02 вересня 2024 року м. Рівне №460/7195/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №172050005014 від 16.05.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку на 6 років у відповідності до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня подання заяви, а саме з 17.04.2024.
Ухвалою суду від 08.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що звернулась до пенсійного органу за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак отримала відмову з підстав недостатнього періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Звертає увагу, що станом на 01.01.1993 прожила у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що підтверджено посвідченням потерпілого 3 категорії, довідкою органу місцевого самоврядування та рішеннями суду про встановлення факту проживання. Таким чином, вважає, що прожила у забрудненій зоні достатню кількість років для зниження пенсійного віку на 6 років максимально. За наведеного вказує, що рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії є протиправними, у зв'язку з чим просить суд позов задовольнити повністю.
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого звертає увагу суду, що проживання позивача на території, яку обслуговує Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактором є визначення органу яким саме було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовом до суду. Вказує, що страховий стаж позивача становить 26 років 26 днів. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , позивач має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3. Згідно з довідкою №02-601854 від 06.07.2023 виконавчого комітету Каноницької сільської ради Вараського району Рівненської області, позивач зареєстрована та проживає в с.Кідри Вараського району Рівненської області з 01.01.1986 по дата не зазначена, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 09.11.2023 по справі №556/2680/23 встановлено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення в с.Великі Цепцевичі в період з 16.05.1990 по 24.09.1990, з 07.12.1990 по 01.01.1993; рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.03.2024 по справі №556/361/24 встановлено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення в с.Кідри в період з 01.01.1986 по 22.02.1988. Однак, Порядок №22-1, передбачає вичерпний перелік документів, якими підтверджуються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення права громадян, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення у вказаному переліку відсутнє. З огляду на сказане, факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не може бути підтверджений судовим рішенням. Окрім того, згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 позивач з 23.02.1988 по 16.05.1990 працювала в СМУ №13 м.Рівне та з 24.09.1990 по 30.06.1995 в Київському СМУ «Укрхлебстрой» м.Київ, а зазначені території не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення. З огляду на зазначене, підтверджено період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить станом на 01.01.1993 лише 2 роки 16 днів. Оскільки, позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 не менше 3 роки, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, відсутнє. За наведеного, просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у поданому відзиві вказує, що вік позивача на дату звернення 56 років 10 місяців 12 днів, а страховий стаж складає 26 років 0 місяців 26 днів. На підстави заяви та наданих документів 24.04.2024 винесено рішення №172050005014 про відмову у призначенні пенсії позивачу. Після доопрацювання наданої заяви, винесено рішення про відмову у призначенні пенсії №172050005014 від 16.05.2024 на заміну рішення №172050005014 від 24.04.2024, у зв'язку з відсутністю необхідного періоду роботи (проживання) в зоні гарантованого добровільного відселення на 1 січня 1993 року - 3 років. За наданими документами період роботи (проживання) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення на 1 січня 1993 року становить 2 роки 0 місяців 16 днів, загальний період роботи (проживання) у цій зоні становить 30 років 0 місяців 19 днів. Період встановлення факту проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 07.12.1990 по 01.01.1993, згідно рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 09.11.2023 по справі №556/2680/23, не взято до розгляду, оскільки в зазначеному документі відсутнє рішення зобов'язального характеру щодо призначення пенсії. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Кідри Володимирецького (Вараського) району Рівненської області та відповідно до відмітки в паспорті СР 690148 прописана в с.Великі Цепцевичі з 08.01.1991.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , позивач має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, що визнається відповідачем 1 та не заперечується відповідачем 2.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Каноницької сільської ради Вараського району Рівненської області №02-601854 від 06.07.2023, позивач з 01.01.1986 по (дата не зазначена) була зареєстрована та проживала в с.Кідри Вараського району Рівненської області. Підстава: погосподарські книги Кідрівського старостинського округу Каноницької сільської ради Вараського району Рівненської області за 1986-1990 роки №8, ос. рах. 310.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 09.11.2023 по справі №556/2680/23, що набрало законної сили 12.12.2023, встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), з 16.05.1990 року по 24.09.1990; та в період перебування у відпустці з 07.12.1990 по 01.01.1993 у с.Великі Цепцевичі Вараського району (на той час Володимирецького району) Рівненської області.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.03.2024 по справі №556/361/24, що набрало законної сили 05.04.2024, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Кідри, Вараського району Рівненської області в період з 01.01.1986 по 22.02.1988.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, с.Кідри та с.Великі Цепцевичі Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.
17.04.2024 позивач звернулась до органів Пенсійного фонду України з заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №172050005014 від 16.05.2024 на заміну рішення №172050005014 від 24.04.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з тієї підстави, що відсутній необхідний період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.
