про залишення позовної заяви без руху
02 вересня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/985/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., перевіривши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
26 серпня 2024 року засобами поштового зв'язку до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (далі - відповідач), в якій позивача просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, яка полягає у невключенні у період з 20 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена щомісячна додаткова грошова винагорода в розмірі 60 % грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60 % грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, за період з 20 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір таких виплат, індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, яка полягає у ненарахуванні грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір таких виплат, щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60 % грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, та індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону здійснити нарахування ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір таких виплат, щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60 % грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, та індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, яка полягає у невключені до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, індексації грошового забезпечення відповідно до норм абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону здійснити перерахунок ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у 2019 рік, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір таких виплат, індексації грошового забезпечення відповідно до норм абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції, чинній з 29 січня 2020 року) при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 03 березня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 03 березня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки; компенсації за невикористані 98 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2023 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; компенсації за невикористані 30 та 5 календарних днів щорічної основної відпустки відповідно за 2022 рік та за 2023 рік, передбаченої абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; компенсації за невикористані 50 днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки як одному з батьків, яка мала двох дітей віком до 15 років, за 2016-2020 роки, передбаченої статтею 19 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо невключення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась: грошова допомога на оздоровлення за 2022-2023 роки, яка передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; компенсація за невикористані 98 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2023 роки, яка передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; компенсація за невикористані 30 та 5 календарних днів щорічної основної відпустки відповідно за 2022 рік та за 2023 рік, яка передбачена абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; компенсація за невикористані 50 днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки як одному з батьків, яка мала двох дітей віком до 15 років, за 2016-2020 роки, яка передбачена статтею 19 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки»;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону здійснити ОСОБА_1 перерахунок: грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; компенсації за невикористані 98 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2023 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; компенсації за невикористані 30 та 5 календарних днів щорічної основної відпустки відповідно за 2022 рік та за 2023 рік, передбаченої абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; компенсації за невикористані 50 днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки як одному з батьків, яка мала двох дітей віком до 15 років, за 2016-2020 роки, передбаченої статтею 19 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», обчисливши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена підйомна допомога за 2016 рік, яка передбачена пунктом 3 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60 % грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, та індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону здійснити перерахунок ОСОБА_1 підйомної допомоги за 2016 рік, передбаченої пунктом 3 статті 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та виплаченої у 2017 році, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір такої виплати, щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60 % грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, та індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною шостою статті 161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, до 19 липня 2022 року частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті до 19 липня 2022 року було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року право на заробітну плату не обмежувалось будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення охоплювався застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, до 19 липня 2022 року звернення до суду з позовними вимогами щодо заробітної плати (грошового забезпечення) не обмежувалось будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Також Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до статті 116 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України у редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби та щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. З 19 липня 2022 року у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби такий строк становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, такий строк становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року № 380/15245/22.
Отже, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03 березня 2023 року № 62 старшого солдата ОСОБА_1 , бухгалтера фінансово-економічної служби 59 військового мобільного госпіталю (багатопрофільного, на ІНФОРМАЦІЯ_1 (на 475 ліжок) Медичних сил Збройних Сил України, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні або інші обставини), звільнено з військової служби у запас згідно з наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (по особовому складу) від 01 березня 2023 року № 9-рс, з 03 березня 2023 року виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення і направлено на зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 .
Також в наказі зазначено таке:
щорічна основна відпустка за 2022 рік у кількості 30 діб не використана та наказано компенсувати кошти за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік; щорічна основна відпустка за 2023 рік не використана та наказано компенсувати кошти за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік; грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік виплачена;
наказано виплати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі 600,00 грн в місяць;
наказано виплатити грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій згідно зі статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2017-2023 роки в кількості 98 календарних днів;
наказано виплатити посадовий оклад за період з 01 по 03 березня 2023 року, виходячи з розміру 3000,00 грн в місяць;
наказано виплатити оклад за військовим званням за період з 01 по 03 березня 2023 року, виходячи з розміру 600,00 грн в місяць;
наказано виплатити премію за період з 01 по 03 березня 2023 року у розмірі 505 % посадового окладу в місяць згідно з додатком № 2 до доручення Міністра оборони України від 01 лютого 2023 року № 2683/з;
наказано виплати надбавку за вислугу років на військовій службі за період з 01 по 03 березня 2023 року у розмірі 40 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням;
наказано виплати надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65 % до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 03 березня 2023 року;
наказано відповідно до довідки-розрахунку від 01 березня 2023 року № 4 утримати за речове майно у розмірі 1578,28 грн;
наказано виплати грошову компенсацію замість речового майна, що підлягає видачі, в розмірі 58264,16 грн (пункт 1 наказу).
