02 вересня 2024 року справа № 580/6109/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - Головне управління, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29.04.2022 року № 232650002330 про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення із заявою про призначення пенсії за віком, а саме з 15.02.2024 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи: з 01.08.1980 по 31.12.1980, з 01.01.1981 по 11.11.1987, з 08.06.1997 по 01.08.2004.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що стаж роботи позивача підтверджений записами в трудовій книжці, яка згідно чинного законодавства є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, а недотримання правил ведення трудової книжки не може мати негативні наслідки для особи, яка до таких порушень не мала відношення.
Рішення Головного управління про відмову в призначені пенсії відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач вважає протиправним, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 31.07.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13.08.2024 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представниця відповідача просила в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши що оскільки заява позивача від 15.02.2024 (вх. № 2757/Ш-2300-24), що надійшла до Головного управління 19.02.2024, була подана відповідно до Закону № 393/96-ВР, а не згідно Порядку № 22-1, та заяву від 28.04.2022 розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, тому Головне управління не приймало жодного розпорядчого документу у вигляді нормативно-правового акту або індивідуального акту про відмову у призначенні пенсії. А отже, Головне управління не допускало порушення права позивача на призначення пенсії, а тому відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою від 15.02.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надійшла до управління 19.02.2024 за вхідним № 2757/Ш-2300-24).
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області листом від 19.03.2024 № 4190-2757/Ш-02/8-2300/24 повідомило, що заяву позивача від 28.04.2022 розглянуто та прийнято рішення від 29.04.2022 № 232650002330 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, про що його повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 09.05.2022 № 2300-0212-8/21144 та роз'яснено порядок звернення, визначеного пунктом 1.1 Порядку № 22-1.
Рішення Головного управління про відмову в призначенні пенсії за віком позивач вважає протиправним, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах незалежно від використання форм власності та господарювання, незалежно від характеру й тривалості роботи і перерв.
Згідно статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до розділу XV, Закон № 1058 набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Таким чином, до 01.01.2004 страховий стаж особи, згідно положень Закону України “Про пенсійне забезпечення» та Порядку №637, підтверджується відомостями трудової книжки, архівних довідок, тощо, а з 01.01.2004 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
За даними трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (згідно записів №№ 19-20) суд встановив, що у період з 08.06.1997 позивач прийнятий, згідно рішення ради засновників, на посаду директора у ТОВ “КоМо» згідно Наказу № 1 від 08.06.1997 та згідно запису № 20 від 01.08.2004 звільнений за згодою сторін.
Вказані записи скріплено підписами посадових осіб роботодавця та його печаткою.
Суд встановив, що згідно форми РС-право (а.с. 51) під час розгляду заяви від 28.04.2022 за вказаний період роботи позивача відповідач зарахував до його страхового стажу лише періоди з 01.01.1998 по 28.02.1998, з 01.04.1998 по 30.04.1998, 01.10.1998 по 31.12.2000. При цьому, іншу частину періоду не зарахував з підстав того, що записи у трудовій книжці оформлені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Надавши оцінку зазначеним обставинам, суд вважає за доцільне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відповідно до п. 2.4, 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (у редакції чинній у спірний період працевлаштування позивача), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Аналіз вказаних положень вказує на те, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на відповідальну особу підприємства, установи, організації.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем, а період роботи з 08.06.1997 по 31.12.2003 має бути зарахований до страхового стажу позивача згідно записів трудової книжки позивача у повному обсязі.
Разом з тим вимоги позивача зарахувати до його страхового стажу період роботи з 01.01.2004 по 01.08.2004 суд вважає необґрунтованими, оскільки за вказаний період у матеріалах справи відсутні дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку про сплату за позивача страхових внесків.
Щодо періоду з 01.08.1980 по 11.11.1987, суд зазначає таке.
Суд встановив, що згідно форми РС-право (а.с. 51) під час розгляду заяви позивача від 28.04.2022 за вказаний період відповідач зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи та навчання з 01.01.1982 по 11.11.1987.
Таким чином спірним залишається період з 01.08.1980 по 31.12.1981.
Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач з 02.08.1980 прийнятий різноробочим у колгосп ім. 21 з'їзду КПРС та 11.11.1987 звільнений від членства у колгоспі.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, який був чинним на час членства у колгоспі позивача (далі - Основні положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).
Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).
Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ “членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV “відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V “трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Суд встановив, що у матеріалах справи відсутні жодні докази, що вказували б на обсяг трудової участі позивача у громадському господарстві за період з 01.08.1980 по 31.12.1981, у зв'язку із чим у задоволенні цієї частини вимог належить відмовити.
Суд врахував, що обсяг страхового стажу позивача, що підтверджується відповідачем, складає 25 років 1 місяць 12 днів.
Разом з тим, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів та висновків суду у цьому рішенні підтверджується наявність у позивача страхового стажу у більшому обсязі за необхідний (29 років відповідно до ст. 26 Закону № 1058).
При цьому достатнім є і вік позивача, встановлений ст. 26 Закону № 1058 (60 років) станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії, що також підтверджується пенсійним органом.
Враховуючі визначені ст. 26 Закону № 1058-IV підстави та умови призначення пенсії за віком, а також наявність у позивача усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком - вік та стаж, суд дійшов висновку, що вирішення питання призначення пенсії у цьому випадку не є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.
Також, суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 9 липня 2003 року документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд заяви про призначення або перерахунок пенсії повинно прийматися у формі рішення (протоколу). Чинне законодавство не наділяє суб'єкта владних повноважень приймати нормативні та інші акти у формі листів, в іншому випадку направлення листа кваліфікується як протиправна бездіяльність щодо неприйняття рішення про призначення (перерахунок) пенсії чи про відмову.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до Головного управління із заявою про призначення пенсії від 15.02.2024 (вх. № 2757/Ш-2300-24), однак відповідач не прийняв жодного рішення, передбаченого частиною 5 статті 45 Закону № 1058-IV, а лише надіслав на адресу позивача лист від 19.03.2024, який має інформаційний характер, отже для належного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Головного управління щодо не прийняття рішення про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону № 1058.
Під час обрання способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у цьому випадку належить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області (як орган, який допустив протиправну бездіяльність) прийняти рішення про призначення з 15.02.2024 (дня звернення за пенсією згідно ч. 1 ст. 45 Закону № 1058) позивачу пенсії за віком відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 08.06.1997 по 31.12.2003.
При цьому вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29.04.2022 року № 232650002330 про відмову в призначені пенсії суд вважає необґрунтованою, оскільки подавши 15.02.2024 повторно заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058, позивач ініціював новий склад правовідносин, що є предметом дослідження у межах цієї справи. Крім того, суд врахував, що у поданій до суду заяві від 04.07.2024 (вх. суду від 08.07.2024 № 33033/24) позивач вказав, що його звернення від 15.02.2024 мало бути розглянуто як нове звернення і не має бути пов'язано зі зверненням дворічної давності.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то частина понесених позивачем судових витрат, пропорційно частині задоволених позовних вимог, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не прийняття рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону № 1058.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області прийняти рішення про призначення з 15.02.2024 ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 08.06.1997 по 31.12.2003.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 (фактична адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 02.09.2024.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК