31.07.2024 року м. Дніпро Справа № 908/1336/23(908/3482/23)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач),
суддів Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,
секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 (суддя Юлдашев О.О.; повне рішення складено 18.03.2024) і на додаткове рішення від 14.03.2024 у справі № 908/3482/23
за позовом Приватного підприємства «Максфорт», м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант», м. Київ
про визнання договору недійсним,
розглянутої в межах справи № 908/1336/23
про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт», м. Запоріжжя,-
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
Приватне підприємство «Максфорт» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним укладеного 04.01.2021 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Діамант» договору № 02/01-2021 про надання юридичних послуг.
Позов обґрунтовано наявністю ознак фіктивності оспорюваного правочину, оскільки сторони договору не мали наміру створити правові наслідки, обумовлені цим правочином, тому що будь-які юридичні послуги з визначеного умовами договору переліку позивачу не надавалися, а єдиною метою укладення цієї угоди мало бути штучне створення кредиторської заборгованості, необхідної для порушення провадження у справі про банкрутство.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 позов у справі № 908/1336/23 (908/3482/23) задоволено.
Місцевий господарський суд дійшов висновку що сторони спірного договору не мали наміру створити правові наслідки, обумовлені цією угодою, що свідчить про фіктивність правочину.
Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024 у справі № 908/1336/23 (908/3482/23) заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» на користь Приватного підприємства «Максфорт» 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відмову у повному задоволенні заяви про відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката за рахунок відповідача місцевий господарський суд мотивував неспівмірністю заявленої суми судових витрат у розмірі 115000,00 грн зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційних скарг.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діамант» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами на рішення від 30.01.2024 і додаткове рішення від 14.03.2024 Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1336/23 (908/3482/23) та просить скасувати зазначені судові акти і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову і заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Скаржник зазначив, що оскаржуваний договір укладено з метою надання юридичних послуг, отримання яких замовником підтверджується наявними в матеріалами справи звітами виконавця, а також підписаними сторонами договору актами виконаних робіт, що спростовує висновки місцевого господарського суду про наявність ознак фіктивності спірної угоди.
Скаржник зауважив, що відсутність інформації у фінансовій звітності позивача стосовно отримання визначених спірним договором юридичних послуг, засвідчує порушення ведення бухгалтерського обліку, а не порушення надавачем юридичних послуг своїх зобов'язань за договором.
Скаржник вважає, що місцевий господарський суд безпідставно задовольнив заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки докази на підтвердження їх розміру, всупереч положень частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, надані позивачем після ухвалення судом рішення без попередньо здійсненої заяви, яку останній мав зробити до закінчення судових дебатів. Крім того, додаткова угода № 1 від 01.11.2023, якою сторони погодили вартість послуг адвоката під час розгляду справи у суді, містить посилання на номер справи - № 908/1336/23 (908/3482/23), своєю чергою позов звернено до господарського суду 22.11.2023, про що свідчить штамп у правому нижньому куті позовної заяви, тобто угода, яка містить посилання на номер судової справи, укладена до відкриття судом провадження у господарській справі і присвоєння їй унікального номеру, що свідчить про фіктивність договірних умов про надання позивачу професійної правничої допомоги у даній справі, а матеріали заяви не містять доказів оплати клієнтом вартості отриманих послуг адвоката у розмірі 115000,00 грн.
Також скаржник посилається на невідповідність заявленої до стягнення вартості послуг об'єму виконаної адвокатом роботи, оскільки в провадженні господарських судів знаходиться декілька справ з подібними правовідносинами між тими ж сторонами, тому адвокату у даній справі не потрібно вивчати додаткові джерела права для формування правової позиції, у зв'язку з чим підготовка відзиву на позов та інших заперечень не вимагала значних витрат часу.
3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.
4. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2024 відкриті апеляційні провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 і на додаткове рішення від 14.03.2024 у справі № 908/1336/23 (908/3482/23).