У вказному рішенні зазначено про те, що вік заявника 56 років 10 місяців 12 днів, страховий стаж складає 26 років 0 місяців 26 днів. За наданими документами період роботи (проживання) в зоні гарантованого добровільного відселення на 1 січня 1993 року становить 2 роки 0 місяців 16 днів. Період роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ за наданими документами становить 30 років 0 місяців 19 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Період встановлення факту проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 07.12.1990 по 01.01.1993, згідно рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 09.11.2023 по справі №556/2680/23, не взято до розгляду, оскільки в зазначеному документі відсутнє рішення зобов'язального характеру щодо призначення пенсії.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV. Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов'язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 6 лютого 2018 року у справі №556/1153/17.
Відповідно до обставин даної справи, пенсійний орган заперечує право позивача на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки. При цьому, вказує, що у позивача відсутній необхідний період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (із змінами в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №22-1).
Вказаний порядок прийнято відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 (доповнено згідно з Постановою Пенсійного фонду №33-1 від 25.11.2021), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:
учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:
довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження;
посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Відтак, механізм реалізації права, передбаченого законом, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чітко передбачений Порядком №22-1.
З аналізу наведених норм слідує, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Зазначаючи про відсутність необхідних трьох років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, відповідач 1 вказує, що згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 позивач з 23.02.1988 по 16.05.1990 працювала в СМУ №13 м.Рівне та з 24.09.1990 по 30.06.1995 в Київському СМУ «Укрхлебстрой» м.Київ, а зазначені території не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно достатті 55 Закону №796-ХІІ.
Щодо наявності підстав для врахування періодів проживання на підставі рішення суду у справі №556/2680/23 та у справі №556/361/24, в тому числі, оскільки рішення суду відсутнє в переліку необхідних документів вказаних у Порядку №22-1, суд зауважує наступне.
Приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно статті 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 319 ЦПК України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, в межах розгляду цивільної справи №556/2680/23 встановлено наступне.
«Згідно довідки №02-60/974 від 18.08.2023, яка видана старостою села Кідри Вараського району вбачається, що ОСОБА_1 , проживала та була зареєстрована з 01.01.1986 по 18.02.1988 в с.Кідри Вараського району Рівненської області яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
20.05.1990 заявниця, ОСОБА_1 , одружилася, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 , яке видане Великоцепцевицькою сільською радою Володимирецького району Рівненської області.
24.09.1990 ОСОБА_1 , влаштувалася на роботу у м.Київ, що підтверджується копією трудової книжки серія НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 у заявниці народилася донька ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, НОМЕР_5 , яке видане Великоцепцевицькою сільською радою Володимирецького району Рівненської області.
Згідно довідки №1724 від 03.07.2023, яка видана виконкомом Антонівської сільської ради Вараського району вбачається, що ОСОБА_1 , проживала та була зареєстрована з 04.07.1990 по даний час в с.Великі Цепцевичі Вараського району Рівненської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
В своїх письмових поясненнях ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказали, що підтверджують факт проживання заявниці ОСОБА_1 , в с.Великі Цепцевичі Вараського (на той час - Володимирецького) Рівненської області, в спірні періоди.
Отже, з досліджених в судовому засіданні доказів в своїй сукупності та поєднанні вбачається, що ОСОБА_1 , хоч не була зареєстрована у с.Великі Цепцевичі, Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області, однак фактично проживала в даному населеному пункті в спірний період.
У відповідності до Постанови КМ Української РСР №106 від 23.07.1991 року с.Великі Цепцевичі, Вараського (на той час - Володимирецького) району Рівненської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
З наведеного вбачається, що Великоцепцевицькою сільською радою погосподарський облік було проведено з порушенням вимог, відомості про дату проживання ОСОБА_1 , на території сільської ради, чим на даний час порушені її права на отримання різного роду компенсацій та пільг.
У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.
Згідно статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що законодавець не пов'язує місце проживання особи з місцем реєстрації даної особи, а ототожнює його з місцем проживання особи, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку.
Відповідно до ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
А тому, суд, рахує, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт проживання заявниці ОСОБА_1 , в с.Великі Цепцевичі, Вараського (на той час - Володимирецького) Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, з 16.05.1990 по 24.09.1990; та в період перебування у відпустці з 07.12.1990 по 01.01.1993».
В межах розгляду цивільної справи №556/361/24 встановлено таке.
«Згідно довідки №02-60/18 від 04.01.2024, виданої старостою с.Кідри Каноницької сільськї ради Вараською міською радою, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.1986 вибула в Рівне (дати не вказано), була зареєстрована та проживала в с.Кідри Вараського району Рівненської області, територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, згідно Постанови Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991. Підстава: будинкова книги, погосподарська старостинського округу Каноницької сільської ради Вараського району Рівненської області: книга Кідрівського 1986-1990 роки №8, ос.рах. 310. 1980 року №79.
Про те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала у вищезазначені періоди в с.Кідри Вараського району Рівненської області, також підтверджується актами опитування свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , справжність підпису яких засвідчено старостою с.Кідри Каноницької сільської ради.
