01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.12.2007 № 46/377
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Савченко О.А.(довіреність № 237 від 18.01.2007)
від відповідача -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС"
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.10.2007
у справі № 46/377
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС"
про стягнення 21780,34 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Агросфера» звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮВС» на свою користь суму основного боргу по договору - 20021,93 грн., пеню у розмірі 1420,73 грн., три проценти річних з простроченої суми - 337,68 грн., 217,80 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
08.10.2007 р. позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про доповнення позовної заяви та збільшення суми позовних вимог і просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу по договору - 20021,93 грн., пеню у розмірі 1678,02 грн., три проценти річних з простроченої суми - 349,04 грн., 220,49 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.10.2007 р. у справі № 46/377 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮВС» на користь позивача 20021,93 грн. основного боргу, пені за прострочку платежу в сумі 763,58 грн.; 143,17 грн. - три проценти річних з простроченої суми; 209,30 грн. витрат по сплаті держмита та 112 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
В частині задоволення позовних вимог суд мотивував рішення вимогами ст.ст.525, 526, 625 Цивільного кодексу України.
В іншій частині позову суд обгрунтовував рішення ч.2 ст.613 Цивільного кодексу України, яка встановлює, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, у зв'язку з чим суд частково відмовив в позові в частині стягнення штрафних санкцій.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ЮВС» подало до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на зазначене рішення суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Підставою для скасування рішення суду відповідач зазначив порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції не розглянув його клопотання про фіксацію судового процесу та не звернув уваги на п.4.1.2. договору, який передбачає, що за поставлений товар відповідач повинен був розрахуватися векселем.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечував, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва та повністю задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Агросфера».
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 12.05.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮВС" укладено договір купівлі-продажу № 45/1-КЧ, за умовами якого (продавець) позивач зобов'язується передати, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти товар (засоби захисту рослин) та сплатити його вартість.
Відповідно до п.3.1. договору від 12.05.2006 р. конкретний асортимент, кількість, ціна, терміни постачання та терміни оплати кожної партії товару наведені в специфікації до договору, що є його невід'ємною частиною. Загальна сума договору складає 26 320,37 грн.
Умови розрахунку передбачені п. 4 вищезазначеного договору, яким встановлено, що покупець зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок продавця 5 264,07 грн. у строк до 18.05.2006 р., а після поставки товару, згідно з специфікацією № 1 - сплатити залишок заборгованості в сумі 21 056,30 грн. за допомогою вексельної форми розрахунків, передавши продавцю один простий вексель по акту приймання-передачі.
Позивач стверджує, що 09.06.2006 р. відповідно до специфікації № 1 від 12.05.2006 р. до договору № 45/1-КЧ ним було поставлено відповідачу товар на суму 20 021,93 грн., що підтверджується податковою накладною № 2591 та довіреністю від 08.06.2006 р. ЯЛК № 153682, тобто позивач виконав свої зобов'язання. Натомість відповідач, в порушення умов договору від 12.05.2006 р., отримавши товар, передоплату не перерахував, простий вексель не видав. У зв'язку з чим, позивач просить стягнути вартість поставленого товару, пеню за порушення термінів оплати та 3 % річних.
З матеріалів справи вбачається, що покупець виконав перед замовником свої зобов'язання за договором № 45/1-КЧ - передав товар на загальну суму 20 021,93 грн., що підтверджується довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, видатковою накладною № 2591 від 09.06.2006 р. та рахунком № 16698 від 09.06.2006 р., копії яких приєднано до матеріалів справи.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України, договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений договір № 45/1-КЧ від 12.05.2006 р. передбачав перерахування відповідачем на користь позивача 5 264,07 грн. передоплати до 18.05.2006 р. Виходячи з п. 3.1 договору від 12.05.2006 р. та специфікації № 1 від 12.05.2006 р., що є його невід'ємною частиною, сторони погодили поставку товару на загальну суму 26 320,37 грн. у строк до 16.05.2006 р.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не отримував від відповідача передоплату, але фактично передав товар на загальну суму 20 021,93 грн.
Судом першої інстанції не нараховано штрафні санкції на суму попередньої оплати, яка мала бути перерахована відповідачем на поточний рахунок позивача до 18.05.2006 р.
Така часткова відмова в задоволенні позовних вимог мотивована тим, що відповідно до параграфу № 7 глави 49 Цивільного кодексу України притримання є правом, а не обов'язком сторони зобов'язання. Таким чином, дії позивача по передачі товару до отримання 5 264,07 грн. передоплати не суперечать законодавству та укладеному сторонами договору.
