02 вересня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/2640/24-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши заяву військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не проведення відповідно перерахунку та виплати сум грошового забезпечення, а саме: не виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2022 рік, та грошової компенсації за невикористану відпустку пропорційно відпрацьованим дням у 2023 році; не виплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення при звільненні та компенсації за не отримане речове майно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення: грошову компенсацію за дні невикористаних відпусток за 2022 рік та грошову компенсацію аза невикористану відпустку пропорційно відпрацьованим дням у 2023 році; одноразову грошову допомогу на оздоровлення при звільненні за 2023 рік; грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно при звільненні.
Ухвалою суду від 08 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строк для подання заяв по суті справи.
Разом з відзивом відповідач подав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду, яка обґрунтована тим, що позовна заява в даній справі подана позивачем поза межами встановленого строку звернення до адміністративного суду. Відповідачем указано, що при звільненні позивача з військової служби належні йому кошти були виплачені 11 листопада 2023 року, при цьому жодних письмових зауважень, скарг чи заперечень щодо нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення позивач не надавав. Однак з даним позовом позивач звернувся до суду лише у червні 2024 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого як статтею 122 КАС України, так і статтею 233 КЗпП України.
Розглянувши заяву відповідача про залишення позову без розглядута перевіривши матеріали справи, суд зазначає таке.
Строки звернення до адміністративного суду встановлені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, положення наведеної норми допускають при вирішенні справ в порядку адміністративного судочинства застосування строків, визначених не тільки Кодексом адміністративного судочинства України, а й іншими законами.
Водночас положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Так, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, норми статті 233 КЗпП України є нормами матеріального права, які визначають строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказані норми поширюють свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Верховний Суд наголосив, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.
Отже, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Питання строків розрахунку при звільненні визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до яких при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Отже, під сумами, які мають бути нараховані та виплачені працівнику при звільненні, розуміються: основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні.
В даних спірних відносинах такими належними при звільненні сумами, на думку позивача, є: грошова компенсація за невикористану відпустку за 2022 рік та пропорційно відпрацьовані дні за 2023 рік, а також грошова допомога на оздоровлення при звільненні та компенсація за неотримане речове майно.
Суд зауважує, що права військовослужбовців на названі вище види виплат передбачені, зокрема, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Так, згідно з абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток.
Відповідно до пункту 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.
Крім цього, пунктом 3 статті 15 Закону №2011-XII встановлено, що військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Отже, оскільки предметом спору в даній справі є протиправна, на думку позивача, бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не проведення перерахунку та виплат належних позивачу при звільненні сум грошового забезпечення, то, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №990/156/23 (постанова від 11 липня 2024 року), суд приходить до висновку, що в даних спірних відносинах підлягає застосуванню встановлений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як встановлено з матеріалів даної справи, повідомлення про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, оформлене довідкою про розрахунок при звільненні, було отримане позивачем за результатами розгляду військовою частиною НОМЕР_1 відповіді на адвокатський запит від 25 січня 2024 року.
При цьому відповідачем не спростовано доводів позовної заяви про отримання позивачем довідки про розрахунок при звільненні саме 24 травня 2024 року за результатами розгляду адвокатського запиту представника ОСОБА_1 - адвоката Онофрея Ш.К. від 25 січня 2024 року. Відповідачем не подано до суду доказів отримання ОСОБА_1 (чи його представником) довідки про розрахунок при звільненні до моменту звернення адвоката ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 з указаним вище адвокатським запитом.
Отже, позивач повинен був дізнатись про порушення свого права наступного дня після отримання повідомлення про суми нарахованого та виплаченого при звільненні грошового забезпечення, тобто починаючи з 25 травня 2024 року, а тому строк звернення до суду з даним позовом тривав з 25 травня 2024 року по 26 серпня 2024 року включно (25 серпня 2024 року - вихідний день). Відтак, звернувшись з цим позовом до суду 20 червня 2024 року (згідно відбитку штампу канцелярії суду), позивач не пропустив встановлений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк звернення до суду.
Стосовно посилань відповідача у заяві про залишення позову без розгляду на те, що в межах даних спірних відносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду з цим позовом, то такі суд відхиляє, оскільки вони суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
Отже, заява відповідача про залишення позову без розгляду є безпідставною, а тому суд відмовляє в її задоволенні.
Керуючись статтями 122, 240, 241, 248, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк