Справа № 643/3176/24
Провадження № 2-а/643/36/24
27.08.2024
27 серпня 2024 року м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Сугачової О.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гулієва Елдара Вахіда огли до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Гулієва Е.В. огли звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, яким просить визнати протиправними дії інспектора взводу № 2 роти № 2 Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Мелешка С.І. та скасувати постанову серії БАД № 498675 від 20.03.2024 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також стягнути з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Обґрунтовуючи доводи позову позивач зазначає, що 20.03.2024 інспектором взводу № 2 роти № 2 Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Мелешком С.І. відносно ОСОБА_2 складено постанову серії БАД № 498675 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вказаною постановою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн, за те, що нібито останній 20.03.2024 о 08:03 годині, на а/д Київ-Харків-Довжанський М-03, 305 км, керуючи транспортним засобом «Mercedes-Benz» номерний знак НОМЕР_1 не мав при собі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також керував транспортним засобом будучи особою, яка не має права керування транспортними засобам, а саме не набув цього права керування після позбавлення права керування, чим порушив вимоги п.п. 2.1 ґ) Правил дорожнього руху України, ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», та Постанову КМУ 340, за що передбачена адміністративні відповідальність за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зазначив, що 20.03.2024 поліцейські перевіряли у нього посвідчення водія у паперовому вигляді та у застосунку «ДІЯ». На пояснення ОСОБА_2 , що він складав іспит після спливу строку позбавлення права керування транспортними засобами та надане посвідчення водія у застосунку «ДІЯ» та у паперовому вигляді є дійсним, працівники поліції залишили поза увагою. Інспектор поліції, порушуючи процедуру розгляду справи, склав відносно ОСОБА_2 постанову серії БАД № 498675 від 20.03.2024. Крім того, позивач зазначає, що ним 19.03.2024 направлялися документи до страхової компанії для реєстрації страхового полісу, однак через технічні збої та відсутність світла, страховий поліс № 219934761 зареєстровано в ЄДЦБ 20.03.2024 о 13:32 голині. Та згідно умов Договору, страховий поліс № 219934761 набирає чинності з початку строку його дії, що зазначений у цьому полісі, але не раніше дати реєстрації у ЄДЦБ даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За таких обставин, вважає, що постанова серії БАД № 498675 від 20.03.2024 підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Представник відповідача Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції - Грешнова А.Ю. надала до суду відзив на позов, в якому зазначила, що 20.03.2024 о 08:03 годині, на а/д Київ-Харків-Довжанський М-03, 305 км, ОСОБА_2 керував транспортним засобом «Mercedes-Benz» номерний знак НОМЕР_1 не маючи при собі поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та керував транспортним засобом не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме не набув цього права керування після закінчення строку позбавлення права керування, чим порушив вимоги п.п. 2.1 ґ) Правил дорожнього руху України, ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», та Постанову КМУ 340, за що передбачена адміністративні відповідальність за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Після зупинки поліцейськими ОСОБА_2 та перевірки документів, було встановлено, що останній не має при собі поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а також, відповідно до бази даних МВС «результати пошуку позбавлених по «НАІС ДДАІ» МВС України» ОСОБА_2 був особою, позбавленою права керування та посвідчення водія зберігається в ТСЦ, в графі «Дата повернення ПВ» запис відсутній. Також, представник відповідача зазначила, що відео з нагрудної (портативної) камери з місця події зберігаються лише 30 діб, тому відеозапису з дня порушення не було збережено у зв'язку із закінченням термінів зберігання відеозаписів у відповідному підрозділі Управління патрульної поліції. Постанову вважає законною та обґрунтованою, а тому у задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Також у відзиві на позов представник відповідача просить суд розглядати справу за її відсутності.
У свою чергу, представник позивача подав до суду відповідь на відзив, якою підтримав доводи, викладені у позові.
Представник позивача надав суду письмове клопотання від 27.08.2024, у якому зазначив, що просить суд розглядати справу за його відсутності та відсутності позивача.
У відповідності до положень ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за відсутності представника позивача та представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вивчивши доводи позивача, наданий відзив на позов, дослідивши матеріали справи та надані докази у їх сукупності, дійшов до такого.
