Коростенський міськрайонний суд Житомирської області
Справа № 279/3908/24
Провадження № 2/279/1529/24
27 серпня 2024 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі судді Шульги О.М., з секретарем Райвахівською Л.В., розглянувши в приміщенні суду в м.Коростені, в порядку спрощеного провадження цивільну справу №279/3908/24 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бугайов Дмитро Миколайович, до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поділ майна подружжя, в якому зазначив, що 07.08.2008 року уклав шлюб з ОСОБА_2 , який зареєстрований міським відділом реєстрації актів цивільного стану Коростенського міськрайонного управління юстиції в Житомирській області, про що зроблено актовий запис №279 та видано свідоцтво серії НОМЕР_1 .
Під час шлюбу ними придбано на підставі договору купівлі-продажу №1732 від 20.12.2013року, який посвідчено приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Зіневичем С.О., двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Квартира розташована на першому поверсі двоповерхового житлового будинку, загальною площею 41,3 кв.м., житловою площею 28,8 кв.м., та складається з: кімнати пл. 17,4 м.кв., кімнати пл. 11,4 м.кв., кухні пл. 6,6 м.кв., ванної кімнати пл. 2,2 м.кв., коридору пл. 3,7 м.кв.
Власником нерухомого майна, згідно вищевказаного договору купівлі-продажу, записано лише ОСОБА_2 .
У травні 2024 року він звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу .
Згідно з ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
З метою захисту своїх цивільних прав та інтересів просить поділити спільне сумісне майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ,ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 гривень та на професійну правничу допомогу в сумі 10000 гривень.
26.06.2024 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін, та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та подання письмових та електронних доказів щодо заперечення проти позову.
Ухвала про відкриття провадження, копія позовної заяви з додатком отримана відповідачем 02.07.2024 року.
11.07.2024 року представник ОСОБА_2 , адвокат Барановський Ігор Іванович, подав відзив на позов в якому заперечив проти пред'явлених вимог, зазначивши в обгрунутування такої позиції наступне.
За вимогою позовної заяви ОСОБА_1 бажає поділити квартиру АДРЕСА_2 , визнавши за ним право власності на 1/2 частку цієї квартири.
Зазначена квартира дійсно придбана під час шлюбу сторін на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20 грудня 2013 року, та як на «титульного» власника оформлена на відповідача Гнетецьку РВ.
На стор. 3 позовної заяви, підсумовуючи обставини позову, представник позивача пише: «Таким чином, з метою захисту моїх цивільних прав та інтересів я звертаюся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
При цьому, серед обставин позовної заяви ОСОБА_1 не міститься обставин, які можна сприйняти як порушення, невизнання або оспорювання прав позивача на житло. Тобто, у позові не наведені підстави для захисту прав позивача.
Відповідач ОСОБА_2 ніколи не заперечувала, не заперечує, і не буде заперечувати майнового права позивача ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири.
Спору з приводу поділу квартири у сторін не існує при тому, що поняття «спір» - це юридичний конфлікт одночасно двох сторін з протилежними позиціями.
Пропозиції домовитися про поділ вказаного житла за взаємною згодою від позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 не надходило.
Проте, у позовній заяві позивач, на його думку, зазначає квартиру, як предмет спору, без зазначення жодних обставин і доказів існування спору, зокрема, не зазначає про те, що відповідач відмовила йому домовлятися про порядок поділу квартири.
Таким чином, у позивача ОСОБА_1 на момент звернення до суду із позовною заявою не було правової підстави у виді порушення, невизнання або оспорювання його майнових прав, що як наслідок підлягало б судовому захисту, як це передбачено ч. 1 ст. 4 ЦПК України.
Правовою підставою для вирішення справи судом є неможливість подружжя домовитися про порядок поділу майна.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2021 у справі № 6383792/20: «Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення пазову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.».
Вважає, що провадження у справі слід закрити за відсутності предмета спору.
У встановлений строк позивач відповідь на відзив не подав.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про наступне.
Судом встановлено, що позивачем порушено спір з приводу поділу спільного майна подружжя, який регулюється нормами цивільного та сімейного законодавства, а саме положеннями ст.ст.368, 372 ЦК України та ст.ст.60, 70-71 СК України.
Сторони з 08.08.2008 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим 08.08.2008 року.
В період шлюбу сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1 , що стверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 20.12.2013 року приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Зіневичем С.О., зареєстрованим в реєстрі за №1732.
Інформація про правочин внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Право власності на зазначене майно зареєстровано одноособово на ОСОБА_2 .
Відповідно до ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
З п.23, 24 Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» слідує, що при вирішенні спорів між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне в нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Згідно ст.ст.70, 71 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити, виділивши позивачу 1/2 частку майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Підстав для закриття провадження у справі суд не вбачає виходячи з наступного.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Відсутність предмета спору дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної стороною відповідача правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
У даному випадку предмет спору існує, і наявні підстави для здійснення захисту прав і інтересів позивача у обраний останнім спосіб, що узгоджується з положеннями ст.16 ЦК України.
Згідно ч.3 ст.372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Розподіл судових витрат у справі підлягає вирішенню в порядку ст. 141 ЦПК України.
Так, згідно вказаної норми закону судові витрати у справі у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Як передбачено ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадку надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір судових витрат встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо), що передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
На підтвердження понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору подана квитанція про сплату судового збору за подачу позовної заяви в сумі 1211,20 гривень, договір про надання правової (правничої) допомоги від 22.04.2024 року укладений між адвокатом Бугайовим Дмитром Миколайовичем та ОСОБА_1 , акт про надання юридичної допомоги від 22.04.2024 року, квитанція до прибуткового касового ордера №33 від 22.04.2024 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги. З зазначеного акту слідує, що вартість правової допомоги у даній справі склала 10000 гривень.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.
Таким чином враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг зі складання позовної заяви на 2 аркушах, а також засад розумності, справедливості та співмірності, на користь позивача підлягає стягненню 2500 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.4, 12, 19, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.60, 65, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст.ст.368, 372 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», -
Позов задовольнити.
Поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділивши у власність ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 249069918223), припинивши на вказану частку право власності ОСОБА_2 .
Виділити у власність ОСОБА_2 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 249069918223).
Припинити право спільної сумісної власності на вищевказане нерухоме майно.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрати за надання правничої допомоги в загальному розмірі 3711 гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня його вручення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони та учасники:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий 15.12.2009 року Овруцьким РВ УМВС України в Житомирській області, РНОКПП НОМЕР_2 .
Представник позивача - адвокат Бугайов Дмитро Миколайович, місце знаходження: 11501, м.Коростень, вул.Грушевського, 15, оф.20, Житомирська обл., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ №000958 видане 22.05.2018 року.
Відповідач - ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_5 виданий 27.02.2008 року Коростенським МРВ УМВС України в Житомирській області, РНОКПП НОМЕР_3 .
Представник відповідача - адвокат Барановський Ігор Іванович, місце знаходження: 11500, м.Коростень, вул. Князя Мала, 17, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ №000789, видане на підставі рішення Ради адвокатів Житомирської області від 02.09.2016 року.
Суддя: О.М.Шульга