ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.09.2024Справа № 910/7413/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон", м.Миколаїв
до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
про стягнення 74 149,62 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 74 149,62 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що затримка вагонів під час їх накопичення для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань позивачем, оскільки такі дії відповідають умовам укладеного між сторонами договору №14291113/2020-001 від 26.06.2020 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом. Отже, на думку позивача, відповідачем було безпідставно нараховано та безакцептно списано з накопичувального рахунка Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" 74149,62 грн збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу. Правовою підставою позову визначено приписи ст.1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 19.06.2024 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що позивачем у своєму позові не оскаржувало підстави нарахування залізницею збору за зберігання вантажу, тобто предметом спору в цій справі фактично є обставини списання коштів з особового рахунку позивача. При цьому, наявність заперечень позивача щодо нарахувань, вказаних у примірнику накопичувальної картки позивача (ФДУ-92) №10050063, не відповідає дійсним обставинам справи, а вказаний примірник накопичувальної картки, на думку відповідача, є неналежним та недопустимим доказом у розумінні приписів чинного процесуального законодавства. Крім того, працівниками станції Мар'янівка було складено акт загальної форми ГУ-23 від 14.05.2024 про те, що протягом часу, визначеного умовами договору, позивач не поставив свій електронний цифровий підпис на сформовану в електронному вигляді накопичувальну картку (ФДУ-92) №10050063, що у відповідності до умов укладеного між сторонами правочину означає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Нібулон" відмовилося від підписання накопичувальної картки. Відтак, на думку Залізниці, остання правомірно списала суму вартості наданих позивачу послуг за зберігання вантажу з особового рахунку останнього, що відповідає положенням укладеного між сторонами договору та чинного законодавства.
Що стосується клопотання відповідача, викладеного у відзиві, про розгляд справи за а участю сторін, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Оскільки предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій вказано, що із нарахуванням відповідачем оплати в сумі 74 149,62 грн позивач не погодився як збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів, про що вказано у накопичувальній картці №10050063. Позивачем наголошено, що згідно ст.18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Також позивачем вказано, що у даному випадку акт загальної форми ГУ-23 від 14.05.2024 не є документом, що засвідчує вину вантажовідправника у затримки вагонів, оскільки такий акт лише відображає час, за який сплачується тариф.
Враховуючи подання позивачем та відповідачем заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів і доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
26.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "Нібулон" (замовник, вантажовласник, вантажовідправник, вантажоодержувач, платник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) було укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001, предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Залізниці, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги (пункт 1.1. вказаної угоди).
Пунктами 1.5. та 1.6. договору №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 визначено, що договір є публічним, за яким залізниця бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (КЕП).
За умовами пункту 1.3. вказаного правочину маршрутний поїзд - це вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення замовником, який відповідає установленій перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами.
Надання послуг за ним може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (пункт 1.4. договору).
Відповідно до пункту 2.1.4. вказаного правочину до обов'язків замовника входить, зокрема, оплата послуг перевізника та інших платежів, належних перевізником за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Залізниця зобов'язана відкрити особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти замовнику код вантажовідправника/вантажоодержувача з метою проведення розрахунків і обліку сплачених сум (пункту 2.3.3. договору №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020).
На виконання вказаних положень укладеної між сторонами угоди замовнику було присвоєно коди: відправника/одержувача - 8496; платника 8211375, та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером.
Пунктом 2.3.4. договору №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 передбачено, що перевізник веде облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення та надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надає замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням замовника за цінами, встановленими в додатку 1-1 до договору через станцію або через один з підрозділів філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" Залізниці, що вказано в такому зверненні замовника. У разі оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються замовнику безоплатно.
Положеннями пункту 3.4. договору №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 передбачено, що замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами відповідача: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих позивачу на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від позивача; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від відповідача.
У розділі 4 договору №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 передбачений наступний порядок проведення розрахунків між замовником та перевізником, а саме: розрахунки здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" Залізниці. Оплата послуг відповідно до договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розділі 15 договору. По мірі виконання перевезень та надання послуг відповідачем відображається в особовому рахунку використання позивачем коштів за добу для оплати: провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних; суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами; плати за використання власних вагонів відповідача за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях; штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо; пені. Щодобово, упродовж періоду виконання договору, відповідач надає позивачу переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених позивачем на виконання договору за звітну добу. У випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів, позивач для проведення перевірки письмово повідомляє відповідача на вказану в розділі 7 договору адресу. У випадку виявлення відповідачем неправильного нарахування платежів, здійснюється перерахунок, після чого надлишок стягнутої суми зараховується на особовий рахунок позивача, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних відповідачу платежів в порядку та строки, передбачені законодавством.