Згідно із ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як вбачається із постанови від 20.03.2024 серії БАД № 498676, ОСОБА_2 20.03.2024 о 08:03 годині, на а/д Київ-Харків-Довжанський М-03, 305 км, керуючи транспортним засобом «Mercedes-Benz» номерний знак НОМЕР_1 не мав при собі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також керував транспортним засобом будучи особою, яка не має права керування транспортними засобам, а саме не набув цього права керування після позбавлення права керування, чим порушив вимоги п.п. 2.1 ґ) Правил дорожнього руху України, ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», та Постанову КМУ 340, за що передбачена адміністративні відповідальність за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. (а.с.6).
Вказаною вище постановою до ОСОБА_2 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3 400,00 гривень.
Згідно із п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно із п. 1.1 Правил дорожнього руху України, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п. 1.3 Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху України визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 2.4 «а» Правил дорожнього руху України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Положеннями п.п. 2.1 ґ) Правил дорожнього руху України визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат “Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.
Право на керування транспортними засобами відповідної категорії може бути надано:
мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії A1, A) - особам, які досягли 16-річного віку;
автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії B1, B, C1, C, T), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - особам, які досягли 18-річного віку;
автомобілями з причепами або напівпричепами (категорії BE, C1E, CE), а також призначеними для перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів, - особам, які досягли 19-річного віку;
автобусами, трамваями і тролейбусами (категорії D1, D, D1E, DE, T) - особам, які досягли 21-річного віку.
Перелік медичних протипоказань (захворювань і вад), за наявності яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов'язана пройти медичний огляд, відповідну підготовку в акредитованому закладі або самостійно опанувати зміст теоретичного модуля типової навчальної програми з урахуванням категорій транспортних засобів та пройти відповідну підготовку з практичного керування в акредитованому закладі або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.
Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів здійснюються в акредитованих закладах незалежно від форми власності та підпорядкування, які за результатами акредитації отримали відповідний сертифікат. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв здійснюються спеціалістами, які відповідають визначеним кваліфікаційним вимогам центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік вимог до закладів, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку, визначаються Міністерством внутрішніх справ України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах освіти і науки, транспорту та охорони праці.
Міністерство внутрішніх справ України створює та веде реєстр закладів, які здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та здійснює державний контроль за додержанням ними вимог законодавства у цій сфері. Основною формою державного контролю у сфері безпеки дорожнього руху за діяльністю закладів незалежно від форми власності і підпорядкування є державна акредитація закладу та атестація його викладачів, яка проводиться не рідше одного разу на п'ять років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, створює та веде реєстр закладів, які здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації трактористів-машиністів та здійснює державний контроль за додержанням ними вимог законодавства у цій сфері.
Теоретичний і практичний іспити для отримання права на керування транспортними засобами відповідної категорії складаються в територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України, та в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Теоретичний іспит складається особою, яка пройшла відповідну підготовку в акредитованому закладі або самостійно опанувала зміст теоретичного модулю типової навчальної програми з урахуванням категорій транспортних засобів. До складання практичного іспиту допускається особа, яка успішно склала теоретичний іспит та пройшла відповідну підготовку з практичного керування в акредитованому закладі.
Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Відповідно до вимог ст. 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до вимог ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні данні, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа (орган) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинені та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі данні встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, висновком експерта, показаннями технічних приладів… та іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень. Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Так, з боку позивача та його представника суду надано ксерокопії посвідчення водія, роздруківку із застосунку «ДІЯ», роздруківку із Кабінету водія, копію медичної довідки щодо придатності до керування транспортними засобами від 18.10.2023, Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 219934761 та Договір добровільного страхування наземного транспорту «пряме врегулювання до автоцивілки» № 06-TR/EP- 219934761 (а.с.7-8,19-22).
Як вбачається із ксерокопії посвідчення водія, роздруківки із застосунку «ДІЯ», роздруківки із Кабінету водія, ОСОБА_2 має посвідчення водія серії НОМЕР_2 , зі строком дії до 25.11.2045, на керування транспортними засобами категорії «В».
