Справа № 462/5082/23
07 серпня 2024 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,
за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про встановлення батьківства,
Позивач звернувся до суду із позовною заявою та просить суд визнати його батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обгрунтування свої вимог зазначає, що приблизно з 1990 року був у стосунках з ОСОБА_5 , яка була не заміжньою, та згодом народила йому сина. Однак позивач мав сім'ю, тому за згодою сторін хлопчика назвали ОСОБА_4 , а по батькові записали ОСОБА_7 . Від самого народження він брав участь у житті свого сина, допомагав матеріально, після закінчення школи оплачував вартість репетиторів щоб син отримав гідну освіту. Після закінчення медичного університету позивач хотів допомогти зі житлом внаслідок чого 07.06.2002 року він оформив договір купівлі-продажу своєї квартири у АДРЕСА_1 на ОСОБА_5 за зниженою ринковою вартістю.
У 2018 році померла ОСОБА_5 , після чого позивач ще більше почав допомагати сину: оплачував комунальні послуги, на весіллі ОСОБА_4 та ОСОБА_9 виступав як батько нареченого, вручив молодятам 20000,00грн.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 . Після його смерті позивач бажає вступити в законні права спадщини померлого: бажає від відповідачки матеріальну компенсацію за продану квартиру у АДРЕСА_1 , однак отримав відмову. За таких обставин він змушений звернутися до суду із даним позовом.
14.11.2023р. позивач подав заяву про зміну предмету позову у якій просить встановити факт батьківства ОСОБА_1 щодо ОСОБА_4 .
У відзиві на позовну заяву про встановлення батьківства представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Геш І.Ю. просить суд відмовити у задоволенні позову, вважає такий безпідставним та не обгрунтованим, поданий до неналежного відповідача. В своє обгрунтування зазначає, що ОСОБА_2 являлася дружиною покійного ОСОБА_4 , однак чинним законодавством не передбачено пред'явлення позову про визнання батьківства до дружини покійної особи, що є самостійною підставою для відмови у позові. В частині зміни предмету позову вважає такий не передбачений законом та є неефективним для захисту порушеного права позивача.
27.05.2024 року представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі в частині окремого провадження у справі про встановлення факту батьківства, однак розгляд даної справи розпочато в позовному провадженні, в ході якої позивач змінював предмет позову, тому у даному випадку не може бути застосовано ч.6 ст. 294 ЦПК України.
28.05.2024 року позивач повторно подав заяву про зміну предмету позову у якій просить встановити факт батьківства ОСОБА_1 щодо ОСОБА_4 та визнати за ним право власності за законом в 1 чергу спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка прийнята судом.
Представник відповідача адвокат Геш І.Ю. надав суду відзив на змінені позовні вимоги, вважає їх безпідставними та необгрунтованими, подані до неналежного відповідача а тому просить відмовити у їх задоволені. Також зазначає, що позивач не відправив примірник змінених позовних вимог учасникам справи, не долучено квитанцію про сплату судового збору, в заяві не зазначені вимоги ст. 175 п.6-10 ЦПК України.
В ході розгляду справи залучено у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3 .
Із наданих пояснень ОСОБА_3 встановлено, що ОСОБА_5 була його радною сестрою, самостійно виховувала сина ОСОБА_4 та отримувала відповідну допомогу від держави. Вважає, що позивач діє недобросовісно, оскільки якби хотів бути батьком то міг встановити своє батьківство ще за життя сина, обставин, які могли перешкоджали це зробити протягом 24 років позивач не вказав. Доказів надання матеріальної допомоги ОСОБА_4 суду також не надано, більше того позов подано до неналежного відповідача, тому такий не підлягає до задоволення.
У додаткових поясненнях ОСОБА_3 заперечує зміну позивачем предмету позову, оскільки факт батьківства можливо встановити лише тоді, коли запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень вчинено згідно ст.135 СКУ, із такою заявою можуть звернутися матір, опікун дитини, особа яка її виховує, та сама повнолітня дитина. Також звертає увагу на неправдивість позовних вимог в частині того, що позивач оплачував послуги репетитора для ОСОБА_4 , оскільки останній не потребував таких послуг бо сам успішно навчався. Також зазначає, що факт батьківства може бути встановлений судом за ч.1 ст.130 СК України у разі смерті того, батьківство кого встановлюється, тому при встановлені батьківства слід керуватися ч.1 ст.128 СК України, ст. 53 Кодексу про шлюб і сім'ю, оскільки ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто до 01.01.2004р.
