Справа № 500/5061/24
02 вересня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу Державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови , -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Тернопільського відділу Державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач) у якому просить ухвалити рішення, яким визнати протиправною та скасувати постанову ВП № 39585788 від 25.07.2024 про стягнення виконавчого збору в сумі 942,23 ЄВРО (EUR) видану старшим державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Деревянчук Христиною Олегівною.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22.03.2013 у цивільній справі № 1915/15383/2012 видано виконавчий лист щодо стягнення з позивача на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - стягувач) заборгованості за кредитним договором № TEAWAU00276117 від 12.06.2006 в розмірі 9422,31 євро, що згідно з офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 92432,86 гривень та понесені судові витрати в розмірі 924,33 гривень судового збору.
На підставі заяви стягувача постановою головного державного виконавця від 06.09.2013 ВП № 39585788 Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Вальорна Л.В. відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа.
В подальшому 25.07.2024 старшим державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Деревянчук Христиною Олегівною винесено постанову ВП № 39585788 про повернення виконавчого документа стягувачу з примусового виконання виконавчого листа від 23.07.2013 № 1915/15383/2012, виданого Тернопільським міськрайонним судом.
Враховуючи, що відповідачем повернуто виконавчий лист стягувачу без фактичного виконання, а також те, що стягувач під час відкриття виконавчого провадження просив стягнути кошти у гривні, а не у іноземній валюті, вважає оскаржувану постанову протиправною, а тому звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач, з пропуском строку встановленого судом, подав відзив на позов, у якому просить у задоволенні адміністративного позову відмовити. Заперечуючи позовні вимоги, відповідач, посилаючись на норми частин першої та другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", вказує, що суму виконавчого збору необхідно вираховувати від заборгованості, яка підлягає стягненню за виконавчим документом та незалежно від фактичного виконання рішення суду. Законодавцем встановлено вичерпний перелік випадків за наявності яких виконавчий збір не стягується, до якого випадок позивача не належить. Справу просив розглядати без участі представника відповідача.
При цьому до відзиву не додано матеріалів виконавчого провадження які суд зобов'язував надати разом із відзивом на позовну заяву.
29.08.2024 о 17.05 год. на виконання ухвали суду від 28.08.2024 про витребування доказів відповідачем подано витребувані матеріали виконавчого провадження.
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 20.08.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Одночасно із відкриттям провадження судом зобов'язано відповідача надати належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження.
Враховуючи, що у строк, встановлений судом, відповідач не надав матеріалів виконавчого провадження, ухвалою суду від 28.08.2024 у відповідача витребувано копії матеріалів виконавчого провадження, які стали підставою для винесення оскаржуваної постанови, та встановлено строк їх подання до 03.09.2024. Одночасно продовжено строк розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Матеріали справи містять виконавчий лист № 1915/15383/2012 щодо стягнення з позивача на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором № TEAWAU00276117 від 12.09.2006 в розмірі 9422,31 євро, що згідно з офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 92432,86 гривень та понесені судові витрати в розмірі 924,33 гривень судового збору (а.с.16).
На підставі вказаного виконавчого листа та заяви стягувача, у якій він просив стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 92432,86 грн. та 924,33 грн., постановою головного державного виконавця від 06.09.2013 ВП № 39585788 Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Вальорна Л.В. відкрито виконавче провадження щодо стягнення з позивача на користь стягувача заборгованості за кредитним договором № TEAWAU00276117 від 12.06.2006 в розмірі 9422,31 євро, що згідно з офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 92432,86 гривень та понесені судові витрати в розмірі 924,33 гривень судового збору. Всього 93 357,19 грн. (а.с.12,17).
Стягувач 27.05.2024 подав заяву за вих. № Е.16.0.0.0/4-240527/81356 про повернення виконавчого листа від 23.07.2013 № 1915/15383/2012, виданого Тернопільським міськрайонним судом (а.с.10).
25.07.2024 старшим державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Деревянчук Христиною Олегівною (далі - державний виконавець Деревянчук Х.О.) винесено постанову ВП №39585788 про повернення виконавчого документа стягувачу по примусовому виконанню виконавчого листа від 23.07.2013 № 1915/15383/2012, виданого Тернопільським міськрайонним судом, у якій, серед іншого, вказано: залишок нестягненої суми за виконавчим документом 93357,19 гривня (UAH); сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 0 гривня (UAH). Постанову винесено на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 11).