Відповідно до пункту 10.3. договору №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 документи, направлені відповідачем позивачу для підписання і не підписані останнім (у тому числі з внесеними зауваженнями, але не підписаними) вважаються беззаперечно прийнятими та погодженими позивачем у строк, встановлений нормативно-правовими актами або договором, а якщо не встановлено інше - то після спливу 15-ти календарних днів з дня їх направлення, окрім випадків надання до них заперечень позивачем у такий строк. Такі строки починають свій перебіг з дня направлення відповідачем документів позивачу, у тому числі автоматизованими системами відповідача із застосуванням спеціалізованого інтерфейсу користувача. Цей пункт стосується порядку укладення та внесення змін до договору, визначених в розділі 9 договору.
Пунктом 14.1. договору №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 передбачено, що у випадку, якщо додатками до нього визначені інші умови, ніж в основному тексті договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту договору.
Укладений між сторонами договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом містить також спеціальні умови, які передбачені додатком №1-4 до вищевказаного правочину (Умови організації накопичення вагонів).
Відповідно до пунктів 1-10 додатку до договору №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів). Накопичення можуть бути сформовані на станції відправлення та/або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення. Для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову. У межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки. На станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення. Початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику. Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - оформлення перевізного документу. Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23. За послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом з організації перевезень і накопичення власного рухомого складу (при нарахуванні такої плати одна вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення до повної (24 години до закінчення накопичення); за затримку вагонів замовника - платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника, згідно зі Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів; за затримку власних вагонів перевізника - платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та пункту 3.4. договору. Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується. Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги.
08.05.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "Нібулон" було подано до станції Мар'янівка заявку №55/134/2-24про накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування станції накопичення Мар'янівка (323202) максимальною кількістю 50 вагонів (вантаж кукурудза) для відправлення їх маршрутним поїздом на станцію призначення Ізмаїл (експ) (404607) на умовах, визначених додатком №1-4 договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом. У заявці вказано, що остання діє з 09.05.2024 по 19.05.2024.
Судом встановлено, що відповідно накладної №32369084 від 10.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (філія «Мар'янівська») був переданий до перевезення маршрутний потяг №051032 з додатком Відомість вагонів ідентифікація відправки №32369084 від 10.05.2024 в кількості 50 вагонів (кукурудза).
10.05.2024 станцією Мар'янівка було направило на узгодження в АС Клієнт накопичувальну картку (ФДУ-92) №10050063.
Як вказує позивач, в узгодженні вказаної вище накопичувальної карти було відмовлено, документ підписано із зауваженнями: «З нарахуванням не згодні. Вагони з вантажем перебували на коліях станції під накопиченням маршрутного поїзда відповідно до Додатку 1-4 Договору про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом».
11.05.2024 накопичувальну картку (ФДУ-92) №10050063 підписану з зауваженнями було передано на станцію, що підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» від 11.05.2024 №58/134/2-24, який міститься штамп залізничної станції про його отримання у правому нижньому куті.
14.05.2024 працівниками станції Мар'янівка складено акт загальної форми ГУ-23 № 8 про те, що накопичувальна картка (ФДУ-92) №10050063 не була підписана електронним цифровим підписом представника Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон».
14.05.2024 з особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» №8211375 було списано кошти за зберігання вантажу у розмірі 74149,62 грн з податком на додану вартість по накопичувальній картці (ФДУ-92) №10050063 (перелік 20240514).
Отже, на думку позивача, у даному випадку, затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку позивача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього. Затримки вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда, на що залізниця надала свою згоду шляхом укладання з відповідачем договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40- 14291113/2020-001 від 26.02.2020, не можуть бути розцінені як такі, що виникли з вини відправника та не залежали від залізниці. За таких обставин, позивач вказує, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» безпідставно нарахувало та безакцептно списало з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» 74149,62 грн збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу. Означені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що позивачем у своєму позові не оскаржувало підстави нарахування залізницею збору за зберігання вантажу, тобто предметом спору в цій справі фактично є обставини списання коштів з особового рахунку позивача. При цьому, наявність заперечень позивача щодо нарахувань, вказаних у примірнику накопичувальної картки позивача (ФДУ-92) №10050063, не відповідає дійсним обставинам справи, а вказаний примірник накопичувальної картки, на думку відповідача, є неналежним та недопустимим доказом у розумінні приписів чинного процесуального законодавства. Крім того, працівниками станції Мар'янівка було складено акт загальної форми ГУ-23 від 14.05.2024 про те, що протягом часу, визначеного умовами договору, позивач не поставив свій електронний цифровий підпис на сформовану в електронному вигляді накопичувальну картку (ФДУ-92) №10050063, що у відповідності до умов укладеного між сторонами правочину означає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Нібулон" відмовилося від підписання накопичувальної картки. Відтак, на думку Залізниці, остання правомірно списала суму вартості наданих позивачу послуг за зберігання вантажу з особового рахунку останнього, що відповідає положенням укладеного між сторонами договору та чинного законодавства.
Оцінюючи доводи обох учасників судового процесу та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 74 149,62 грн. Означені висновки суду ґрунтуються на такому.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України унормовано, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України та статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України (Статут), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про залізничний транспорт" розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.
Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту).
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п. 3 Статуту).
У ст.6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, складений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до п.п. 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Оформлення накладної має здійснюватися відповідно до Правил № 644, згідно з пунктом 1.1 яких на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 серпня 2001 року № 542.
Відповідно до Правил № 644 накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
Перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів (пункт 63 Статуту).
Пунктом 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року № 334 , визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.
Відповідно до пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 року № 113, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Пунктом 3 вказаних Правил визначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі пам'яток про подавання/збирання вагонів форми ГУ-45, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, актів про затримку вагонів форми ГУ-23, актів загальної форми ГУ-23. Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія пам'ятки про подавання/забирання вагонів, пам'ятки про видачу/приймання контейнерів.
Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватись працівником станції і вантажовідправником (абзаци 1-4 пункту 4 Правил № 113).
Згідно з абзацами 5, 6 пункту 4 Правил № 113 час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника; час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій; пам'ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласник.
Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надається вантажовласнику (пункт 2.6 Правил № 644).
Як було встановлено вище, укладений між сторонами договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком №1-4 до вказаного правочину, який є невід'ємною частиною останнього.
Виходячи зі змісту додатку №1-4 до договору та положень договору №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів. Тобто, процес накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
Таким чином, залізниця, як перевізник, надала позивачу, як замовнику, згідно умов договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку "маршрутний" та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01.02.2024 по справі справі № 915/305/22 та від 09.04.2024 по справі № 915/5/23.
Наразі, суд не погоджується із доводами відповідача щодо необхідності застосування положень пунктів 8, 9 Правил № 644 та пункту 2.1.5 договору, оскільки пунктом 5 Правил № 644 встановлено, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.
Статтею 46 Статуту передбачено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Відповідно до пункту 3 зазначених Правил для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення через вину відправника, складаються акти загальної форми.
Згідно з пунктом 8 Правил № 644 збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Приписами пункту 9 Правил № 644 встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Таким чином, зважаючи на вимоги пунктів 8 та 9 Правил № 644, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Одночасно, суд звертає увагу на те, що оскільки спірні правовідносини врегульовані додатком 1-4 до договору, який є невід'ємною частиною договору №40-14291113/2020-001 від 26.02.2020 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та визначає спеціальні умови організації накопичених вагонів, пункт 2.1.5 договору, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх доводів, та згідно з яким замовник зобов'язаний відшкодувати перевізнику витрати (шляхом списання сум з внесеної передоплати за кодом платника), пов'язані із затримкою вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, зокрема, через інші причини, що не залежать від перевізника, застосуванню не підлягає. Також, з огляду на зміст та умови укладеного між сторонами вказаного вище додатку до договору, безпідставним є й застосування до спірних правовідносин сторін пунктів 8, 9 Правил № 644.
Суд також вважає юридично неспроможними доводи відповідача про те, що у даному випадку саме акти загальної форми ГУ-23 фіксують час початку та час закінчення накопичення вагонів та є підставою для матеріальної відповідальності відповідача, оскільки в умовах спірних спеціальних правовідносин, які виникли між сторонами, вказані акти лише здійснюють субсидіарну роль документування часу перебування вагонів на коліях перевізника, а не є належним доказом вини замовника, оскільки у даному випадку, у зв'язку із формуванням потягу, замовник не може передбачити період такого формування.
Враховуючи наведені обставини, суд зазначає, що у даному випадку, затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку позивача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг в додатку 1-4 до нього.
Отже, обставини затримки вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40- 14291113/2020-001 від 26.02.2020, не можуть бути кваліфіковані як такі, що виникли з вини відправника та не залежали від залізниці.
Відповідач, заперечуючи проти заявленого позову, вважає, що позивач оспорює факт списання з особового рахунку коштів, тоді як спір у справі виник через безпідставність нарахування плати за зберігання вантажів у вагонах та безакцептне списання відповідачем грошових коштів.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття, збереження майна без достатніх правових підстав.
Згідно з приписами частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України ).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України ).
Таким чином, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
При цьому положення статті 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись і після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 3 листопада 2020 року в справі № 920/1122/19, від 19 лютого 2020 року в справі № 915/411/19, від 21 лютого 2020 року в справі № 910/660/19, від 17 березня 2020 року в справі № 922/2413/19.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи, що судом на підставі доказів, наявних у матеріалах даної справи, встановлено факт необґрунтованого нарахування та списання вищезазначених зборів за зберігання вантажу в загальному розмірі 74 149,62 грн, на підставі наведених вище приписів законодавства та умов договору, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 74 149,62 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 74 149,62 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" (54020, м.Миколаїв, Каботажний спуск, 1, ЄДРПОУ 14291113) грошові кошти в сумі 74 149,62 грн та судовий збір в розмірі 3028 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 02.09.2024.
Суддя В.В. Князьков