У судовому засіданні 31.07.2024 оголошені вступна та резолютивна частини постанови.
5. Встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» (виконавець) 04.01.2021 уклало з Приватним підприємством «Максфорт» (замовник) договір № 02/01-2021 відповідно до умов пункту 1.1 якого виконавець взяв на себе зобов'язання надавати замовнику, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити вартість консультаційно-юридичних послуг, пов'язаних з поточним обслуговуванням господарської діяльності замовника, якими зокрема, але не виключно, можуть бути такі послуги:
- консультації, послуги радника з питань фінансового, банківського права, міжнародного права та міжнародних відносин України з Євросоюзом;
- розробка проектів договорів, контрактів, угод, юридичний супровід процедури укладання (підписання) договорів, угод, міжнародних контрактів;
- юридичні та консультаційні послуги із загальної ділової практики;
- послуги з юридичного супроводу господарської діяльності замовника;
- надання правових висновків та рекомендацій;
- представництво прав та законних інтересів замовника в органах державної влади та управління усіх рівнів, в підприємствах, установах та організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкованості;
- у відносинах з правоохоронними органами, в судових органах усіх юрисдикцій та усіх рівнів, органах Державної податкової служби та у відносинах з іншими юридичними та/або фізичними особами з метою юридичного захисту прав та законних інтересів замовника; надання правової та консультативної допомоги з підготовки необхідних замовнику пакетів документів та вчинення інших дій, погоджених сторонами в даному договорі та/або додатках до нього (т. 1, а.с. 36-38).
Згідно з пунктом 4.2 Договору плата за надані послуги здійснюється замовником протягом 5 (п'яти) днів з дня підписання замовником акту приймання-передачі наданих послуг.
У пункті 4.3 сторони Договору погодили, що вартість послуг з поточного обслуговування господарської діяльності замовника складає 55000,00 грн на місяць.
Обсяг та загальна вартість наданих послуг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг, який у випадку відсутності у замовника зауважень підписується замовником протягом 3 (трьох) робочих днів з дня його отримання від виконавця (пункт 4.5 Договору).
Цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє по 31.12.2022 включно (пункт 10.1 Договору).
Приватне підприємство «Максфорт», в особі директора Колбіна Андрія Валерійовича, підписало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» акти виконаних робіт за договором № 02/01-2021 від 04.02.2021, як-от:
- акт № 1 від 04.02.2021 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 2 від 04.03.2021 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 3 від 02.04.2021 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 4 від 04.05.2021 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 5 від 04.06.2021 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 6 від 02.07.2021 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 7 від 04.08.2021 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 8 від 02.09.2021 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 9 від 04.10.2021 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 10 від 04.11.2021 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 11 від 02.12.2021 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 12 від 04.01.2022 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 13 від 04.02.2022 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 14 від 04.06.2022 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 15 від 04.07.2022 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 16 від 04.08.2022 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 17 від 02.09.2022 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 18 від 04.10.2022 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 19 від 04.11.2022 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 20 від 02.12.2022 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн;
- акт № 21 від 04.01.2023 про виконання робіт вартістю 55000,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» звернулося до Господарського суду Запорізької області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт» та визнання грошових вимог у сумі 1155000,00 грн, мотивованих невиконанням боржником зобов'язання з оплати вартості наданих заявником юридичних послуг за договором № 02/01-2021 від 04.01.2021.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.10.2023 у справі № 908/1438/23 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» у відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт» через відсутність доказів надання юридичних послуг за договором № 02/01-2021 від 04.01.2021 вартістю 1155000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.05.2023, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2023 відкрито провадження у справі № 908/1336/23 про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт» за заявою Фізичної особи-підприємця Крамаренка Богдана Юрійовича.
Приватне підприємство «Максфорт» 22.11.2023 звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним укладеного 04.01.2021 з Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» договору № 02/01-2021 про надання юридичних послуг.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 у справі № 908/1336/23 (908/3482/23) позов Приватного підприємства «Максфорт» задоволено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2024 ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.05.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі № 908/1336/23 скасовано. Справу № 908/1336/23 направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.05.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі № 908/1336/23 про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт».