На підставі наведеного, суд вважає доведеним факт проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Кідри Вараського району Рівненської області з 01 січня 1986 року по 22 лютого 1988 року».
За наведеного, суд вважає безпідставним неврахування періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з підстав, наведених у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 16.05.2024.
Тобто, пенсійним органом підлягає врахуванню період проживання ОСОБА_1 з 16.05.1990 по 24.09.1990 (4 місяці 9 днів) та з 07.12.1990 по 01.01.1993 (2 роки 26 днів) у с.Великі Цепцевичі Вараського району (на той час Володимирецького району) Рівненської області (рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 09.11.2023 по справі №556/2680/23) та з 01.01.1986 по 22.02.1988 (1 рік 9 місяців 28 днів) в с.Кідри Вараського району Рівненської області (рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.03.2024 по справі №556/361/24).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач має право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.
При цьому, суд також враховує, що документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
Відповідно до статті 15 Закону Закону №796-ХІІ довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Згідно з положеннями статті 65 Закону №796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
З системного аналізу наведених нормативно-правових актів слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали), зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років станом на 01.01.1993.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Наведені висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 08.06.2022 у справі №805/3752/18-а, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Відповідно до частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач 1 вказав, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , позивач має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3. Відповідачем 2, факт наявності у позивача такого посвідчення не заперечується.
Отже, наявне у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії підтверджує факт проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років.
Таким чином, Законом №796-ХІІ передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Отже, питання проживання позивачем не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вирішувалось при наданні статусу потерпілої особи.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
В сукупності вищенаведеного, матеріалами справи підтверджено, що період проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 4 роки 3 місяці 1 день, тобто понад 3 років.
У спірному рішенні вказано, що загальний період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення за наданими документами становить 30 років 0 місяців 19 днів.
Оскільки, станом на 01.01.1993 позивач прожила на території зони гарантованого добровільного відселення більше 3 років, її пенсійний вік відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягає зниженню з розрахунку: 3 роки початкова величина та додатково 1 рік за 2 роки проживання, тобто максимально на 6 років.
За наведеного, суд дійшов висновку, що матеріалами справи в повній мірі підтверджується право позивача на зниження пенсійного віку на 6 років максимально.
Обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є досячнення особою відповідного віку.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років.
За наведеного, з урахуванням зменшення пенсійного віку на 6 років, достатній вік позивача для призначення пенсії має становити 54 роки (60-6).
У спірному рішенні про відмову у призначенні пенсії від 16.05.2024 вказно, що вік ОСОБА_1 56 років 10 місяців 12 днів.
Тому, умова щодо досягнення необхідного віку є дотриманою.
Одночасно суд зауважує, що також обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Судом встановлено, що 54 річного віку позивач досягла у 2021 році (05.06.2021).
Таким чином, необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку (28-6) для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII становить 22 роки (станом на дату звернення у 2024 році 25 років (31-6)).
Відповідач 2 у рішенні про відмову у призначенні пенсії вказав, що страховий стаж позивача складає 26 років 0 місяців 26 днів.
Таким чином, з урахуванням зменшення пенсійного віку на 6 років, у позивача наявний необхідний страховий стаж, а тому вказана умова також є дотриманою, що не є спірним при розгляді даної справи.
За наведеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особа, яка станом на 01.01.1993 прожила на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, а також прожила достатню кількість років в цій зоні для зменшення пенсійного віку на 6 років максимально.
Отже, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішенням №172050005014 від 16.05.2024 безпідставно та не правомірно відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Матеріалами справи підтверджується, що до органу пенсійного фонду за призначенням пенсії позивач звернулась 17.04.2024, тому в даному випадку пенсія підлягає призначенню саме цієї дати, оскільки звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (05.06.2021 досягнення віку 54 роки).
З 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України №25-1 від 16.12.2020 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», якою передбачено застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальноості при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Запроваджена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФ України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Таким чином, Постановою №25-1 внесено зміни, зокрема до Порядку №22-1.
Так, відповідно пункту 4.2. розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10. розділу IV Порядку №22-1).
Зміст викладених положень надає можливість зробити послідовний висновок про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
Після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, тобто, територіальному органу Пенсійного фонду України, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Відповідно до фактичних обставин справи, заяву про призначення пенсії позивач подала до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви, за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, рішення якого підлягає скасуванню.
Відтак, дії зобов'язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову, яким, у даному випадку, є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За наведеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для належного захисту порушеного права позивача, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №172050005014 від 16.05.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17.04.2024.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачами не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За наведеного, позов підлягає задоволенню повністю.
Враховуючи положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1211,20 грн, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке прийняло спірне рішення.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №172050005014 від 16.05.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 з 17.04.2024 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 02 вересня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м.Рівне, Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м.Одеса, Одеська обл.,65012, ЄДРПОУ/РНОКПП 20987385)
Суддя Н.В. Друзенко