Таким чином, за результатами здійснення заходів виконавчого провадження ВП № 39585788 з боржника фактично не стягнуто заборгованість за виконавчим листом від 23.07.2013 № 1915/15383/2012, виданого Тернопільським міськрайонним судом.
У зв'язку із поверненням виконавчого документа стягувачу 25.07.2024 державний виконавець ОСОБА_2 винесла оскаржувану у даній справі постанову ВП № 39585788 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 942,23 євро (EUR).
З реєстру поштових відправлень, наданого відповідачем, встановлено, що поштовим відправленням № 0600947893707 направлено позивачу 31.07.2024 документи виконавчого провадження. Доказів вручення цього поштового відправлення позивачу чи його повернення відповідачем не надано. Інших доказів щодо доведення до відома позивача оскаржуваної постанови сторонами не надано та матеріали справи не містять.
Мотивувальна частина
Предметом спору у даній справі є постанова державного виконавця ОСОБА_2 щодо стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 942,23 євро (EUR), винесена після повернення стягувачу виконавчого листа від 23.07.2013 № 1915/15383/2012, виданого Тернопільським міськрайонним судом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, в цій справі суд має надати оцінку оскаржуваній постанові на предмет її правомірності, оцінивши її через призму верховенства права та критеріїв законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині другій статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма Основного Закону означає, що діяльність суб'єктів владних повноважень здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом.
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, зводяться до питання правомірності постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, який визначений із розрахунку 10 % від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження", в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1404-VІІІ).
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону № 1404-VІІІ копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.
Оскільки, у матеріалах справи відсутній доказ вручення поштового відправлення позивачу з оскаржуваною постановою чи його повернення, а також відсутність інших доказів щодо доведення до відома позивача оскаржуваної постанови суд вважає, що даний адміністративний позов подано у встановлений законом строк.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 5 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції чинній до 28.08.2018) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Суд звертає увагу на те, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року справа № 2540/3203/18.
Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
З 28.08.2018 частину другу статті 27 Закону № 1404-VІІІ змінено, (Законом України № 2475-VIII від 03.07.2018) та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась.
Так, у період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у період після 28.08.2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Судом встановлено, що 25.07.2024 на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII державним виконавцем Деревянчук Х.О. винесено постанову ВП № 39585788 про повернення виконавчого документа стягувачу по примусовому виконанню виконавчого листа від 23.07.2013 №1915/15383/2012, виданого Тернопільським міськрайонним судом де залишок нестягненої суми за виконавчим документом становив 93357,19 гривня (UAH). Виконавчий документ повернуто за заявою стягувача. Після чого державним виконавцем винесена спірна постанова про стягнення з боржника виконавчого збору.
Положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність позивача, як боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягає примусовому стягненню.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
З урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище позивача, як боржника, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, суд прийшов до переконання про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 942,23 ЄВРО (EUR).
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції чинній у період як до 28 серпня 2018 року, так і після цієї дати) наведена у висновках Верховного Суду у постановах від 20.06.2024 у справі № 580/10383/21, від 14.03.2024 № 280/7418/23, від 28.01.2021 у справі № 420/769/19, від 22.01.2021 у справі № 400/4023/19, які суд враховує під час вирішення цієї справи на підставі частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
З огляду на все зазначене вище, суд прийшов до висновку про протиправність оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору з позивача, а тому вона підлягає скасуванню.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Суд також зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду щодо протиправності оскаржуваної постанови не спростовують.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності оскаржуваної постанови, а тому позов підлягає задоволенню повністю.
Судові витрати
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 08.08.2024 № 0.0.3807241374.1. Оскільки, позов задоволено повністю, суд стягує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Тернопільського відділу Державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову ВП № 39585788 від 25.07.2024 видану старшим державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Деревянчук Христиною Олегівною про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 942,23 ЄВРО (EUR).
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (тисячу двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського відділу Державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності до статей 287, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складання.
Повне судове рішення складено 02 вересня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження: вул. Острозького князя, 14, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46006 код ЄДРПОУ 45000236).
Головуючий суддя Юзьків М.І.