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Об'єктом апеляційного оскарження у даній справі є рішення місцевого господарського суду, яким визнано недійсним правочин боржника у справі про банкрутство з підстав його фіктивності.
Предметом апеляційного провадження є питання кваліфікації спірного правочину як фіктивного.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний господарський суд зауважує, що позов пред'явлено в межах справи про банкрутство, а рішення місцевого господарського суду по суті спору ухвалено до скасування судового рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (№ 913/45/20).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц зазначила, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 05.07.2019, прийнятої за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 910/4994/18, зазначила, що фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Матеріалами справи підтверджується укладення Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» (виконавець) з Приватним підприємством «Максфорт» (замовник) договору зберігання, відповідно до умов якого виконавець взяв на себе зобов'язання надавати замовнику консультаційно-юридичної послуги.
За своєю правовою природою спірний правочин є договором про надання послуг, оскільки відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на підстави позову, предметом доказування у даній справі є встановлення або спростування наявності ознак, притаманних фіктивним правочинам.
В постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції і вказав на те, що для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідне вичерпне дослідження фактичних прав та обов'язків сторін у процесі виконання операції, встановлення фактичного результату, до якого прагнули учасники такої операції, та надання оцінки зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
Апеляційний господарський суд звертає увагу, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися рух активів. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.
Своєю чергою встановлені обставини у даній справі викликали у місцевого господарського суду сумніви у реальності господарської операції за спірним договором щодо фактичного отримання позивачем юридичних послуг від відповідача.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Предметом договору № 02/01-2021 є надання відповідачем на платній основі позивачу юридичних послуг, пов'язаних з поточним обслуговування господарської діяльності замовника на платній основі, щомісячна вартість якої становить 55000,00 грн.
Частина перша статті 177 Цивільного кодексу України визначає, що об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.
Таким чином, законодавець розглядає послуги як окремий вид цивільних прав, які відрізняються від інших об'єктів, як-от речей, результатів робіт, нематеріальних об'єктів тощо. Послугам притаманна своєрідна природа і спільні характерні ознаки. Для всіх послуг характерним є те, що вони: по-перше, мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває уречевлюваного вигляду; по-друге, вони тісно по'вязані з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій; по-третє, вони не збігаються із самими діями (здійсненням діяльності) виконавця, а існують як окреме явище - певне нематеріальне благо.
З огляду на нематеріальних характер правовідносин з надання юридичних послуг, для підтвердження обставини їх надання апеляційний господарський суд вважає за потрібне застосувати інститут вірогідності доказів.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Апеляційний господарський суд зауважує, що із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів». Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Іншими словами тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Перелік юридичних послуг, які є предметом спірного правочину, має загальних характер, як-от юридичні та консультаційні послуги із загальної ділової практики; послуги з юридичного супроводу господарської діяльності замовника; розробка проектів договорів, контрактів, угод; юридичний супровід процедури укладання договорів тощо.
Апеляційний господарський суд зазначає, що незважаючи на беззаперечне використання у господарській діяльності будь-якої особи приватного права навичок, зокрема щодо оформлення правочинів, звернення до професійних юристів з фаховою освітою задля вчинення тієї чи іншої господарської операції не є обов'язковим. Водночас це не виключає обставин, за наявності яких допомога фахового юриста (адвоката) є необхідною, зокрема щодо надання юридичних консультацій, надання правового висновку та/або рекомендації з приводу вчинення тієї чи іншої господарської операції тощо.