Отже, починаючи з 03 березня 2023 року позивач була обізнана про належне їй до виплати при звільненні з військової служби грошове забезпечення.
Таким чином, строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України - три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, для позивача розпочався 04 березня 2023 року.
Разом з цим, пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Суд зауважує, що продовження строку треба відрізняти від зупинення перебігу строку. У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України мовиться саме про продовження строків, які визначені статтею 233 КЗпП України.
У вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був «прив'язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Отже, строк звернення до суду з позовом, з урахуванням положень пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, у позивача закінчився 30 червня 2023 року. До суду з цим позовом позивач звернулась 22 серпня 2024 року засобами поштового зв'язку, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Для його поновлення - як умову для відкриття провадження у справі - заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.
Позивачем до позовної заяви додано заяву від 22 серпня 2024 року без номеру про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
В обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач зазначила, що 05 лютого 2024 року вона направила на адресу відповідача заяву щодо здійснення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за час проходження нею військової служби, в якій також просила видати довідку про грошове забезпечення за період з 20 листопада 2016 року по 03 березня 2023 року включно з відображенням усіх складових грошового забезпечення помісячно (у тому числі індексації грошового забезпечення) та зазначенням інформації про виплачені суми та довідку про розмір індексації грошового забезпечення помісячно за період з 20 листопада 2016 року по 03 березня 2023 року включно, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», із зазначенням базових місяців для проведення індексації.
Станом на 01 березня 2024 року відповідач не надав позивачу запитувану інформацію.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача, позивач 01 березня 2024 року звернулась з позовом до Луганського окружного адміністративного суду (справа № 360/255/24).
28 квітня 2024 року позивач отримала Укрпоштою від відповідача письмову відповідь на свою заяву, з якої їй стало відомо, що крім ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби, а також не врахування щомісячної додаткової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення за період з 20 листопада 2016 року по 03 березня 2023 року, відповідачем допущено протиправну бездіяльність з питань, порушених у цьому позові.
Позивач зазначає, що вона вірила у те, що за час проходження військової служби відповідач правильно нараховував грошове забезпечення.
Разом з цим, наслідком звернення позивача до юридичної допомоги став позов від 01 березня 2024 року у справі № 360/255/24. Позивач зауважує, що на військовій службі у неї не було часу, щоб вникнути во всі аспекти нарахованого та виплаченого грошового забезпечення. І як виявилось, не всі позовні вимоги були включені до позову від 01 березня 2024 року, оскільки не всі юристи мають знання з нарахування грошового забезпечення у повному обсязі, і наслідком яких став новий позов від 22 серпня 2024 року з іншими позовними вимогами.
Позивач резюмує, що їй фактично довелося вникати до законодавства, яке регулює питання нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та до інших законів України, які є суміжними та (або) похідними від них.
Також позивач зазначає, що 12 липня 2024 року вона звільнилась з Військової частини НОМЕР_2 тому, що бажала перевестися до Військової частини НОМЕР_3 Військової академії ( АДРЕСА_1 ), куди пропонували з подальшим підвищенням на посаді та відповідно у званні. Позивачем складено відповідний рапорт від 19 червня 2024 року (вх. № 5371 від 20 червня 2024 року) про переведення на підставі письмової згоди від 17 червня 2024 року № 1/45/520, але їй було відмовлено у переведенні до іншої частини. Бажаючи все ж таки продовжити військову службу в іншій частині, позивач звільнилась з Військової частини НОМЕР_2 і стала на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), пройшла військово-лікарську комісію та почала займатись оформленням документів на прийом на службу до Військової частини НОМЕР_3 Військової академії ( АДРЕСА_1 ), де є потреба у її знаннях та вміннях.
Оформлюючи документи у ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивач зіштовхнулась з тим, що їй не можуть оформити документи для подальшої військової служби у зв'язку з тим, що відсутня її особова справа, яку повинна була надіслати Військова частина НОМЕР_2 , що в подальшому забрало забагато часу (це дзвінки та поїздки до Військової частини НОМЕР_2 та ІНФОРМАЦІЯ_5 ) на те, щоб зрештою таки особову справу доробили та надіслали до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З моменту звільнення позивач за вимогою ІНФОРМАЦІЯ_5 кілька разів проходила військово-лікарські комісії, тестування, а також лікарів у цивільній поліклініці, на що витрачався її час.
