"11" грудня 2007 р.
Справа № 26-27-31-30-15/102-06-3070
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гладишевої Т.Я.,
суддів Савицького Я.Ф., Лавренюк О.Т.
при секретарі судового засідання Іоффе С.Б.
за участю представників сторін в судовому засіданні від 11 грудня 2007 року:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Зорянський В.М., Тарнакоп В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Морський торговельний порт “Южний»
на рішення господарського суду Одеської області від 12.10.2007 року
по справі № 26-27-31-30-15/102-06-3070
за позовом: Державного підприємства “Морський торговельний порт “Южний»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Соляріс»
про стягнення 44 211,53 грн.
У березні 2006 року ДП “Морський торговельний порт “Южний» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ “Соляріс» про стягнення 44 211,53 грн., з яких основний борг -43515,26 грн., штраф -435,15 грн. та пеня -261,12 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач як особа, на яку Товариством з обмеженою відповідальністю “Соляріс» покладено обов'язок з одержання вантажу, належним чином виконав зобов'язання перед перевізником (Одеською залізницею), сплативши виставлені нею рахунки за надані послуги з розвантажування, однак Товариство, в порушення норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, не погасило йому відповідні витрати.
В правове обґрунтування своїх вимог позивач послався на приписи ст. ст. 193, 194, 307, 310 Господарського кодексу України, ст. ст. 512, 514, 516, 528 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 09.06.2006 р. по справі № 30-15/102-06-3070 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.07.2006 р. рішення господарського суду Одеської області від 09.06.2006 р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2006 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.07.2006 р. та рішення господарського суду Одеської області від 09.06.2006 р. у справі № 30-15/102-06-3070 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не надали будь-якої оцінки листу № 44 від 24.10.2005 р. Товариства з обмеженою відповідальністю, яким, на думку Порту, уповноважило його виступати одержувачем вантажу - 5000 тон соди каустичної та який свідчить про укладення між Товариством та Портом договору доручення. З викладених підстав, суд касаційної інстанції вказав про передчасність висновку судів попередніх інстанцій щодо надання Портом додаткових послуг Товариству без його згоди на це.
Ухвалою суду від 11.07.2007 р. суддя Никифорчук М.І. прийняв справу за позовом Державного підприємства “Морський торговельний порт “Южний» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Соляріс» до свого провадження з присвоєнням справі номеру 26-27-31-30-15/102-06-3070.
Рішенням господарського суду Одеської області від 12.10.2007 року (суддя Никифорчук М.І.) в позові відмовлено. Судове рішення мотивоване умовами договору про надання послуг Морським торговельним портом “Южний» № К21У-30 від 13.06.2005 р., висновком суду щодо листа № 44 від 24.10.2005 р., який не можна вважати окремим договором доручення.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ДП “Морський торговельний порт “Южний» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 12.10.2007 р. повністю та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Серед доводів апеляційної скарги ДП “Морський торговельний порт “Южний» наводить наступні:
- судом не враховано, що лист № 44 від 24.10.2005 р. за своєю суттю є правочином (договором), за яким Порт є повіреним, тому суд неправильно застосував норми матеріального права - частини 1, 2 ст. 202, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1000 Цивільного кодексу України;
- судом не прийнято до уваги, що Порт як особа, що уповноважена виконувати функції одержувача вантажу, виконав ряд необхідних технологічних дій по розвантаженню наданих залізницею цистерн, що відповідає вимогам ст. 35 Статуту залізниць;
- суд не врахував, що до Порту як до особи, яка виконала зобов'язання отримувача вантажу за дорученням ТОВ “Соляріс», перейшло право перевізника вимагати від відповідача погашення витрат на послуги залізниці, надані для розвантаження вантажу, належного ТОВ “Соляріс», а саме: збору за додаткову маневрову роботу -8495,28 грн.; збору за зберігання вантажу у вагонах -18406,44 грн.; плати за користування вагонами в очікуванні вивантаження -4682,76 грн.; збору за перевірку ваги - 11930,78 грн.;
- судом невірно застосовано ст. 34 ГПК України щодо допустимих доказів.
У запереченні на апеляційну скаргу ТОВ “Соляріс» не погоджується з доводами скаржника, вважає рішення суду від 12.10.2007 р. таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а твердження щодо порушення судом норм процесуального права вважає безпідставним.
Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків суду першої інстанції, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 13.06.2005 р. між Морським торговим портом “Южний» та ТОВ “Соляріс» укладено договір № К21У-30 про надання послуг Морським торговим портом “Южний» (далі Договір № К21У-30 від 13.06.2005 р.), предметом якого є надання Портом своїх спецпричалів для навантаження на судна експортного вантажу Товариства - соди каустичної, 5000 тон. Об'єми та норми переробки не є фіксованими та можуть змінюватися в залежності від підтвердження плану завозу та можливості приймання вантажу портом.
Згідно з пунктом 2.2 договору № К21У-30 від 13.06.2005 р. доручення на навантаження надається Товариством або його експедитором за 48 годин до початку обробки судна.
Пунктом 3.1 договору № К21У-30 від 13.06.2005 р. встановлено, що платежі Товариство перераховує порту на протязі 10-ти банківських днів з дати оформлення вантажних документів - коносаменту (штурманської розписки) на підставі виставлених рахунків шляхом банківського перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Порта.
Згідно з пунктом 3.2 вказаного договору оплата послуг Порта здійснюється Товариством у встановленому договором порядку наступним чином:
? використання причалу та території порту при виконанні навантажно-вивантажних робіт -1,0 долар США за кожну відвантажену метричну тону;
? додаткові послуги: допоміжні роботи -0,87 доларів США; послуги залізниці -0,16 доларів США; розморозка у тепляку - 0,44 долара США, яка сплачується Товариством за фактично виконану роботу на підставі акту виконаних робіт. Виконані Портом за заявкою Товариства додаткові роботи останнє оплачує їх за діючими тарифами Порту (пункт 3.3 договору).
Додатком № 1 до договору № К21У-30 від 13.06.2005 р. сторони внесли зміни до п. 3.2 договору в частині вартості допоміжних робіт -0,92 доларів США; послуг залізниці - 0,20 доларів США; розморозки в тепляку -0,47 доларів США.
Додатком № 2 до вказаного договору сторонами пролонговано строк дії договору № К21У-30 від 13.06.2005 р. - до 31.12.2005 р.
Також, як вбачається з матеріалів справи, 24.06.2005 р. між Одеською залізницею та Морським торговельним портом “Южний» було укладено договір № 5435/УП-419 про обробку вагонів з вантажами, відповідно до якого Залізниця здає, а Порт приймає/здає експортні, імпортні вантажі, що перевозяться за участю морського (річкового), залізничного транспорту.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Порт вказав, що оплатив залізниці як перевізнику належного Товариству вантажу -5000 тон соди каустичної, 43515,26 грн., з яких: 8495,28 грн. - збір за додаткову маневрову роботу; 18406,44 грн. - збір за зберігання вантажу у вагонах; 4682,76 грн. - плата за користування вагонами в очікуванні вивантаження; 11930,78 грн. - збір за перевірку ваги, оскільки згідно з ч. 1 ст. 194 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною у зобов'язанні.
Крім того, відповідно до умов договору № К21У-30 від 13.06.2005 р. позивачем нараховано та заявлено до стягнення штраф за 11 днів прострочки платежу -435,15 грн. та 261,12 грн. пені за 31 день прострочки платежу.
Як вже зазначалось раніше, місцевий господарський суд відмовив ДП “Морський торговельний порт “Южний» у позові до ТОВ “Соляріс» з підстав, вказаних в описовій частині постанови.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Пунктами 4.1, 4.2 договору № 5435/УП-419 від 24.06.2005 р., укладеного між Одеською залізницею та Морським торговим портом “Южний» про обробку вагонів з вантажами (а. с. 29 Т.3), передбачено, що Порт і Залізниця щомісячно не пізніше 25 числа узгоджують обсяги завозу вантажів на наступний місяць окремо за кожною номенклатурою. Узгодження додаткового завозу вантажів здійснюється ДО “Укрморпорт» і Укрзалізницею при наявності письмової згоди Порту та Залізниці призначення.
Листом № 44 від 24.10.2005 р. ТОВ “Соляріс» звернулось до Порту з проханням підтвердити додатковий завіз вантажу в листопаді 2005 р. - 5000 тон соди каустичної в цистернах, зі ст. Калуш Львівської залізниці на ст. Берегова Одеської залізниці, відправник - ЗАТ “Лукор», отримувач МТП “Южний» для ТОВ “Соляріс» (а. с. 21 Т. 1).
