02 вересня 2024 року справа № 580/6260/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому позивачка просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 20.05.2024 №23001-56032669-2024-3;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачці страхову виплату відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачкою зазначено, що на її думку відповідач протиправно відмовив у проведенні страхової виплати у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю її чоловіка, з підстав того, що місце проживання позивачки не співпадає з місцем проживання померлого ОСОБА_2 . Позивачка вказує, що у спірних правовідносинах єдиною та достатньою умовою для призначення та надання вищезазначеної одноразової допомоги у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві - є факт перебування її у шлюбних відносинах з чоловіком, який помер на виробництві, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 з врахуванням вимог ст. 122 КАС України прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив, у якому зазначив, що рішенням відповідача від 20.05.2024 №23001-56032669-2024-3 правомірно відмовлено позивачці у проведенні страхової виплати у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю її чоловіка, з підстав того, що місце проживання позивачки не співпадає з місцем проживання померлого ОСОБА_2 .
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивачка та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 .
15.12.2023 стався нещасний випадок у ФОП ОСОБА_3 , в якого працював водієм автотранспортних засобів ОСОБА_2 , внаслідок чого ОСОБА_2 від отриманої виробничої травми помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 .
За вищезазначеним фактом було проведено спеціальне розслідування та нещасний випадок з чоловіком позивачки визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, про що складено акт від 02.02.2024 за формою Н-1/П.
Позивачка 16.05.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою щодо призначення страхової виплати відповідно до п. 1 ч. 5 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка.
Постановою відповідача від 20.05.2024 №23001-56032669-2024-3 позивачці було відмовлено у призначенні вищезазначеної страхової виплати, оскільки місце проживання позивачки не співпадає з місцем проживання померлого ОСОБА_2 (померлий ОСОБА_2 (дата нещасного випадку на виробництві, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас, позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою - АДРЕСА_1 ).
Вважаючи вищевказане рішення протиправним, позивачка звернулась з даним позовом до суду за захистом своїх .
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV, у редакції, чинній на момент настання страхового випадку).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1105 уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Відповідно до статті 30 Закону №1105 страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про охорону праці».
Підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.
Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, та перелік професійних захворювань визначаються Кабінетом Міністрів України.
Страхові виплати складаються із: 1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу; 5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Частина перша статті 35 Закону № 1105 передбачає, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.
Пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону № 1105 передбачено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються:
1) одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Відповідно до ст. 37 вищезазначеного Закону для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. За малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або інший законний представник. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
Судом встановлено, що постановою відповідача від 20.05.2024 №23001-56032669-2024-3 позивачці було відмовлено у призначенні вищезазначеної страхової виплати, оскільки місце проживання позивачки не співпадає з місцем проживання померлого ОСОБА_2 (померлий ОСОБА_2 (дата нещасного випадку на виробництві, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас, позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою - АДРЕСА_1 ).
З метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, керуючись статтями 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону №1105-ХІV, правління Фонду соціального страхування України постановило затвердити Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат. Наведений Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат затверджений Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11.
Так, відповідно до пункту 5.1 Розділу V Порядку №11 для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
Суд звертає увагу, що частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Суд визнає, що Сімейний кодекс України є спеціальним законом який має враховуватись при визначені поняття сім'ї та її членів при вирішенні питання щодо наявності права на отримання допомоги передбаченої Законом № 1105-XIV.
Відповідно до частини першої статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Аналогічна позиція висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.12.2021 у справі №531/295/19.
Отже, суд вважає, що в даних правовідносинах факт того, що реєстрація місця проживання позивачки не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого ОСОБА_2 - не свідчить, що така сім'я перестала бути сім'єю та відповідно, позивачка, як дружина померлого робітника на виробництві (свідоцтво про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 ) втратила право на отримання страхових виплат внаслідок настанням страхового випадку.
При цьому, Закон №1105-XIV не містить вимоги збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.
Аналогічні висновки щодо достатності факту спільного проживання однією сім'єю для отримання одноразової грошової допомоги та щодо невідповідності встановленої Порядком №11 обов'язковості збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю актам вищої юридичної сили викладені у постанові Верховного Суду від 22.04.2024 у справі №420/17371/22, яка з огляду на норми частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом під час розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позивачка має право на отримання від відповідача одноразової допомоги як член сім'ї потерпілого відповідно до положень п. 1 ч. 5 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що вказує на протиправність рішення відповідача у виплаті позивачу спірної допомоги.
При цьому суд також враховує, що пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону України від 21.09.2022 №2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
На підставі аналізу наведених вище норм з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача шляхом зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачці страхової виплати відповідно до п. 1 ч. 5 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка
За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до повного задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 20.05.2024 №23001-56032669-2024-3.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Віталіна ГАЙДАШ