02 вересня 2024 року
м. Київ
справа №620/1788/21
провадження № К/990/31325/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Радишевської О. Р., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
12 серпня 2024 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (надалі також позивач) до Державної казначейської служби України (надалі також відповідач) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії Державної казначейської служби України щодо невиконання вимог статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» провести зарахування і виплату ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасне виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 травня 2019 року і виконавчого листа №750/3659/19 від 25 вересня 2019 року;
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання вимог статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових тішень» провести нарахування і виплату ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасне виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 травня 2019 року виконавчого листа № 750/3659/19 від 25 вересня 2019 року, з огляду на висновки постанови Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 825/370/17, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 620/351/19;
- визнати відмову Державної казначейської служби України виконати вимоги статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а також свідоме відверте ігнорування висновків постанови Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 825/370/17, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 620/351/19, що становить порушення статті 13 Конвенції з прав людини і основоположних свобод відсутність ефективного засобу правового захисту у національній правовій системі), а також порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на мирне володіння своїм майном);
- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 1508 (одна тисяча п'ятсот вісім) гривень 22 копійок, на підставі статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» - три відсотки річних від своєчасно несплаченої суми за порушення тримісячного строку перерахування коштів у сумі 50000 грн на виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 травня 2019 року і виконавчого листа № 750/3659/19 за період з 30 грудня 2019 року по 30 грудня 2020 року включно шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 05 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
Верховний Суд постановою від 29 лютого 2024 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року скасував, справу направив на новий розгляд.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 16 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2024 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, що полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні виконавчого листа Деснянського районного суду у міста Чернігова у справі № 750/3659/19. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію у сумі 1500,00 грн за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 750/3659/19. В іншій частині позовних вимог відмовив.
26 липня 2024 року позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, яким встановити зловживання процесуальними правами представника Державної казначейської служби України.
Вказана заява ґрунтувалась на тому, що судом залишено поза увагою клопотання позивача, подане 04 липня 2024 року про постановлення окремої ухвали, яка не була розглянута/вирішена судом.
Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 липня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення відмовив.
Не погоджуючись із цим судовим рішенням, позивач подав касаційну скаргу.
Верховний Суд, проаналізувавши характер спірних правовідносин, зміст оскаржуваного судового рішення і доводи касаційної скарги, дійшов таких висновків.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 328 КАС України встановлений вичерпний перелік ухвал суду апеляційної інстанції, що можуть бути оскаржені у касаційному порядку.
Так, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач просив ухвалити додаткове судове рішення не щодо невирішених позовних вимог, а стосовно встановлення зловживання процесуальними правами представника відповідача, що за приписами КАС України, за своєю суттю та змістом не є позовними вимогами, а процесуальною дією суду та віднесено до дискреції останнього.
Постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали не відноситься до переліку можливих засобів захисту порушеного права позивача, а лише є виявленням порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню такого порушення.
Постановлення окремої ухвали є правом суду, а не його обов'язком. Отже, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами, проте не може бути заявлено та розглянуто, як механізм ухвалення додаткового судового рішення, позаяк, не є позовною вимогою та вказана заява позивача була врахована колегією суддів під час розгляду апеляційних скарг, проте не знайшла свого підтвердження.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частин першої-третьої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
З аналізу указаного положення висновується, що КАС України передбачено процесуальний інститут додаткового судового рішення, яким вирішуються окремі правові вимоги, що не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Додаткове судове рішення може прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення може бути винесене на підставі лише тих доказів, які досліджувалися під час судового розгляду та лише за тими обставинами, що були предметом обговорення та оцінки судом при розгляді справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що заявлені позовні вимоги під час розгляду справи судом вирішено по суті, вірно застосував положення статті 252 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За наведеного правового врегулювання й обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 620/1788/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді О. Р. Радишевська
В. М. Соколов