Згідно з ч. 2 ст. 613 Цивільного кодексу України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
На думку суду першої інстанції, поставивши товар не 16.05.2007 р., а 09.06.2007 р. позивач допустив прострочення кредитора, яке унеможливило виконання відповідачем обов'язку щодо внесення попередньої плати, у зв'язку з чим строком виникнення зобов'язання по оплаті вартості поставленого товар слід вважати дату, до якої було допущено прострочення кредитора, тобто 09.06.2007 р. Таким чином, передавши товар до отримання передоплати, позивач не вправі нараховувати штрафні санкції на суму неотриманої передоплати, оскільки після передачі товару неповна оплата його вартості не може вважатися передоплатою, адже губиться саме значення попередньої оплати.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком господарського суду міста Києва, оскільки в даному випадку п.4.1.1. договору передбачав перерахування відповідачем попередньої оплати на поточний рахунок позивача до 18.05.2006 р. незалежно від дати поставки товару. Тому, суд апеляційної інстанції робить висновок про необхідність нарахування пені та трьох процентів річних на суму попередньої оплати та залишок заборгованості за поставлену продукцію.
Як вбачається з матеріалів справи, на день подачі позову до суду попередня оплата у розмірі 5264,07 грн. на поточний рахунок позивача не перерахована, простий вексель на суму 14757,86 грн. не переданий.
Якщо одна сторона передала товари, а інша сторона не передала вексель на узгоджених ними умовах, сторона, яка виконала зобов'язання за правочином, має право звернутися з вимогою про оплату. За змістом ст.198 ЦК України суд має право задовольнити вимогу про стягнення оплати за товари в грошовій формі, якщо дійде висновку, що зустрічні зобов'язання за виданим чи переданим у рахунок оплати за договором векселем не виконано (аналогічна позиція міститься в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 08.06.2007 р. “Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів»).
Враховуючи викладене, господарський суд міста Києва прийшов до вірного висновку, що позивачем обгрунтовано пред'явлена до відповідача вимога про стягнення в грошовій формі основного боргу за договором у розмірі 20021,93 грн.
Позивач також просить стягнути з відповідача за період з 19.05.2006р. по 14.11.2006 р. пеню на прострочену заборгованість за попередньою оплатою та за період з 15.06.2006 р. до 11.12.2006 р. пеню за несвоєчасну передачу векселів, всього 1678,02 грн. та три проценти річних з 19.05.2006 р по 14.06.2006 на прострочену заборгованість за попередньою оплатою, а також за період з 15.06.2006 р. до 06.01.2007 р. - за несвоєчасну передачу векселів.
Суд першої інстанції, розглянувши позовні вимоги позивача щодо стягнення пені та трьох процентів річних, встановив, що відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язання.
Згідно з п.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому є підстави для нарахування боргу з трьома процентами річних від простроченої суми.
Відтак, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача пені та трьох процентів річних з простроченої суми.
Господарський суд міста Києва частково задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені та трьох процентів, а саме за уточненим розрахунком суду сума пені становить 763,58 грн., а сума трьох процентів річних складає 143,17 грн.
Однак, апеляційним судом встановлено, що при здійсненні розрахунку трьох процентів річних та пені місцевим господарським судом невірно зазначено суму, на яку нараховано пеню та три проценти річних.
Відповідно до розрахунку, здійсненого судом апеляційної інстанції, розмір трьох процентів річних складає 349,04 грн., а розмір пені становить 1634,59 грн.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та судових витрат, оскільки Господарським судом міста Києва неправильно застосовані норми матеріального права в частині визначення суми заборгованості, на яку належить нараховувати пеню та три проценти річних, і періоду їх нарахування, в решті рішення необхідно залишити без змін.
Відповідно до статті 49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 220 грн. 06 коп. витрат по сплаті державного мита та 117 грн. 77 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Керуючись ст.ст. 49, 101, 102, п. 4 ст.103, п.4 ч. 1 ст.104, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮВС» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 08.10.2007 року у справі № 46/377 змінити, виклавши пункт другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮВС» (01103, м.Київ, Вул.Кіквідзе, 18-а, ідентифікаційний код 21514404) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агросфера» (49083, м.Дніпропетровськ, вул.Собінова, 1, ідентифікаційний код 31320991) 20021 (двадцять тисяч двадцять одну) грн. 93 коп. боргу, 1634 (одну тисячу шістсот тридцять чотири) грн. 59 коп. пені за прострочку платежу, 349 (триста сорок дев'ять) грн. 04 коп. трьох процентів річних від простроченої суми, 220 (двісті двадцять) грн. 06 коп. державного мита та 117 (сто сімнадцять) грн. 77 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.»
Матеріали справи № 46/377 повернути до господарського суду міста Києва.
Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді
17.12.07 (відправлено)