Крім того, Управлінням патрульної поліції в Харківській області ДПП в особі т.в.о. заступника начальника ОСОБА_3 надано відповідь про результати розгляду адвокатського запиту представника позивача від 03.04.2024, з якої видно, що станом на 02.04.2024, згідно системи ІПНП, посвідчення водія серії НОМЕР_2 видане на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус «виданий». (а.с.53).
Відповідно до листа Територіального сервісного центру 6341 РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) від 10.04.2024, під час проведення перевірки з'ясовано, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру МВС, рішенням Яготинського районного суду Київської області по справі № 382/897/22 від 28.09.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, було тимчасово позбавлено права керування транспортними засобами терміном на 12 місяців з 09.10.2022 по 09.10.2023. При цьому, 28.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до Територіального сервісного центру 6341 РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях із заявою про складання іспитів після закінчення строку позбавлення права керування транспортними засобами, та 01.11.2023, після успішного складання теоретичного та практичного іспитів ОСОБА_1 було повернуто посвідчення водія серії НОМЕР_2 (статус посвідчення водія «виданий»), категорії «В». (а.с.56).
Відповідь Територіального сервісного центру 6341 РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) від 26.07.2024 про результати розгляду адвокатського запиту має аналогічний зміст відповіді від 10.04.2024.
Також, як видно із копії Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 219934761 та Договіру добровільного страхування наземного транспорту «пряме врегулювання до автоцивілки» № 06-TR/EP- 219934761, строк дії Договору до 20.03.2025.
У свою чергу, представником відповідача Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції - Грешновою А.Ю. щодо доказування правомірності оскаржуваного рішення доказів суду не надано, зокрема, і не надано відеозаписів з місця події, здійснених на відеореєстратор та/або нагрудні бодікамери поліцейських. У відзиві на позов представником відповідача лише зазначено про строки зберігання відеозаписів з місця події.
Будь-яких доказів на підтвердження вини ОСОБА_2 з боку відповідача суду не надано, зокрема, доказів того, що 20.03.2024 ОСОБА_2 не пред'явив на вимогу поліцейських посвідчення водія відповідної категорії, попередньо оформленого (до 20.03.2024) або нового Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
У ч. 3 ст. 62 Конституції України наголошується, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, оскільки позивач заперечує порушення ним ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а інших доказів вчинення останнім відповідного адміністративного правопорушення з боку відповідача суду не надано, у той час як доказування (а так само обвинувачення) не може ґрунтуватися на припущеннях, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведена правомірність винесення оскаржуваної постанови, оскільки викладені у ній обставини належними та допустимими доказами в розумінні ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, не підтверджені.
Разом з цим, у ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи позивача стосовно порушення його прав та процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення на місці його вчинення.
Суд також зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
У контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку працівником поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а, який суд першої інстанції враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій адміністративній справі з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на встановлені судом обставини, оскільки відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд дійшов висновку про те, що наявні всі правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 в частині скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення, що з огляду на положення ч. 2 ст. 9 та ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України буде належним та ефективним способом захисту прав позивача.
Разом з тим, звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання дій інспектора протиправними, позивач ОСОБА_2 обрав неналежний спосіб захисту його прав, отже в цій частині позов задоволенню не підлягає, а належним та ефективним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є скасування оскаржуваної постанови із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
На підставі викладеного вище, оскаржувану постанову слід скасувати, а провадження у справі закрити. В іншій частині вимог позову слід відмовити.
За наявності обставин, зазначених у п.п. 5,6 і 9 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання (ст. 302 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Відповідно до п. 6 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю вразі скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність.
У відповідності до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з відповідача на користь позивача 605,60 грн судового збору, сплаченого позивачем за подання позову до суду.
Керуючись ст.ст. 9, 12, 72-77, 139, 241-247, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гулієва Елдара Вахіда огли до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 498676 від 20.03.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладення на останнього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 гривень, а провадження по справі закрити.
Відмовити в іншій частині позовних вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Учасник справи, якому повний текст рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О. Сугачова