Справа № 420/12607/24
02 вересня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344; адреса: майдан Свободи, Держпром, 3під, 2 поверх, м.Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
23 квітня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надіслана кур'єрською доставкою) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якій представник позивача просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 11.10.2023р., номер справи 155350017315;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Харківській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком відповідно до заяви від 04.10.2023р.
справу розглянути без її участі, але з повідомленням про результати розгляду.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 29.04.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі (ст.262 КАС України), постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, що стосуються предмету та підстав позову.
В обґрунтування вимог позову зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , все життя сумлінно працювала та сплачувала страхові внески. Набувши право на пенсію за віком, 04.10.2023р. позивач звернулась до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про призначення пенсії за віком, додавши до неї всі необхідні документи, які були вказані співробітником управління ПФУ в м. Одесі. Однак, за результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду в Одеській області отримала лист від 07.12.2023р. №40773-37048/С-02/8-1500/23, в якому зазначено, за заявою від 04.10.2023р. відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, та додано рішення про відмову у призначенні пенсії від 11.10.2023р., яке за принципом екстериторіальності було винесено Відділом призначення пенсійного забезпечення , надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління ПФУ в Харківській області. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 05.06.1951 року, оскільки на титульній сторінці неможливо підтвердити зміну прізвища заявниці « ОСОБА_4 » - « ОСОБА_5 », так як підстави зміни внесено неповністю, а саме відсутні назва документу, серія, номер та дата видачі. Вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню оскільки формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
10.05.2024 року ГУПФ України в Харківській області подало суду відзив на позовну заяву, у якому просило відмовити у задоволенні позову та зазначило, що рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 155350017315 від 11.10.2023 року ОСОБА_6 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу на дату звернення. До загального страхового стажу Позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 05.06.1951, оскільки на титульній сторінці зміна прізвища внесена без посилання на відповідний документ (серія, номер та дата). Інших документів на підтвердження періодів роботи та Свідоцтва про шлюб ОСОБА_7 не надано, тому в ГУПФУ відсутні підстави для зарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу. За наданими документами та відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж ОСОБА_1 на момент звернення відсутній. Отже, рішення №155350017315 від 11.10.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області винесене правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства, а вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, безпідставними та такими, які суперечать положенням чинного законодавства, а отже не підлягають задоволенню. Позовна вимога про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до заяви від 04.10.2023р.є втручанням в дискреційні повноваження Головного управління та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Розглянувши наявні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.6).
24.01.1960 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.12).
04.10.2023 року ОСОБА_11 звернулася до Малиновського об'єднаного ПФУ у м.Одесі із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.14); до заяви були надані: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт, заява про спосіб виплати пенсії, трудова книжка (в копіях).
Заява була розглянута ГУПФ України в Харківській області за принципом екстериторіальності та рішенням №155350017315 від 11.10.2023 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком.
У рішенні №155350017315 від 11.10.2023 року зазначено (а.с.15):
Відмова у призначенні пенсії за віком ОСОБА_11 .
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
РНОКПП заявниці: НОМЕР_1 .
Місце реєстрації заявниці: АДРЕСА_2 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 04.10.2023.
Призначення пенсії за віком.
Необхідний вік становить 55 років.
Вік заявниці 82 роки.
Необхідний страховий стаж становить 15 років.
Страховий стаж заявниці становить 00 років 00 місяців 00 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 05.06.1951р., оскільки на титульній сторінці неможливо підтвердити зміну прізвища заявниці « ОСОБА_4 » - « ОСОБА_5 », так як підстави зміни внесено неповністю, а саме відсутні назва документу, серія, номер та дата видачі. Свідоцтво про шлюб заявницею не надано.
Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_6 відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заявниця не працює.
На обліку в територіальних органах не перебуває та пенсію не отримує.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктами 17-18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Щодо правомірності незарахування позивачу періодів роботи, суд враховує наступне.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 (дата заповнення трудової книжки 05.06.1957 року) судом встановлено, що позивач працювала в різних установах з 1957 по 1999 рік (з перервами у роботі).
Також судом встановлено, що на титульній сторінці трудової книжки закреслено прізвище « ОСОБА_4 » та зазначено « ОСОБА_5 » (мовою оригіналу), а також проставлений запис «исправленному «Санжаровская» и зачеркнутому « ОСОБА_4 » верить», а також проставлений підпис нач.отд.к. арм.саж.заводу, який скріплений печаткою.
На дату вирішення питання відповідачем діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58,зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110.
Згідно п. 2.11., п. 2.12., п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників: зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові, дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтв про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) із посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, однією рискою закреслюється, наприклад колишнє прізвище, ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 687/975/17.
Суд зазначає, що дійсно позивачем в додатки до заяви від 04.10.2023 року не було надано пенсійному органу свідоцтво про шлюб з ОСОБА_10 , проте пенсійний орган мав право додатково витребувати у позивача цей документ, проте замість цього поставився до розгляду її заяви формально, ухвали необґрунтоване та непропорційне рішення.
Отже, за встановлених обставин та наявного правового регулювання, суд робить висновок, що незарахування ОСОБА_6 до страхового стажу періодів роботи, зазначених у її трудовій книжці, є протиправним.
Суд також враховує, що відповідачем не було надано жодних пояснень та доказів на спростовування відомостей, які відображені у трудовій книжці позивача, де міститься інформація про періоди її роботи, а також вжиття заходів для з'ясування їх достовірності.
За вищезазначених обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №155350017315 від 11.10.2023 року є протиправним та підлягає скасуванню судом.
Разом з цим, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст. 17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії» [ВП] (Веуеіег v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (ОпегуэЫэг v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, и. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі» (Moskal V. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії"» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румуни» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Тому суд вважає, що належним способом захисту порушених прав є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.10.2023 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення відповідно до законодавства з урахуванням висновків суду у рішенні.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем законність рішення від 11.10.2023 року не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Суд зазначає, що за відсутності у пенсійного органу оригіналу або нотаріально посвідченої копії свідоцтва про шлюб з ОСОБА_10 ідентифікувати ОСОБА_12 як ОСОБА_13 орган ПФУ не мав можливості, тому повинен був запросити відповідні документи а не відмовляти їй у призначенні пенсії.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково, із відмовою у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_2 пенсію за віком відповідно до заяви від 04.10.2023 року у зв'язку із їх передчасністю.
Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», інші витрати для розподілу відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344; адреса: майдан Свободи, Держпром, 3під, 2 поверх, м.Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову ОСОБА_6 у призначенні пенсії від 11.10.2023 року №155350017315.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 04.10.2023 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення відповідно до законодавства з урахуванням висновків суду у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст.293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян