 29.08.2024 про заміну первісного відповідача - держави Російська Федерація на належного відповідача - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації підлягає задоволенню.
До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ “Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. № 100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).
Суд зазначає, що оскільки з 24.02.2022 розірвані дипломатичні відносини України з РФ, з 25.02.2022 припинений обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з РФ, проте Україна і Російська Федерація є учасниками Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, та в такому разі суд вважає за необхідне зобов'язати позивача направити нотаріально засвідчений переклад на російську мову даної ухвали суду на поштову адресу посольства Російської Федерації у будь-якій країні, зручній для вручення (направлення) документів.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 48, 91, 120, 177, 181, 182, 234, 235 ГПК України, суд -
1. Замінити первісного відповідача по справі - держава Російська Федерація на належного відповідача - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житна, буд. 14, будівля 1).
2. Зобов'язати позивача нотаріально засвідчений переклад на російську мову даної ухвали суду направити на поштову адресу посольства Російської Федерації у будь-якій країні, зручній для вручення (направлення) документів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.М. Давченко