Листом ГД-13/1111 від 04.11.2005 р. Порт повідомив Мінтранс України, Укрзалізницю, Одеське та Львівське управління залізниці, відправника вантажу та ТОВ “Соляріс» про підтвердження додаткового завозу вантажів на листопад 2005 р. - сода каустична 5000 тон (а. с. 18 Т. 1).
Місцевий господарський суд, проаналізувавши зміст пункту 3.2 договору № К21У-30 від 13.06.2005 р., укладеного між Портом та ТОВ “Соляріс»; пункту 3.2 договору № 5435/УП-419 від 24.06.2005 р., укладеного між Одеською залізницею та Портом, дійшов правомірного висновку щодо відсутності окремого замовлення ТОВ “Соляріс» на перевірку залізницею ваги вантажу - соди каустичної та щодо здійснення Портом перевірки ваги з власної ініціативи, оскільки є недоведеними наявність підстав, передбачених ст. 52 Статуту залізниць, на яку є посилання в пункті 3.2 договору № 5435/УП-419 від 24.06.2005 р. для обов'язкового здійснення залізницею перевірки маси вантажу.
Правомірним є також висновок місцевого господарського суду про безпідставність вимоги Порту щодо стягнення з ТОВ “Соляріс» збору за додаткову маневрову роботу - 8495,28 грн., оскільки нарахування цього збору залізницею Порт обгрунтовує необхідністю перевірки ваги та додаткового розігріву вантажу у тепляку, оскільки, як вже вказувалось, перевірку ваги Порт здійснив за власною ініціативою, а необхідність повторного розігріву вантажу обумовлено не дотриманням Портом технологічних вимог щодо температури розігріву. Крім того, пунктом 3.2 договору № К21У-30 від 13.06.2005 р. сторони узгодили, що розморозка вантажу у тепляку сплачується Товариством за фактично виконану роботу на підставі актів виконаних робіт. Такі акти не складались, і в матеріалах справи вони відсутні.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача плати за користування вагонами в очікуванні вивантаження -4682,76 грн. та збору за зберігання вантажу у вагонах - 18406,44 грн., позивач у письмових поясненнях обґрунтовує сплату Залізниці цих сум пунктом 15 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 р. № 113, та стверджує, що цистерни з каустичною содою знаходились на коліях, що належать залізниці, що підтверджується Актами загальної форми № 4286, № 4287. При цьому Порт наполягає в апеляційній скарзі, що тільки Пам'ятка про користування вагонами може бути єдиним допустимим доказом на підтвердження часу користування вагонами.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частин 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Як вбачається з пункту 6.2 договору № 5435/УП-419 від 24.06.2005 р., укладеного між Одеською залізницею та МТП “Южний», у випадку, коли порт відмовляє в прийманні вантажу за будь-якої причини, яка не залежить від залізниці, а через деякий час прийняв вантаж, то він сплачує залізниці плату за користування вагонами та зберігання вантажів у вагонах за весь час простою вагонів в очікуванні розкредитування.
Наявні в матеріалах справи акти АСУ ТП порт “Южний» № 13518, № 13574 спростовують відомості, викладені в актах загальної форми № 4286, № 4287 щодо простою вагонів (цистерн) з содою каустичною, та підтверджують обставини подачі цистерн на колії Порту.
А відтак, висновок суду першої інстанції щодо безпідставності заявленої портом вимоги про стягнення з ТОВ “Соляріс» збору за зберігання вантажу у вагонах та плати за користування вагонами в очікуванні вивантаження є цілком обґрунтованим та правомірним.
Також, судова колегія зазначає, що з вищевикладених обставин відсутні законні підстави для стягнення з ТОВ “Соляріс» штрафу в сумі 435,15 грн. та пені в сумі 261,12 грн. за прострочку платежів.
Доводи апеляційної скарги стосовно укладення між позивачем та ТОВ “Соляріс» договору доручення, про що свідчить лист ТОВ “Соляріс» № 44 від 24.10.2005 р., судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки правова позиція скаржника є хибною і не відповідає положенням ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України щодо поняття, виду правочинів та істотних умов господарського договору.
З огляду на вищевикладене, рішення господарського суду Одеської області від 12.10.2007 р. слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
судова колегія
Рішення господарського суду Одеської області від 12.10.2007 р. слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постанови законної сили.
Головуючий суддя Т.Я. Гладишева
Суддя Я.Ф. Савицький
Суддя О.Т. Лавренюк