Справа №: 343/265/24
Провадження №: 1-кп/343/64/24
про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
03 вересня 2024 року м. Долина
Долинський районний суд Івано-Франківської області в складі:
судді - ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області матеріали кримінального провадження № 1-кп/343/64/24, справа № 343/265/24, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023091160000456 від 06.11.2023, про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
за участю: прокурора - ОСОБА_4 ,
представника неповнолітнього потерпілого - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
у провадженні Долинського районного суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
03 вересня 2024 року від прокурора надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, яке завчасно вручено для ознайомлення обвинуваченому, що останній підтвердив у судовому засіданні.
Клопотання прокурор мотивує тим, що обвинувачений обгрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. 07 листопада 2023 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а 29 січня 2024 року - про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обґрунтовується продовженням існуванням ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тому що ОСОБА_3 може:
- переховуватися від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, що може бути підставою та мотивом для переховування від суду. Крім того він, як військовослужбовець, володіє певними знаннями для того, щоб залишити територію Івано-Франківської області поза блокпостми, а також територію України поза пунктами пропуску, встановленими на державному кордоні, з метою уникнення кримінальної відповідальності;
- незаконно впливати на потерпілого та свідків, оскільки, перебуваючи на волі може змусити або будь-яким іншим способом впливати на них, з метою зміни їх показань на його користь, що може негативно вплинути на подальший хід кримінального провадження. Це створює загрозу тиску та підбурювання обвинуваченим вказаних осіб до дачі неправдивих показань, або відмови від надання таких;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, так як, знаходячись на волі, зможе координувати свої дії із особами, що мають можливість впливати на викривлення значимих для кримінального провадження фактів шляхом погроз, підкупу, тиску на учасників кримінального провадження. Також він може підшукувати осіб, які можуть надати вигідні для нього неправдиві показання;
- вчинити інше кримінальне правопорушення з огляду на те, що він є військовослужбовцем і з метою уникнення від кримінальної відповідальності може вчинити самовільне залишення місця проходження військової служби або дизертирство, тобто кримінальні правопорушення, передбачені ст. 407, 408 КК України.
Застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти зазначеним ризикам. Так, особисте зобов'язання є занадто м'яким. Щодо особистої поруки, то на даний час не надходило заяв від осіб, які б могли поручитися за виконання обвинуваченим своїх обов'язків. Щодо домашнього арешту, то такий не може бути застосований, оскільки обвинувачений є військовослужбовцем.
У свою чергу захисник ОСОБА_6 в інтересах свого підзахисного ОСОБА_3 подав клопотання про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби, в якому вказав, що обвинувачений, будучи діючим військовослужбовцем, контрактником, учасником бойових дій, має бажання здійснити свій конституційний обов'язок по захисту України, тому просить прокурора та суд скасувати йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та направити його для проходження служби в бойову військову частину, яка на передньому краю оборони стримує напад військових окупантів, щоб він зміг захищати Україну та своєю поведінку хоча б частково реабілітувати себе за вчинене, зберігши таким чином життя необстріляним призовикам, яких щоденно мобілізують на фронт.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив його задовольнити з наведених у ньому підстав. Підстав для задоволення клопотання про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби на даний час нема, оскільки таке подане з порушенням процедури, передбаченої ст. 616 КПК України, та, враховуючи наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вважає його передчасним та таким, що не підлягає до задоволення.
Представник потерпілого підтримав позицію прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечив, натомість просив задовольнити його клопотання про скасування відносно нього запобіжного заходу для проходження військової служби, так як він є військовослужбовцем та має намір проходити військову службу. Вважає необгрунтованою позицію прокурора щодо неможливості застосування до нього домашнього арешту чи застави.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, оскільки відсутні підстави для продовження запобіжного заходу, як і не обгрунтовані ризики, наведені в клопотанні, та задовольнити заявлене ними клопотання про скасування запобіжного заходу ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби. ОСОБА_3 може проходити військову службу як по віку, так і по досвіду, оскільки є учасником бойових дій, а тому направлення його для продовження проходження служби відповідатиме інтересам держави.
Суд, вислухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши заявлені клопотання, приходить до таких висновків.
Як визначено в ч. 3 ст. 331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Крім цього, згідно з положеннями ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Мета та підстави застосування запобіжних заходів визначені у ст. 177 КПК України, зокрема метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання встановленим ризикам. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Як передбачено ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується, зокрема, вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан; наявність судимостей; повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 суд враховує наявність обставин, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу, та умови, за яких таке продовження можливе, а також, як цього вимагає ст. 194 КПК України, перевіряє, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, при цьому оцінює доводи сторони обвинувачення та позицію сторони захисту з врахуванням положень ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. При цьому тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, однак таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Крім цього, відповідно до п. 36 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Москаленко проти України", Європейський суд зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Стаття 5 Рекомендації Комітету Європи від 27.06.1980 "Про взяття під варту до суду" вказує, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за злочин вчинений обвинуваченим, тобто чим більш сувора санкція передбачена за злочин поставлений обвинуваченому в вину, тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо нього. Доцільність залишення під вартою особи, яка підозрюється в скоєнні тяжкого злочину, має оцінюватись в кожному випадку окремо у відповідності з її особливими характеристиками.