Також позивач зазначає, що водила сина ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Дитяча міська поліклініка № 4» Одеської міської ради для проведення обов'язкового медичного профілактичного огляду та проведення йому кількох щеплень за вимогою загальноосвітньої школи.
Крім того, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України постійні повітряні тривоги у м. Одеса змушували проходити позивача з дітьми до укриття, чим також «збивали» від написання позову до суду. Також, періодичне вимикання світла у місті Одеса теж зарадило позивачці своєчасно займатись позовом до суду.
Враховуючи те, що позивачка на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення до суду з цим позовом проходила відбір кандидатом на заміщення вакантної посади провідного бухгалтера фінансово-економічної служби та виявила бажання проходити військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_3 Військової академії ( АДРЕСА_1 ), приймала безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у Військовій частині НОМЕР_2 , що у сукупності з іншими, наведеними у заяві обставинами, ускладнило їй своєчасне звернення до адміністративного суду з позовом, позивач просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк.
Суд зауважує, що наказ про звільнення з військової служби з Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону виданий 03 березня 2023 року. Тобто саме з цієї дати позивач у разі незгоди з розрахунком мала б звернутися до суду за захистом своїх прав. Те, що активні дії позивач почала вчиняти у лютому 2024 році, звернувшись до відповідача з заявою про надання інформації та документів і отримала їх на свій запит у квітні 2024 року, не змінює дату, з якої потрібно обчислювати строк звернення до суду у спірних правовідносинах.
Окрім того, як встановлено судом, 11 березня 2024 року позивач звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовними вимогами щодо відповідача (справа № 360/255/24). З моменту звернення до суду з позовом у справі № 360/255/24 та цим позовом минуло майже 6 (шість) місяців.
Посилання позивача на проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 до 12 липня 2024 року (згідно з записами у військовому квитку від 17 листопада 2016 року серія НОМЕР_4 дата зарахування до списків Військової частини НОМЕР_2 - 19 липня 2023 року), проходження лікарських комісій, проведення профілактичних щеплень дитині, обстріли території України та відсутність електропостачання у цьому випадку не можуть бути визнані судом поважними, оскільки, по-перше, перебіг строку звернення до суду з цим позовом не може обчислюватися з дати звільнення позивача з військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 ; по-друге, позивач не була позбавлена можливості звернутися за отриманням правничої допомоги, у тому числі безоплатної вторинної правничої допомоги як внутрішньо переміщена особа та учасник бойових дій, делегувавши таким чином адвокату повноваження для зібрання доказів, складання позовної заяви, звернення до суду; по-третє, проходження лікарських комісій, проведення дитині щеплень, відключення електроенергії та обстріли території України не відбувались безперервно протягом всього строку з дня звільнення з Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (03 березня 2023 року) по день направлення позову (22 серпня 2024 року).
З урахуванням викладеного, підстави, зазначені позивачем для поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, визнаються судом неповажними.
У постанові від 20 червня 2024 року у справі № 420/29265/23 Верховний Суд зазначив, що процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків позовної заяви. Як у випадку невиконання вимог статті 160 КАС щодо форми та змісту позову, так і вимог щодо дотримання строку подання позову, зокрема, відсутності відповідного клопотання чи визнання вказаних у ньому підстав неповажними, - позовна заява залишається без руху.
Залишення позовної заяви без руху - це процесуальна дія, яка застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. При цьому, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої заяви та встановити спосіб і строк їх усунення.
У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку, суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Мотивувальна частина судового рішення має відповідати його резолютивній частині для уникнення перешкод для належного виконання учасником справи рішення суду та забезпечення його зрозумілості для тих осіб, що будуть здійснювати його виконання.
Згідно з частинами першою, другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, згідно з частиною першою статті 123 КАС України позивач має право подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Визнати неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом, зазначені ОСОБА_1 у заяві від 22 серпня 2024 року без номеру про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Запропонувати позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) або поштовим зв'язком на тимчасову адресу для листування (абонементна скринька АДРЕСА_2 ) заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності інших поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачеві та вважатиметься неподаною.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяТ.І. Чернявська