Своєю чергою нематеріальний характер правовідносин з надання юридичних послуг, що є предметом спірного правочину, їх загальний (абстрактний) характер, який між іншим може полягати у наданні усних консультацій та/або рекомендацій, зокрема з питань фінансового, міжнародного чи банківського права, у поєднанні зі справою про банкрутство, порушення якої стало наслідком невиконання боржником обов'язку зі сплати визначеної умовами договору вартості юридичних послуг (ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство чинна на момент ухвалення оскаржуваного рішення), покладає на кредитора підвищений стандарт доказування стосовно їх надання боржнику, з метою запобігання утворення штучної заборгованості на шкоду іншим кредиторам.
Матеріали справи не містять доказів дійсної потреби в укладенні спірного правочину для досягнення основної мети господарської діяльності - одержання прибутку, чи принаймні для запобігання негативних наслідків, що можуть настати у разі ухвалення суб'єктом господарювання (позивач) рішень без попередньої консультації з професійними юристами. Наявні в матеріалах справи звіти про виконані роботи також не є безумовним доказом надання юридичних послуг за спірним правочином, оскільки єдиною відмінністю від зазначеного в умовах договору загального переліку юридичних послуг є зазначення у вказаних звітах контрагентів позивача, тому за відсутності інших доказів вони не доводять надання юридичних послуг під час укладення позивачем тих чи інших правочинів чи вчинення інших операцій під час його господарської діяльності.
Також апеляційний господарський суд зауважує, що згідно з наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт, юридичні послуги надавались з лютого 2021 року по січень 2023 року, водночас умовами спірного правочину на замовника послуг покладено обов'язок щомісячно здійснювати оплату цих послуг у розмірі 55000,00 грн. Тобто впродовж двох років виконавець надавав юридичні послуги без отримання визначеної умовами договору щомісячної плати, не висував замовнику претензій щодо погашення заборгованості і не скористався у такому разі встановленим пунктом 2.2.4 Договору правом відмовитися від їх надання, замість чого звернувся з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно замовника, що ставить під сумнів добросовісність та розумність дій самого виконавця.
Колегія суддів акцентує увагу, що сукупність доказів, а саме:
- відсутність конкретизації послуг, що мають бути надані;
- відсутність відповідних завдань на надання конкретних послуг;
- відсутність листування між сторонами щодо виконання умов договору;
- відсутність щомісячної оплати згідно умов договору та відсутність вимог виконавця послуг щодо щомісячної сплати вартості послуг за договором,
свідчать про те, що сторони не вчиняли ніяких дій на виконання договору правового обслуговування.
Тобто, не ставлячи під сумнів право позивача на укладання такого роду договорів (договорів на правове обслуговування господарської діяльності), суд першої інстанції, з чим погоджується апеляційний господарський суд, має сумніви у вчиненні спірного правочину через відсутність переконливих доказів зворотного, а також враховуючи ту обставину, що невиконання саме цього правочину стало підставою для звернення з заявою стосовно порушення провадження у справі про банкрутство.
З огляду на встановлені обставини у справі, апеляційний господарський суд доходить висновку, що умисел сторін спірного правочину спрямований на створення фіктивної заборгованості з метою подальшого порушення у справі про банкрутство, що підтверджується зверненням до господарського суду Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт» та визнання грошових вимог у сумі 1155000,00 грн, мотивованих невиконанням боржником зобов'язання з оплати вартості наданих заявником юридичних послуг за договором № 02/01-2021 від 04.01.2021, у задоволенні якої відмовлено ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.10.2023 у справі № 908/1438/23.
Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд доходить висновку, що воля сторін спірного правочину не відповідала її зовнішньому прояву, оскільки укладаючи договір № 02/01-2021 від 04.01.2021 про надання юридичних послуг, Приватне підприємство «Максфорт» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» заздалегідь знали, що він не буде виконаний, маючи на меті інші цілі, ніж передбачені правочином, якими у даному випадку є порушення провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт» та штучне створення заборгованості боржника, тобто спірний договір має всі достатні ознаки притаманні фіктивним правочинам
У зв'язку з вищевикладеним, апеляційний господарський суд доходить висновку, що оскаржуваний правочин відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України необхідно визнати недійсним через його фіктивність.