Також судом враховується те, що ризик втечі повинен оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню ("Бекчиєв проти Молдови" §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти ("Ідалов проти Росії" §140).
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що обвинуваченому інкриміновано вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за який, у разі визнання його винуватим, передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
Суд погоджується з доводами прокурора про те, що на даний час ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати.
ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, усвідомлює неминучість покарання за нього, тому під страхом вказаного покарання він може переховуватись від суду. Крім того, як військовослужбовець, який проходив службу у ТЦК та володіє певними знаннями як залишити територію області поза блокпостами чи пунктами пропуску, може покинути як територію області, так і України, з метою ухилення від суду, а відтак наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Продовжує існувати і ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків, які ще не допитані у ході судового розгляду, та на неповнолітнього потерпілого з метою зміни його показів на його користь, оскільки всі вони проживають у межах колишнього Долинського райну, є знайомими обвинуваченого, тому він шляхом погроз чи прохань може просити їх дати неправдиві показання, що вказує на наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
ОСОБА_3 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки, знаходячись на волі, він зможе координувати свої дії з особами, що мають можливість впливати на викривлення значимих відомостей для кримінального провадження шляхом підкупу, погроз, тиску на учасників/сторін кримінального провадження, підшукувати осіб, що можуть надати вигідні для нього показання, доказом чого є показання допитаних судом свідків, які вказували як на його поведінку, схильну до погроз, так і на його телефонні дзвінки з місць утримання під вартою з повідомленням про певні події.
Підставами вважати, що продовжує існувати ризик вчинення ОСОБА_3 іншого кримінального правопорушення є те, що він є військовослужбовцем і з метою уникнення від кримінальної відповідальності може вчинити самовільне залишення місця проходження військової служби або дезертирство, тобто вчинити кримінальні правопорушення, передбачені ст. 407, 408 КК України.
Таким чином при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурором доведено як об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою ОСОБА_3 та встановлена наявність ризиків, визначених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, так і те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги відомості про особу обвинуваченого, а також те, що обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно нього спливає, тривалість розгляду кримінального провадження у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення не виходить за межі розумного строку, на даний час судове слідство триває, ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати і надалі та виправдовують його подальше тримання під вартою, а жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти встановленим ризикам, тому суд приходить до висновку, що є достатні підстави для того, щоб клопотання прокурора задовольнити та продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 строк тримання під вартою на 60 днів.
Щодо заявленого стороною захисту клопотання про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби, то суд зазначає таке.
Дійсно, законодавцем враховано потенційну користь, яку можуть принести особи, які утримуються під вартою, Україні у наданні відсічі збройній агресії проти нашої держави, яку розв'язала Російська Федерація, та надано відповідну оцінку, яка виразилась у прийнятті Закону України № 2125-ІХ "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо порядку скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або його зміни з інших підстав" від 15 березня 2022 року, яким КПК України доповнено статтею 616.
Відповідно до положень ст. 616 КПК України, у разі введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України підозрюваний, обвинувачений, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, крім тих, які підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України, має право звернутися до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
За результатами розгляду клопотання, передбаченого абзацом першим цієї частини, прокурор має право звернутися до слідчого судді або суду, який розглядає кримінальне провадження, з клопотанням про скасування цій особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Тобто скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою може відбутись за наслідками розгляду судом відповідного клопотання прокурора, а не сторони захисту. В той же час сторона захисту має право звернутись до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Разом з цим, аналізуючи зміст ст. 616 КПК України, можна дійти до висновку, що таке скасування можливе у разі, якщо прокурор дійде висновку про наявність обставин, які вказують на те, що відсутні ризики, передбачені частиною першою статті 177 цього Кодексу, а також ризик ухилення особи, стосовно якої пропонується скасувати запобіжний захід у виді тримання під вартою, від проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
При цьому прокурором у кримінальному провадженні клопотання про скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 для проходження військової служби на особливий період подано не було. Більше того, як вказано вище, в судовому засіданні прокурор клопотав про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що ст. 616 КПК України не може бути застосована до обвинуваченого ОСОБА_3 як з формальної причини (не дотримано порядок подачі такого клопотання до суду прокурором), так і з причин наявності щодо обвинуваченого ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що відповідно до положень ст. 616 КПК України є імперативною умовою, яка в даному випадку унеможливлює скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а відтак, у задоволенні клопотання ОСОБА_3 слід відмовити.
На підставі викладеного, ст. 177, 196, 197, 199, 205, 376, 395, 532, 534, 616 КПК України та керуючись ст. 331 КПК України, суд
клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 задовольнити.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний ОСОБА_3 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України, продовжити строком на 60 (шістдесят) днів - до 01 листопада 2024 року включно.
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби під час мобілізації відмовити.
Ухвала в частині продовження строків тримання під вартою діє 60 (шістдесят) днів та підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвалу для виконання направити начальнику ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)", м. Івано-Франківськ.
Контроль за виконанням ухвали в частині продовження строку тримання під вартою покласти на прокурора у даному кримінальному провадженні.
Ухвала суду може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення через Долинський районний суд Івано-Франківської області. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя: ОСОБА_1