Постанова
Іменем України
28 серпня 2024 року
м. Харків
справа № 953/5480/22
провадження № 22-ц/818/2516/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Савенка М.Є., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря - Львової С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 березня 2024 року, постановлене суддею Єфіменко Н.В.,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (далі: третя особа), з позовом про визначення місця проживання дочки, - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею.
В обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач посилалась на ненадання відповідачем матеріальної допомоги на утримання їх спільної дитини, байдуже ставлення до потреб дитини, внаслідок чого, питання визначення місця проживання дитини має для позивача принциповий характер. Вважає, що забезпечення дитини не може мати непостійний характер, оскільки дитина щоденно потребує піклування, догляду, значних фінансових вкладень, тощо.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги представник зазначає, що відсутність активної участі у судовій справі не свідчить про реальну відсутність суперечок між сторонами. Діючий реєстр судових рішень містить низку судових рішень (заочних) де відповідачі не порахували за потрібне висловити свою процесуальну позицію. Відтак, якщо би суди в кожному подібному випадку встановлювали факти нібито «відсутності» спору - судочинство, як модель захисту прав та законних інтересів була би повністю знищена за відсутністю потреби в ній. Вказує, що особа є вільною у виборі способу захисту своїх прав та законних інтересів. Зазначає, що твердження в тексті оскаржуваного рішення суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, не ґрунтується на законі, в той час як саме рішення підлягає скасуванню.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками про визначення місця проживання дитини.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 22.02.2017 р. Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Позивач та відповідач проживають окремо один від одного.
Як вбачається з довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку за №2217 від 28.11.2017, донька сторін, зареєстрована разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Квартира АДРЕСА_2 на праві власності належить позивачу та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 09.02.1994 р.
Також на праві власності позивачу належить транспортний засіб «Nissan Micra», реєстраційний номер НОМЕР_2 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії № НОМЕР_3 .
Також представником позивача зазначено, що після початку воєнного вторгнення позивач з дитиною перебувала у Польщі, на теперішній час повернулась та проживає разом з дитиною у м. Харкові.
Департамент служб у справах дітей вважає за доцільне визначити місце проживання доньки сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з позивачем за її матеріальним забезпеченням та не перебуванням на обліках у наркологічному та психоневрологічному диспансерах, виконання батьківських обов'язків, та за не з'явленням відповідача до служби і не наданням ним письмових пояснень.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказала, що після припинення шлюбно-сімейних відносин донька залишилась проживати разом з нею та перебуває на її утриманні.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України та ч. 1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Таким чином, наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов'язані забезпечити дитині відповідні умови. У залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.
Частиною 4 ст. 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
За положеннями ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У справі, яка переглядається, відсутні підстави вважати порушеним, невизнаним чи оспорюваним право позивачки, яке підлягає судовому захисту, оскільки малолітня дитина проживає разом з нею, спору щодо визначення її місця проживання немає.
На необхідність доведення обставин наявності спору між сторонами щодо місця проживання дитини вказано в правовій позиції Верховного Суду висловленої в постанові від 10 червня 2021 року у справі № 369/1587/19, висновок якої у відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України обґрунтовано був врахований судом.
Не вбачається такого спору і зі змісту висновку Департаменту служб у справа дітей Харківської міської ради, проте Депратамент вважає за можливе визначити місце проживання дитини з позивачкою.
Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді, відповідач ОСОБА_2 не надав своїх заперечень проти того, щоб дитина проживала разом із матір'ю. Жодних доказів того, що між сторонами виникали непорозуміння або конфлікти з приводу визначення місця проживання спільної дитини сторін, суду надано не було.
Отже, судове рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, може бути ухвалене лише тоді, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто за наявності між ними такого спору, а тому посилання на те, що вона забезпечена житлом, автомобілем має самостійний заробіток, відтак може створити всі належні умови для проживання та розвитку дитини не є підставою для задоволення позову.
Також не може бути підставою для задоволення позову ненадання відповідачем матеріальної допомоги на утримання спільної дитини, оскільки позивач не позбавлена можливості звернутися до суду із позовом про стягнення аліментів.
За встановлених обставин справи та вимог закону колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визначення судом місця проживання дитини з матір'ю.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
М.Є. Савенко