Апеляційна скарга на додаткове рішення у даній справі не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини, встановлені апеляційним господарським судом.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру»).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом витраченим на виконання робіт. Суд, зважаючи на принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п'ятої статті 129 цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
У позовній заяві позивач заявив клопотання про розподіл судових витрат, тобто здійснив таку заяву до судових дебатів, тому апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника стосовно порушення позивачем визначеного положеннями частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України порядку надання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, ухвалою про призначення заяви щодо розподілу судових витрат, місцевий господарський суд поновив порушений позивачем строк подання заяви про ухвалення додаткового рішення.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Відповідач з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до місцевого господарського суду не звертався, не зважаючи на його обізнаність про подання позивачем заяви стосовно розподілу судових витрат після ухвалення судом рішення у справі, що підтверджується наявною в матеріалах справи заявою відповідача від 16.02.2024, в якій останній заперечує проти стягнення з нього на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу через порушення подання такої заяви, передбаченого положеннями частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Матеріалами справи підтверджується, що інтереси позивача у місцевому господарському суді представляв адвокат Адвокатського об'єднання «Аксіома» (керуючий партнер) Гришко Іван Іванович, який на підтвердження своїх повноважень надав укладений 17.07.2023 з Приватним підприємством «Максфорт» договір № 17/07-23 про надання правової допомоги та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ЗП 001324. Адвокат Гришко Іван Іванович брав участь у судових засіданнях 09.01.2024, 30.01.2024 і 14.03.2024 на стороні позивача.
Апеляційний господарський суд вважає, що стягнена місцевим господарським судом сума судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 20000,00 грн відповідає обсягу виконаної адвокатом роботи порівняно із складністю справи, крім того, зважаючи на предмет та підстави позову, кількість та тривалість судових засідань та конституційну заборону використання безоплатної праці, місцевий господарський суд у межах наданими йому дискреційних повноважень частково задовольнив заяву про стягнення 115000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Водночас не може бути підставою для зменшення заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу чи відмови у задоволенні такої заяви наявність декількох справ, схожих за правовідносинами, що виникли між сторонами у даній справі, оскільки процесуальне законодавство не ставить підстави для стягнення судових витрат з винної сторони у залежність від кількості судових справ між сторонами спору. Ця обставина може бути лише врахована судом під час визначення розгляду клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу. При цьому стягнута судом сума гонорару адвоката у розмірі 20000,00 грн, на думку колегії, є відповідною до обсягу наданих адвокатом послуг.
Не спростовують правильність висновків місцевого господарського суду сумніви скаржника щодо перерахування позивачем обумовленої умовами договору вартості наданих адвокатом послуг, оскільки відсутність доказів оплати гонорару адвокату не є підставою для відмови у задоволення заяви про стягнення таких витрат.
Також не є ознакою фіктивності правочину, зазначення у додатковій угоді № від 01.11.2023 номеру господарської справи за позовом, поданим господарському суд 22.11.2023, тобто після оформлення зазначеної додаткової угоди, оскільки матеріалами справи підтверджується надання професійної правничої допомоги під час розгляду господарської справи, що має першочергове значення для вирішення господарським судом питання про розподіл судових витрат, а вищевказана обставини може свідчити лише про складання додаткової угоди після формування номеру справи.
7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржені судові рішення зміні або скасуванню.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати скаржника щодо сплати судового збору за розгляд апеляційних скарг покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 у справі № 908/1336/23 (908/3482/23) залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант» на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024 у справі № 908/1336/23 (908/3482/23) залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 у справі № 908/1336/23 (908/3482/23) залишити без змін.
Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024 у справі № 908/1336/23 (908/3482/23) залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Діамант».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03.09.2024
Головуючий суддя Ю ПАРУСНІКОВ
Суддя Т. ВЕРХОГЛЯД
Суддя О. ІВАНОВ