Одночасно зазначає, що твердження позивача не є правдою, оскільки позивач позичив гроші у його сестри ОСОБА_5 , яка склала боргову розписку на 3тис. доларів США, для покупки квартири у АДРЕСА_2 , проте борг він не віддав, після чого сестра доплатила йому кошти за квартиру у АДРЕСА_1 (тобто сестра купила квартиру за повну собівартість). Ремонт квартири робився власними силами, а після закінчення навчання у медінституті ОСОБА_4 подруги сестри допомагали поклеїти шпалери та зробили косметичний ремонт в квартирі. Твердження позивача про подаровані кошти на весілля розцінює як хизування. Коли його сестра важко хворіла то ОСОБА_4 опікувалися родичі, вчителі та подруги матері, а ОСОБА_1 навіть жодного разу її не провідав. Вказане також підтверджується в інтерв'ю газети «Вісник» де ОСОБА_4 згадує про свою маму, родичів та вчителів, що також спростовує твердження позивача про те, що він наймав репетиторів для сина, проте ОСОБА_4 закінчив школу із золотою медаллю, був здібним у навчанні. Після смерті ОСОБА_4 він організовував чин похорону, забирав із моргу, а кошти допомагали зібрати лікарі, вчителі, студенти, однокласники. Таким чином позивач не брав участі в житті ОСОБА_4 , матеріально йому не допомагав, не виконував батьківських обов'язків а лише має на меті отримати частину спадщини його племінника. Протягом життя позивач не сплачував аліменти на утримання сина, не проводив з ним вихідні чи спільні поїздки тому він не вважав себе батьком дитини, а лише після його смерті має намір збагатитися.
Позивач та його представник адвокат Павелчак Я.О. в судове засідання не прибули, надали суду заяву про розгляд справи у їхній відсутності.
Відповідач та її представник в судове засідання не прибули, суду надійшла заява про розгляд справи у їхній відсутності, позовні вимоги заперечують повністю.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не прибув, попередньо надав заяву про розгляд даної справи у його відсутності, проти позову заперечує.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як встановлено із матеріалів справи ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками записані: ОСОБА_10 та ОСОБА_5 . Реєстрація народження відбулася у відділі реєстрації актів громадського стану м.Червонограда Львівської області, про що видано свідоцтво № НОМЕР_1 .
Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 є АДРЕСА_1 , про що свідчить відбиток штампу у паспорті громадянина України НОМЕР_5.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що стверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 та лікарським свідоцтвом про смерть №96 від 14.01.2023р., Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть.
Також із матеріалів справи встановлено, що за життя ОСОБА_4 перебував у шлюбі із ОСОБА_2 , відповідачкою по справі.
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. У розділі VII Прикінцеві положення СК України законодавець не передбачив правил, аналогічних положенням абзацу 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Якщо актовий запис про народження дитини вчинений до 01 січня 2004 року, то при його оспоренні застосовуються відповідні положення КпШС (Постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 161/10712/21).
У постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року в справі № 6-20цс15 зроблено висновок, що "оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини".
Походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків (стаття 52 КпШС України).
Батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них (стаття 54 КпШС України).
Відповідно до частини другої статті 53 КпШС України в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
Частиною третьою цієї ж статті визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.
Особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис (частина перша статті 56 КпШС України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з'ясування питань, пов'язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.
У спірних правовідносинах позивач бажає себе батьком ОСОБА_4 .
Суд зазначає, що а момент народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстрація народження дитини провадиться державним органом реєстрації актів громадського стану відповідно до Закону України від 24.12.1993 №3807-XII «Про органи реєстрації актів громадянського стану» (який був чинним на момент народження та реєстрації народження дитини (далі - Закон № 3807-XII) згідно Інструкції Про порядок реєстрації актів громадянського стану в України, затвердженої Міністром юстиції України 29.12.1984 р. N 22/5.
Відповідно до статті 1 Закону України від 24.12.1993 №3807-XII «Про органи реєстрації актів громадянського стану» (який був чинним на момент народження та реєстрації народження дитини (далі - Закон № 3807-XII) акти громадянського стану - це засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові. Вони є юридичними фактами, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов'язків. Акти громадянського стану підлягають обов'язковій реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану.
Згідно п. 20 Інструкції Про порядок реєстрації актів громадянського стану в України 29.12.1984 р. N 22/5 Батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі реєстрації актів про народження за заявою будь-кого з них. Якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. У разі, коли мати не перебуває у шлюбі та немає спільної заяви батьків або рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини провадиться за прізвищем матері, а ім'я, по батькові - за бажанням матері, запис про громадянство і національність батька - за громадянством і національністю матері.
Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права із даним позовом ОСОБА_1 вважає себе батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В ході розгляду даної справи ОСОБА_1 надав пояснення про те, що знав ОСОБА_5 , був з нею у стосунках від яких остання народила йому сина, проте сторони не були у зареєстрованому шлюбі тому сина назвали ОСОБА_4 та записали по батькові ОСОБА_7 . Він ніколи не втрачав інтерес до дитини, допомагав матеріально.
Однак на підтвердження вищенаведеного суду не надано належних доказів які містять інформацію щодо предмета доказування: спільне перебування та спілкування з дитиною; особисті листи, спільні фотокартки у різні періоди життя; підтвердження у наданні матеріальної допомоги чи сплати аліментів; інші докази їх спільного виховання або утримання ними дитини відсутні.
