про залишення позову без розгляду
02 вересня 2024 р. м. Чернівці Справа №600/2959/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника Головного управління ДПС у Чернівецькій області про залишення позову без розгляду, подане в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у Чернівецькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
У поданому до суду позові Головне управління ДПС у Чернівецькій області (далі - позивач) просить стягнути з ОСОБА_1 податковий борг на загальну суму 85095,19 грн - до місцевого бюджету.
Ухвалою суду від 09.07.2024 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та повідомлено сторони про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
05.08.2024 року представником позивача подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку із сплатою відповідачем коштів в рахунок погашення податкового боргу
Розглянувши подане клопотання та дослідивши матеріали адміністративної справи, суд виходить з наступного.
Так, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду.
Враховуючи, що волевиявлення представника позивача згідно цього клопотання дійсно спрямоване на залишення позову без розгляду, суд вважає, що таке клопотання не суперечить вимогам закону та не порушує чиї-небудь законні права, свободи та інтереси, а тому підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 240 КАС України.
Також, як визначено частиною 5 статті 240 КАС України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем, за результатом розгляду цієї справи понесено витрати судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 3500,00 грн.
Вирішуючи питання розподілу вказаних витрат у першу чергу варто визначити періоди часу, коли відповідачем було сплачено кошти в рахунок погашення податкового боргу, а саме до чи після подання позовної заяви позивачем.
Як стверджує представник відповідача у відзиві, позивачем при поданні позовної заяви не взято до уваги те, що до моменту звернення останнім до суду, відповідачем було сплачено всю суму податкового боргу, що підтверджується квитанціями від 17.05.2024 №№ 179, 180, 181, 184.
Водночас, як видно із даних ІКП по сплаті податку на нерухоме майно, що додана до клопотання про залишення позову без розгляду, відповідачем здійснено також сплату вказаного податку згідно квитанції №189 від 12.07.2024 року, тобто після подання позовної заяви позивачем.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що частина суми податкового боргу була сплачена відповідачем до подання позовної заяви, а частина такої суми після подання позовної заяви позивачем.
Відтак, суд вважає, що вирішення питання про розподіл витрат правової допомоги має бути здійснено саме з урахування того, що вимоги позивача про стягнення податкового боргу в сумі, яка була самостійно сплачена відповідачем до подання позовної заяви, є безпідставними.
Так, на підтвердження понесення судових витрат, представник відповідача суду надав:
- копію договору про надання правової допомоги від 17.07.2024 року, укладеного між позивачем та адвокатом Зайцевою О.В.;
- акт наданих послуг №170724 від 17.07.2024 року.
Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зокрема, відповідно до частин 3,4 цієї статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Адвокатом Зайцевою О.В. надано суду договір про надання правничої допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг) та первинні документи (попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв'язку із розглядом справи), які підтверджують надання ним послуг правової допомоги позивачу.
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6 статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).
Згідно наявних у матеріалах справи доказів позивачем за послуги правової допомоги фактично сплачено 3500 грн.
Приписами частини 1 статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як зазначено судом вище, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).
У такому випадку, суд самостійно не вправі доводити неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, представник позивача подав до суду клопотання про зменшення витрат правової допомоги, а саме звертає увагу на не співмірності таких витрат ціні позову, а також складності справи.
При цьому, суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно вирішенні питання про розподіл судових витрат, викладену в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, Великою Палатою зроблено висновок, що саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів. Зазначену правову позицію суд, згідно частини 5 статті 242 КАС України, враховує при вирішенні питання про розподіл судових витрат у цій справі та не вбачає підстав для відступлення від неї.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, виходить із такого:
- дана справа відноситься до справ незначної складності;
- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;
- частина суми податкового боргу була сплачена відповідачем після подання позовної заяви позивачем.
Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі на 1500,00 грн., оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності.
Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
. Більше того, відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постанові від 14.07.2021 року у справі № 808/1849/18, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
На підставі наведеного та керуючись статтями 240, 241, 243, 248 КАС України, суд -
1. Клопотання представника Головного управління ДПС у Чернівецькій області про залишення позову без розгляду - задовольнити.
2. Позов Головного управління ДПС у Чернівецькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - залишити без розгляду.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається до протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Анісімов