В матеріалах справи наявні платіжні квитанції щодо переказу грошових коштів на ім'я ОСОБА_4 від ОСОБА_1 , однак такі містять разовий характер у 2021р. та 2022р. і можуть розцінюватися як позика, що підтверджується банківською випискою, де відсутнє призначення платежу.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Вказані обставини позивач не довів належними та допустимими доказами, які б із достовірністю підтверджували, що він брав участь у житті сина а також те, що він визнавав позивача своїм батьком.
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.
Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Як становлено в ході розгляду даної справи ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та помер у віці 24 років, за його життя ОСОБА_1 не звертався до експертної установи для проведення ДНК-тесту для визначення батьківства, під час судового розгляду справи клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи не заявляв, інших доказів які в сукупності можуть підтвердити факт виконання позивачем батьківських обов'язків (аліменти на утримання дитини не сплачував, не піклувався про її фізичний та духовний розвиток, не звертався до органу опіки та піклування з метою встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною), суду не надано, що ставить під сумнів презумпцію батьківства.
Верховний Суд у постановах від 23.10.2019, справа № 382/2559/15-ц, та від 19.09.2018 справа № 761/10732/16-ц, дійшов висновку про те, що тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999 %). Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ.
Будь-яких конкретних та беззаперечних доказів про поважність чи неможливість встановлення батьківства за життя сина ОСОБА_4 чи його матері ОСОБА_5 позивачем також не надано.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-416Зсв18), у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18).
Нормами сімейного законодавства зазначено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (ст. 126 Сімейного кодексу України).
Згідно ст. 130 Сімейного кодексу України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.
Однак, заява про встановлення батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері («зі слів матері») у відповідності зі ст. 135 Сімейного кодексу. Відсутність даних про те, чи було зроблено запис про батька дитини за вказівкою матері виключає можливість задоволення заяви про встановлення факту батьківства - така позиція висловлена Верховним Судому складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 0707.2021 р. у справі № 336/1357/16-ц.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач на надав доказів того чи було зроблено запис про батька дитини - ОСОБА_4 за вказівкою матері, що суперечить нормам сімейного законодавства, оскільки ст. 128 СК України встановлено коло осіб які мають право на звернення із даним позовом.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття (ст. 128 СК України).
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3, справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК України, приймаються до судового розгляду, якщо:
- дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК України);
- у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання запис про неї та про батька дитини вчинено за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина (ч. 1 ст. 135 СК України);
- батьки дитини невідомі і запис про них у Книзі реєстрації народжень учинено за рішенням органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 135 СК України).
Із позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише особи, зазначені у СК.
Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану (далі - органи РАЦС) спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття. (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3).
Однак як зазначає Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 11.11.2021р., що під час вирішення питання, якою нормою потрібно керуватися при розгляді спорів про визнання батьківства, необхідно виходити з дати народження дитини, і у випадку, якщо дитина народилась до 01 січня 2004 року (набрання чинності СК України), позов про визнання (встановлення) батьківства після досягнення дитиною повноліття в порядку частини другої статті 53 КпШС України має бути поданий нею. Встановлення походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, в судовому порядку за заявою одного з батьків згідно з частиною другою статті 53 КпШС України можливо лише до досягнення дитиною повноліття.
Звертаючись до суду із позовом про визнання батьківства ОСОБА_1 зазначає відповідачем ОСОБА_2 , дружину покійного ОСОБА_4 , проте відповідач не може бути належним суб'єктом якому пред'явлено позов, оскільки вона не є і не може бути учасником правовідносин щодо обставин народження ОСОБА_4 , а тому суд приходить до висновку що даний факт є також підставою для відмови у задоволенні вимоги позивача про визнання позивача батьком.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19).
За таких обставин в ході розгляду даної справи позивачем не було доведено факту сумісного проживання та виховання ОСОБА_4 з його матір'ю ОСОБА_5 , не доведено факт виховання та утримання позивачем дитини, не надано доказів які достовірно підтверджують визнання батьківства позивачем за життя ОСОБА_4 та його матері. За таких обставин в обґрунтування своїх позовних вимог, судом не встановлено підстав для визнання ОСОБА_1 батьком ОСОБА_4 , тому позовні вимоги про визнання батьківства задоволенню не підлягають.
Більше того суд звертає увагу, що згідно статті 53 КпШС України позов про визнання (встановлення) батьківства має бути поданий лише до досягнення дитиною повноліття.
Також важливим є той факт, що ОСОБА_2 , є колишньою дружиною покійного ОСОБА_4 , не є належним відповідачем у даній категорії справ, що є самостійною підставою для відмови в позові.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81 263-265 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про встановлення батьківства - відмовити.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 03.09.2024 року.
Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .
Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_5 .
Головуючий: Л. Ю. Фарина